Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Савідлін простягнув їй свій сагайдак. Кожна стріла була розщеплена надвоє.
— Річарду-з-характером треба давати стрічку, коли він промахується. Але, боюся, тоді у нього не буде жодної. Хорошу стрілу зробити нелегко, а сьогодні він зіпсував не менше сотні. Але люди все одно просили його стріляти знову і знову, тому що ніколи такого не бачили. Один раз він увігнав одна в одну шість стріл підряд! Потім ми настріляли кроликів і засмажили їх на багатті. Річард сидів з нами, але їсти відмовився. Він виглядав нездоровим і сказав, що хоче повправлятися у стрільбі на самоті,
Келен кивнула:
— Треба якнайшвидше привести Ніссель. — Вона йшла опустивши очі, і раптом запитала:
— Савідлін, а навіщо знадобилося відрізати йому голову? Це ж огидно!
— А ти помітила, що його повіки пофарбовані чорним? Це робиться для того, щоб обдурити наших духів і прослизнути непоміченим. Людина з чорною фарбою на вікахх могла прийти на наші землі тільки з однією метою: вбивати.
Чандален і його люди вивішують голови таких людей на високих жердинах, які відзначають наші кордони. Це попередження тим, хто захоче прийти до нас з чорною фарбою на віках. Тобі це може здатися дивним, але в кінцевому рахунку це допомагає і вбивств стає менше. Не думай погано про воїнів Чандалена через те, що вони відрізають голови своїм ворогам. Вони роблять це сьогодні не тому, що це їм подобається, а щоб менше крові пролилося завтра.
Келен засоромилася:
— Поквапившись з обвинуваченням, я уподібнилася Чандалену. Прости мене, провідник Савідлін, за те, що я дозволила собі погано подумати про твій народ.
Не кажучи ні слова, Савідлін дружньо поплескав її по плечу.
Повернувшись з цілителькою, вони побачили, що Річард забився в кут і обома руками тримається за голову. Його бив озноб, а шкіра була вологою і блідою. Ніссель негайно дала йому випити якоїсь мікстури, а трохи згодом веліла проковтнути таблетку кубічної форми.
Побачивши таблетку, Річард посміхнувся. Мабуть, він знав, що це таке.
Потім Ніссель присіла поруч і довго слухала його пульс. Коли до нього повернувся нормальний колір обличчя, вона веліла йому закинути голову і відкрити рот. Він послухався, і Ніссель вичавила йому в рот сік якоїсь рослини.
Річард поморщився, а стара, посміхнувшись, обернулася до Келен.
— Тепер йому стане легше. І нехай продовжує жувати листя. В разі чого знову покличте мене.
— Ніссель, скажи, чи скоро він одужає? І чи одужає взагалі?
— Духи не завжди бувають слухняними, — відповіла Ніссель, дивлячись на Річарда. А цей, схоже, особливо впертий. — Помітивши вбите вираз на обличчі Келен, вона посміхнулася:
— Не бійся, дитино. Я можу змусити коритися навіть духа.
Келен кивнула. Цілителька поплескала її по плечу і пішла. Річард глянув на Савідліна і Келен.
— Ти сказала йому щодо стріл? — Келен посміхнулася краєчком губ:
— Він турбується, що зіпсував тобі багато стріл.
— Я сам винен, — посміхнувся старійшина. — Занадто хороший лук йому зробив. — Річард вичавив з себе посмішку, а Савідлін додав:
— Везелен пече хліб, а мені потрібно відлучитися у справах. Постарайтеся як слід відпочити.
Ми повернемося до вечора і
Коли Савідлін вийшов, Келен сіла поряд з Річардом на підлогу.
— Річард, так що все-таки відбулося? Савідлін розповів мені про твої подвиги. По-моєму, раніше ти так добре не стріляв?
Він витер з лоба піт.
— Ні. Мені доводилося свого часу розщеплювати стріли, але не більше, ніж півдюжини в один день.
— А стріляв ти в той день багато?
Він кивнув:
— Так. Це був вдалий день, і я добре відчував мішень. Але сьогодні все було інакше.
— Як?
— Ну, коли ми прийшли на стрільбище, голова у мене дико боліла. Мисливці зв'язали мішень з трави і почали стріляти. Чесно кажучи, я не сподівався потрапити хоча б раз, тому що голова дуже сильно боліла, але не хотілося розчаровувати Савідліна. Тому я вирішив спробувати інший спосіб. Я взяв лук і постарався закликати мішень.
— Що значить «закликати мішень»?
— Важко пояснити. — Річард знизав плечима. — Раніше я думав, що всі стрілки так роблять, але Зедд сказав, що це не так. Я дивлюся на мішень і намагаюся як би притягнути її до себе. Якщо вдається налаштуватися вірно, то оточуюче середовище зникає, і в світі залишаються тільки дві речі: я і мішень. І тоді вона дійсно присувається ближче. В таких випадках я точно знаю, куди вдарить стріла і коли треба спустити тятиву. З тих пір, як я виявив в собі це вміння, я намагаюся якомога частіше його використовувати.
Тобто потрібно домогтися цього відчуття і не стріляти, якщо воно ще не наступило.
Коли настрій вірний, промахнутися неможливо.
— Але ти сказав, що сьогодні все було інакше?
— Вірно. Голова у мене сильно боліла. Я стояв і дивився, як стріляють інші мисливці. Вони чудові стрільці! Потім Савідлін ляснув мене по спині, і я зрозумів, що тепер моя черга. Мене нудило від болю, але я все одно взяв лук і закликав мішень. — Річард спантеличено почухав потилицю. — Не знаю, як пояснити те, що трапилося потім. Я закликав мішень, і біль зникла. Відразу й без сліду. А мішень присунулася так близько, як ще ніколи не наближалася. Здавалося, ніби в повітрі просвердлена доріжка, ведуча прямо в центр мішені, і від мене потрібно тільки прикласти стрілу до її початку. Ніколи ще моє відчуття цілі не було таким сильним. Це все одно що мішень стала б розміром з будинок. Я точно знав, що не схиблю.
Потім, коли мені набридло розщеплювати стріли, я вирішив для різноманітності зрізати наконечником наступної червоне оперення попередньої. Мисливці подумали, що я почав промахуватися. Їм і в голову не прийшло, що можна придумати щось більш складне, ніж всаджувати древко в древко.
— І поки ти стріляв, голова в тебе не боліла? — Річард кивнув. — А у тебе є які-небудь припущення — чому?
Річард підтягнув коліна до підборіддя і обхопив їх руками.
— Боюся, що так. Це була магія.