Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— А при чому тут це?
— Той, хто бачив тебе сплячим, повинен був помітити, що тепер ти спиш з відкритими очима.
У Келен мороз пробіг по шкірі. Події останніх днів почали зв'язуватися воєдино.
— Я не сплю з відкритими очима. Ви помиляєтеся.
— Річард, — прошепотіла Келен, — може, все-таки краще вислухати їх?
По-моєму, у них є що сказати.
Він подивився на неї так, наче сподівався, що вона допоможе йому знайти вихід.
— Я не сплю з відкритими очима!
— Спиш. —
Річард, як і раніше стояв спиною до сестер.
— Чого ви хочете? — Різко запитав він. — Як ви збираєтеся позбавити мене від болю?
— Перш за все будь добрий повернутися до нас обличчям, — сказала сестра Верна, немов урезонюючи неслухняну дитину. — І звертайся до нас з повагою.
Вона взяла невірний тон. Річард грюкнув дверима з такою силою, що та ледь не злетіла з петель. Келен відчула себе зрадницею. Річард чекав, що вона буде на його боці. Йому потрібна була допомога, а не істина.
І все ж… Річард не з тих, хто уникає правди. Але він чомусь смертельно наляканий. Вона повернулася і подивилася на сестер Світу.
— Це не гра, Мати-сповідниця, — сказала сестра Грейс. — Якщо ми йому не допоможемо, він помре. І дуже скоро.
Келен покірно кивнула. Її злість минула, змінившись гіркою сумом.
— Я піду поговорю з ним, — ледь чутно промовила вона. — Будь ласка, почекайте тут. Я його приведу.
Річард сидів біля тої ж невисокої стіни, якраз там, де вчора вночі його меч роздробив цеглу. Він упер лікті в коліна і, обхопивши руками голову, втупився в землю. Келен присіла поруч.
— Болить ще сильніше, так?
Річард кивнув. Келен підібрала із землі якусь гілочку і почала машинально обривати сухі листочки. Цей жест ніби нагадав йому про щось: він дістав з кишені кілька цілющих листків і сунув їх у рот.
— Річард, скажи-мені, чого ти боїшся? — Він відповів не відразу.
— Пам'ятаєш, коли з'явився скрійлінг, я сказав, що відчув його, а ти заперечила, що я спочатку його почув? Присутність чужака сьогодні я теж відчув. Це було одне і те ж: небезпека. Я відчув загрозу, хоча і не міг сказати, яка вона.
— Але як це пов'язано з сестрами?
— Ще не увійшовши в дім, ще не побачивши їх, я відчув те ж саме — небезпеку. Мені здалося, що ці жінки хочуть розлучити нас.
— Річард, ти цього не знаєш. Вони кажуть, що хочуть лише допомогти тобі.
— Ні, знаю. Точно так само, як знав, що з'явився скрійлінг, так само, як знав, що прийшла людина зі списом. Ці жінки становлять для мене загрозу.
Келен стало важко дихати.
— Але ти сказав, що головні болі тебе вб'ють. Я боюся за тебе, Річард.
— А я боюсь магії, Келен.
— У мене теж є магія, — м'яко сказала вона.
— І вона мало не розлучила нас назавжди.
— Але ж не розлучила ж! Ти знайшов спосіб. А не будь її, ми б не зустрілися. — Вона погладила його по руці. — Магія повернула Еді ногу і допомогла багатьом людям. А Зедд? Він теж чарівник, і у нього є дар. Не станеш же ти стверджувати, що це погано. Він завжди використовував свій дар на благо людям. Ти теж маєш магією, Річард. У тебе є дар. Ти повинен змиритися з цим. За допомогою дару ти відчув скрійлінга і врятував мене. За допомогою дару ти відчув вбивцю і врятував Чандалену життя.
— Мені не потрібна магія!
— Мені видається, що ти зараз думаєш про що завгодно, тільки не про рішення. Чи не ти завжди говорив мені, що треба робити навпаки?
Річард притулився потилицею до стіни і прикрив очі.
— Тобто саме так ти розумієш сімейне життя? До старості вказувати мені на дурниці, які я зробив?
Вона посміхнулася:
— А ти вважав би за краще, щоб я дозволила тобі вдаватися до самообману?
Він торкнувся пальцями її щоки.
— Звичайно, ні. Просто від болю я не можу мислити чітко.
— І все-таки треба щось робити. Принаймні треба хоча б дослухати цих сестер. Вони кажуть, що хочуть тобі допомогти…
— Даркен Рал теж так говорив.
— Від Даркена Рала ти не ховався, Річард.
Він подивився на неї довгим поглядом і нарешті кивнув:
— Добре, я вислухаю їх.
Сестри зустріли Келен прихильними усмішками. Безумовно, вони були задоволені, що вона привела Річарда. Річард і Келен встали ближче один до одного.
— Ми готові вислухати — але тільки вислухати! — Все, що ви можете сказати щодо моєї головної болі.
Сестра Грейс глянула на Келен:
— Дякую тобі, Мати-сповідниця, але ми будемо говорити тільки з Річардом.
Очі його спалахнули, але голос залишився спокійним:
— Ми з Келен збираємося одружитися. — Сестри знову переглянулись, і на цей раз їх погляд був серйозний. — Все, що ви маєте намір сказати мені, стосується і її. Вона залишиться і буде слухати. Або ми обоє, або ніхто.
Вибирайте.
— Ну що ж, нехай буде по-твоєму, — після паузи сказала сестра Грейс.
— Але спочатку вам слід дізнатися, що я не в захваті від магії і аж ніяк не впевнений, що володію даром. Але навіть якщо так, я цьому не радий і найбільше хотів би від нього позбавитися.