Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
— Магія? — Прошепотіла Келен. — Тобто як?
Він уважно подивився на неї:
— Не знаю, Келен, як ти відчуваєш свою магію усередині себе, але я теж здатний її відчути. Всякий раз, коли я виймаю Меч Істини, магія спалахує в мені, стає частиною мене. Я знаю, на що вона схожа. Я відчував її багато разів і часто по-різному, залежно від того, для чого я її використав. Мій меч приносить мені радість, і для мене його магія немов пес, який сидить у моїх ніг. Вона завжди зі мною, і тепер мені навіть не треба оголювати меч, щоб викликати її в собі. І сьогодні, коли
Ось і на цей раз було те ж саме. Я знаю, що це була магія. Вона відрізнялася від магії Зедда або від твоєї, але я впізнав цей трепет, схожий на друге дихання. Живе дихання. — Річард помовчав. — Магія була всередині мене, і я просто вивільнив її, закликавши мішень.
Келен кивнула. Стан, який описував Річард, був їй добре знайомий.
— А може, це щось, пов'язане з мечем?
— Не знаю, — похитав головою Річард, — але сумніваюся. Я не міг керувати нею. А потім все раптово зникло, мов свічку задуло. Відчуття раптової темряви, розумієш? І одразу ж голова знову заболіла. Я перестав відчувати мішень, не кажучи вже про те, щоб закликати її. Магія то з'являлася, то зникала, і я не міг сказати, коли це станеться наступного разу. А коли мисливці стали їсти м'ясо, я відчув нудоту і вирішив відійти подалі. Поки вони їли, я стріляв, і, якщо мені вдавалося відчути магію, голова переставала боліти.
— А як ти спіймав стрілу в повітрі? Річард сумно подивився на неї:
— Савідлін і про це тобі розповів? — Келен кивнула. — Це було найдивніше, — сказав Річард, зітхаючи. — Не знаю, як це пояснити, але я просто зробив повітря щільніше.
— Зробив повітря щільніше?
Річард кивнув:
— Треба було сповільнити політ стріли, і все, що я міг придумати, — це ущільнити повітря. Щось схоже іноді відбувається з Мечем Істини — повітря наче застигає і не дає нанести удар. Не питай меня, як я це роблю. Мені просто прийшла в голову така думка, а в наступну мить стріла була вже у мене в руці.
Він замовк. Келен втупилася в підлогу, не знаючи, що на це сказати. Коли вона підняла голову, Річард дивився в простір.
— Я люблю тебе, — прошепотіла вона.
— Я теж тебе люблю. — Він різко повернувся до неї. — Келен, я боюся.
— Чого?
— Скрійлінг. Головний біль. Твоя блискавка. Сьогоднішнє змагання. Все це ознаки наступаючої біди, і всі вони пов'язані з магією. Я думаю, нам треба поспішити в Ейдіндріл і знайти Зедда.
Келен не вважала, що він неодмінно помиляється, але існувало й інше пояснення.
— Блискавка — частина моєї магії. Ти не маєш до неї жодного відношення, за винятком того, що я хотіла тебе захистити. Скрійлінг, мені видається, прийшов з Підземного світу. Навряд чи він якось пов'язаний з нами. Просто злісна тварюка. Ну а сьогоднішні події… Вони швидше за все обумовлені магією меча. Звичайно, з упевненістю сказати не можу, але…
— А головний біль, що зникає?
— Не знаю.
— Келен, цей біль мене вб'є. Не знаю чому, але
Це не просто хвороба. Це щось більше, хоч я не знаю, що.
— Річард, будь ласка, не говори так. Ти лякаєш мене.
— Я і сам боюся. Тому я ще більше розсердився на Чандалена. Я боюся, що він правий, і за мною по п'ятах дійсно йдуть нещастя.
— Що ж, значить, треба подумати про від'їзд в Ейдіндріл.
— А як бути з моєю головою? Велику частину часу я будуне в змозі навіть стояти. Не можна ж кожні п'ять хвилин зупинятися і стріляти з лука.
Келен проковтнула грудку в горлі.
— Може бути, Ніссель щось порадить?
— Вона в змозі лише ненадовго полегшити біль, — похитав головою Річард.
— А скоро, мені здається, вона не зможе навіть цього. Боюся, що я помру, Келен.
Вона тихо заплакала. Річард притулився до стіни, обійняв її і притиснув до себе.
Він хотів ще щось сказати, але вона затиснула йому рота долонею. Їй здавалося, що світ валиться. Річард мовчав, даючи їй виплакатися. Тепер вона розуміла, що він мав рацію. Все, що відбувається, пов'язане з Річардом. Він відчуває біль, він у небезпеці. Келен квапливо шукала спосіб відвернути його, заспокоїти.
— Послухай, Річард Сайфер, якщо ти таким чином хочеш ухилитися від одруження…
— Келен, що ти… Клянуся, я…
Вона посміхнулася і поцілувала його в щоку.
— Я знаю. Річард, нам випали важкі випробування, але ми впоралися з ними.
Справимося і тепер. Повинні впоратися. І до речі, Везелен вже дошиває мою весільну сукню.
— Правда? — Річард поклав у рот ще дрібку цілющого листя. — Не сумніваюся, що в ньому ти будеш ще красивішою.
— А от щоб про це дізнатися, тобі доведеться на мені одружитися.
— Так, пані.
Незабаром повернулися Савідлін і Везелен в супроводі Сіддіна. Сіддін сяяв.
Політ на драконі зробив його маленькою знаменитістю, і він весь день розповідав приятелям про свої пригоди. Тепер він бажав посидіти на колінах у Келен і повідати їй про свою популярність.
Келен з посмішкою вислухала його, а потім вони приступили до вечері, що складалася з овочів і свіжих коржів. Річард, як і Келен, не доторкнувся до сиру і ввічливо відмовився від копченого м'яса, запропонованого Савідліном.
Але перш ніж вони встигли закінчити вечерю, в дверях з'явився Птахолов. Обличчя його було похмуре. За його спиною стояли озброєні мисливці, і Келен не сподобалося вираз їхніх облич.
Вставши з-за столу, Річард ступив їм назустріч:
— В чому справа? Що трапилося?
Птахолов обвів всіх пронизливим поглядом.
— Три жінки, чужинки, приїхали верхом.
Келен не могла зрозуміти, чому три жінки викликали таке занепокоєння.
— Чого вони хочуть?
— Вони погано говорять по-нашому, але, наскільки можна судити, їм потрібен Річард. Річард і його батьки.
— Мої батьки? Ти не помилився?
— По-моєму, вони намагалися сказати саме це. Ще вони говорили, щоб ти не намагався втекти. Тепер, коли вони приїхали за тобою, втікати марно.