Дисертаційний прорахунок
Шрифт:
Навколо вибухнули сміхом.
— Кажуть, ви хороший більярдист? У кращого в місті гравця виграли? — спитав, підійшовши, Андрос.
— Я ж наче і на виставці відзначився. Що б там не казали, а золота медаль є, — відбувся жартом Дудін.
— Медаль за участь у творчості молодих спеціалістів! — шпигнув Батурін.
— А хіба у вас для виставки є оригінальніша розробка? — насупився Білобородько, звертаючись до Батуріна.
Той промовчав. Не дочекавшись відповіді, Білобородько обернувся
— Чому ж мені не сказали про нагороду на виставці?
— Так я начебто і про перемогу над Филимоненком не казав.
— Здаюся. — Левко Андрійович жартома підняв руки. — Що ж, шановні, починаємо засідання? Ковальов, прошу з нами в президію. Наш гість Андрос зробить доповідь, а потім, думаю, йому буде цікаво поговорити з вами.
Дудін зиркнув на Андроса і зів’яв під спрямованим на нього поглядом. Здавалося, він не дивиться, а проникає всередину. Дудіна пойняв незбагненний страх.
Урятував директор, який попрямував у зал. Слідом за ним пішли і його найголовніші помічники. А з ними — і Андрос із своїм неприємним поглядом.
— Ну і вліпив же ти йому про цю перемогу! — похвалив Поліщук, обнімаючи Дудіна за плечі.
— Не вистачало, щоб ти мене, мов футболіста, ще й розцілував, — кинув Дудін.
— Вікторе Георгійовичу, — підійшла руда дівчина з короткою зачіскою. — На вас чекають.
— Ви? — усміхнувся Дудін. — Тоді я готовий.
— Ні, не я, — пирхнула дівчина. — Гості.
— Юлю, його директор у президії чекає, — втрутився Поліщук.
— Дарма, — підморгнув Дудін і взяв Юлю за руку. — Директор без мене не вмре, а якщо я не виконаю прохання цієї чарівної дівчини…
Та зиркнула на нього, але руки не вирвала, пішла поруч. Іван остаточно розгубився і здивовано дивився їм услід.
— Ну й ну, — тільки й пробурмотів він.
Підійшовши до співробітників, Дудін упізнав Тернавського, декого з дівчат, тих, кого бачив у лабораторії. Найближче до нього стояв, привітно всміхаючись, кремезний молодик.
— Даниленко, — подав руку приземкуватий молодик.
— У мене був друг Даниленко, — ні сіло ні впало промовив Дудін.
— Може, це я? Ви придивіться! — посміхнувся чоловік. — Це ж вашу модель відзначено на виставці? Вітаю. Як ви добилися керування фокусуванням променів? При допомозі комп’ютера?
Дудін зиркнув на Тернавського, потім на Юлю, на Поліщука, який саме підійшов, і рішуче сказав:
— Навіщо? Хіба не можна простіше? Недарма ж кажуть: у складному криється працьовитість, а в простому— талант! Мої співробітники знайшли простіший метод… Хто розкаже товаришеві Даниленку? — Він обвів поглядом колег.
— Може, я, Вікторе? — спитав Поліщук. — Ми — товариші по роботі, дослідники…
Дудін непомітно відійшов від групи.
…Величезний
— Умовляю Левка Андрійовича передати документацію на вашу модель. Як ви до цього ставитеся?
— А ви не хочете подумати про автора?
— Чому ж? Посаду головного конструктора і завідувача відділу хоч зараз. Переходьте.
— Як це так — “переходьте”? — обурився директор. — Ви, шановний Миколо Олександровичу, своїх розробників виховуйте. Гаркушо, чого мовчиш? Чи, може, згоден віддати такого фахівця, як Ковальов?
— Незамінних людей немає, -озвався той. — Знайдемо іншого Ковальова. Ти як думаєш, Батурін?
— Цілком підтримую. Почуття власної незамінності— це заперечення достоїнств у інших, з цим треба боротися!
— От і добре. Завтра заміните Ковальова на його посаді, — рішуче сказав Білобородько. — Але спробуйте через рік не представити на виставку оригінальної моделі! Гаркуша, візьміть письмову згоду, щоб потім скаргами нас не замучив. — І за мить насмішкувато додав: — Що, шановний Батурін, повертаєте голоблі назад?
Батурін промовчав. Він не сподівався такого повороту.
— І не судіть так легко про “замінність”, — усміхнувся директор. — А ви, Ковальов, вважайте, що вас уже призначили на посаду головного конструктора по розробці відеотелефонів. Ну то що, розпочнемо нараду?
Дудін радів: головний конструктор! Ото здивується Віктор! Він дивився в зал, на спрямовані на нього очі, намагаючись збагнути, про що думають люди, які сидять там. Сотні інтелектів. І кожен жадає інформації…
Виступав Андрос. Він наводив цифри, і зразу ж на великому екрані з’явилася таблиця. Якийсь час було тихо, всі уважно слухали. Та невдовзі зал загув наче вулик.
Дудін стрепенувся: “Як же це? Людина повідомляє потрібні дані, а їм у залі що, нецікаво?” Та й у президії не всі слухали доповідача. Білобородько перемовлявся з Гаркушею. Хтось пройшов поза спинами до Батуріна і зашепотів йому щось, відвертаючи увагу всіх.
Від трибуни, де стояв невеличкий пульт вводу даних і керування екраном, в’юнився провід. Дудін простяг до нього руку. На екрані несподівано з’явилося зображення миші. Вона захопила цифру, яку щойно назвав Андрос, і поволокла у потрібне місце. Зал здригнувся. На мить запала мовчанка. Миша кинулася по нову цифру, але їй назустріч вибіг кіт…
Андрос, помітивши, що в залі всі сміються, розгублено затнувся. Озирнувся назад, побачив, як на екрані змагалися за нову цифру кіт і миша, і враз його погляд застиг на руці Дудіна…