Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Але мисливець не відпускав її руку:
— Поклянись Чандалену.
Вона придивилася в його суворе обличчя і сказала:
— Клянуся.
Чандален посміхнувся і дбайливо поправив її накидку, яку зрушив, щоб прив'язати ніж.
— Коли Чандален побачить Річарда-з-характером, він подякує йому за позбавлення від долі стати чоловіком Матері-сповідниці. Я бажаю йому удачі, бо він, як і я, захищає людей Тіни. Так говорив Птахолов.
Келен підняла з підлоги накидку Чандалена.
— Одягни. Я не хочу, щоб ти замерз. Тобі ще належить провести
Він кивнув і, накинувши шкуру на плечі, знову подивився на двері.
— Хтось побував тут після того, як вороги пішли. Келен насупилася:
— Чому ти так думаєш?
— Навіщо ти закриваєш двері після того, як оглянеш кімнату?
— З поваги до померлих.
— Коли ми прийшли, двері були зачинені. Ті, хто гвалтував жінок, не стали би цього робити. У них поваги немає. Двері закрив хтось інший, хто був тут до нас.
Келен теж подивилася на двері, зважуючи його слова.
— Напевно, ти правий. — Вона похитала головою. — Вони не стали б закривати двері.
Чандален знову перехилився через перила, дивлячись на сходи.
— Навіщо ми тут?
— Я повинна була дізнатися, що сталося з людьми.
— Ти бачила це зовні. Навіщо ми прийшли в цей будинок?
Келен опустила очі.
— Тому що я хочу дізнатися, чи вбита королева. Чандален подивився на неї через плече.
— Вона щось для тебе означає?
— Так, — відповіла Келен, відчуваючи, як б'ється серце. — Ти звернув увагу на статуї біля входу?
— Чоловік і жінка? Келен кивнула.
— Жінка — це її мати. Моя мати була сповідницею. Чоловік — це батько королеви. Король Вайборн. Він був і моїм батьком.
Чандали здивовано зігнув брову:
— Ти — сестра королеви?
— Зведена сестра. — Зібравшись з духом, Келен почала підніматися по сходах. — Давай подивимося, чи тут вона. Потім можна буде йти далі, в Ейдіндріл.
Біля входу в королівські покої Келен зупинилася, намагаючись вгамувати посилене серцебиття. Вона не могла змусити себе відкрити двері. В покоях стояв огидний сморід, але Келен не звернула на це уваги.
— Залишся тут, а я подивлюся, — запропонував Чандален.
— Ні, — відповіла Келен, — я повинна побачити своїми очима.
Вона потягнула за ручку, але двері виявилися замкненими. Втім, в замковій щілині стримів ключ. Келен торкнулася обпалююче холодного металу.
— Це і є замок, про який я тобі казала, — сказала вона і, вийнявши ключ, показала його Чандалену. — А це ключ. — Вставивши ключ на місце, вона повернула його тремтячими пальцями. — Якщо у тебе є ключ, ти можеш відімкнути замок і відкрити двері.
Той, хто замкнув двері, зробив це з поваги до королеви.
Вікна в королівській приймальні були цілі, і меблі — теж. Втім, тепліше від цього в кімнаті не було, зате смерділо так, що Келен і Чандален ледь не задихнулися.
Вся приймальня була заляпана людськими екскрементами. Вони були всюди: на килимах, на столах, навіть у каміні, не кажучи вже про оксамитові кріслах і дивани.
Намагаючись
Але трупів, на щастя, тут не було. Королеви не було в палаці.
Список підозрюваних в голові у Келен скоротився до одного рядка.
— Кельтонці! — Прошипіла вона. Чандали був ошелешений.
— Навіщо вони це зробили? Хіба вони діти, які не знають, як себе вести?
Озирнувшись наостанок ще раз, Келен стрілою вилетіла в коридор, знову замкнула двері і зробила нарешті перший глибокий вдих.
— Це послання, — сказала вона, відсапавшись. — Знак презирства до тих, хто тут жив. І до людей, і до того, що їм належало. Переможці намагалися принизити переможених всіма способами, які могли придумати.
— Принаймні твоєї зведеної сестри тут немає. Келен поправила накидку і тугіше затягнула ремінець на комірі.
— Зате там є це.
Вона почала спускатися по сходах і поверхом нижче зупинилася, щоб ще раз поглянути на закриті двері. Чандален стояв поруч.
— Треба йти до воріт, — сказала Келен. — Пріндін і Тоссідін, напевно, вже повернулися.
— Хіба це не викликає в тебе гніву? — Сам Чандален готовий був вибухнути від люті.
Тільки зараз Келен усвідомила, що на обличчі її знову маска сповідниці.
— Навряд чи мені варто показувати свій гнів прямо зараз. Але коли прийде час, ти побачиш його, обіцяю.
30
У маленькому глинобитному будиночку неподалік від пролому в стіні міського муру Келен дивилася, як Чандален розводить вогонь в невеликій ямі для багаття.
— Погрійся, — сказав він, — а я піду зустріну Пріндіна і Тоссідіна.
Він вийшов. Келен скинула накидку і сіла ближче до вогню, хоча розуміла, що якщо зігріється зараз, то потім буде мерзнути ще більше. Вона простягла руки над полум'ям і відчула, як по тілу починає розливатися тепло.
У будинку було всього дві кімнати, але для когось вони становили більшу частину світу. Келен озирнулася. Стіл розламаний, зате важка груба лава в кутку вціліла. Рваний одяг, зім'яті олов'яні миски, розбита прядка. Три котушки з нитками втоптані в долівку.
Келен помітила біля стіни пом'ятий казанок і вирішила, що простіше скористатися ним, ніж розпаковувати свій. Вона набила казанок снігом і поставила на камені над вогнем. У роздавленій бляшанці в кутку виявився чай, але Келен не ризикнула його заварювати і дістала свій. Сніг в казанку швидко танув, і вона раз у раз вибігала на вулицю за новими порціями. Втім, Келен була рада будь-якому заняттю — аби не бачити стоячі перед очима мертві лиця дівчаток-фрейлін.