Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз
Шрифт:
Річард нагородив її спопеляючим поглядом:
— Ні. Я і є Річард. Моя мати померла, коли я був ще дитиною, а батько загинув цієї осені.
Сестри Світла здивовано перезирнулися. В очах Річарда спалахнув небезпечний вогник.
Магія меча вже пробудилась у ньому, хоча Річард навіть не витягнув його з піхов.
— Це неможливо, — сказала та, що стояла в центрі. — Ти просто… старший.
— Молодший тебе, — огризнувся Річард. Жінка почервоніла. Очі її сердито блиснули, але вона тут же взяла
— Я не хочу сказати, що ти старий. Просто ти виявився дорослішим, ніж ми припускали. Мене звуть сестра Верна Совентрін.
— Я — сестра Грейс Рендал, — представилася жінка, що стоїть справа.
— Я — сестра Елізабет Майрік, — додала третя. Тільки зараз сестра Верна звернула увагу на Келен:
— А ти хто така, дитино?
Серце Келен прискорено забилося. Вона зціпила зуби.
— Я не твоє «дитя», — крижаним тоном осмикнула вона сестру. — Я Мати-сповідниця.
Сестри Світла ледь помітно здригнулися і шанобливо схилили голови.
— Прости, Мати-сповідниця.
Атмосфера загострювалася. Келен раптом усвідомила, що її руки стиснуті в кулаки.
Вона відчувала, що Річарду загрожує небезпека, але вирішила вести себе, як і личить Матері-сповідниці.
— Звідки ви родом? — Холодно запитала вона.
— Ми прийшли… ми прийшли здалеку.
— В Серединних Землях, вітаючи Матір-сповідницю, стають на коліно. — Келен рідко наполягала на цьому, але зараз їй здалося, що це необхідно.
Сестри, всі як одна, різко випростались і обурено насупились.
Цього було достатньо. Брязнула сталь. Річард вихопив меч. Він нічого не сказав — просто стояв, стискаючи обома руками меч. М'язи його напружилися. В очах танцював магічний вогонь. Келен зраділа, що його гнів спрямований не на неї, але сестри нічим не висловили переляку. Вони повернулись до неї, і всі троє одночасно опустилися на одне коліно.
— Прости, Мати-сповідниця, — повторила сестра Верна. — Ми знайомі з тутешніми звичаями. Ми нікого не хотіли образити.
Келен виждала належний час, не відмовивши собі в задоволенні додати парочку зайвих секунд.
— Встаньте, діти мої.
Сестри піднялися на ноги і знову схрестили на грудях руки.
— Ми тут не для того, щоб битися, Річард. — Сестра Верна зітхнула.
— Ми тут для того, щоб допомогти тобі. Прибери меч. — В останній фразі виразно пролунав наказ.
Річард не поворухнувся.
— Мені передали, ніби ви прийшли за мною, що б це не означало, і що тікати безглуздо. Я ніколи ні від кого не тікав. Я Шукач Істини. І тільки я вирішую, коли мені діставати або прибирати меч.
— Шукач? — Вигукнула сестра Елізабет. — Ти Шукач?
Сестри Світла знову перезирнулися.
— Кажіть, що вам потрібно! — Гаркнув Річард. — Швидко!
Сестра Грейс нетерпляче зітхнула:
— Річард, ми
— Іноді і однієї жінки достатньо, щоб злякатися. Мені важко дався цей урок, але я його добре засвоїв. І я не поділяю поширеної помилки щодо того, що жінок вбивати не можна. Пропоную в останній раз: говоріть, чого прийшли, або нашу бесіду закінчено!
Сестра Грейс кинула впізнаючий погляд на ейдж на шиї у Річарда:
— Так, я бачу, у тебе були хороші вчителі. — Обличчя її трохи пом'якшало. Ти потребуєш нашої допомоги, Річард. Ми прийшли тому, що в тебе є дар.
— Ви робите серйозну помилку, — сказав Річард, по черзі оглянувши усіх трьох сестер. — У мене немає дару, як і ні найменшого бажання мати справу з магією. — Він прибрав меч у піхви і взяв Келен за руку. — Шкодую, що вам довелося марно виконати такий довгий шлях. Плем'я Тіни не любить незваних гостей. Стріли у них змащені отрутою і завжди потрапляють у ціль. Я попрошу, щоб вони дозволили вам безперешкодно покинути їх володіння. І раджу не випробовувати їх терпіння.
Річард повернувся і попрямував до дверей. Келен фізично відчувала виходячі від нього хвилі гніву. Вона бачила лють у його очах, але було в них і дещо ще: біль.
— Головні болі вб'ють тебе, — спокійно сказала сестра Грейс.
Річард застиг як укопаний, дивлячись в нікуди.
— Голова боліла в мене все життя. Я звик.
— Але не так, як зараз, — наполягала вона. — Я бачу це по твоїх очах.
Ми легко впізнаємо головну біль, викликану даром. Це наша робота.
— Тутешня цілителька добре знає своє ремесло. Вона подбає про мене. Вона вже мені допомогла і, я впевнений, скоро вилікує мене зовсім.
— Цілителька тобі не допоможе. Крім нас, тобі не допоможе ніхто. І якщо ти відмовишся від нашої допомоги, ти помреш. Ми прийшли врятувати тебе.
Річард простягнув руку до клямки дверей:
— Вам зовсім немає чого так про мене турбуватися. Я сам знаю, що мені робити. Доброго вам шляху, милі дами. Келен м'яко, але рішуче відвела його руку.
— Річард, — шепнула вона. — Може, все-таки вислухаємо їх? Принаймні шкоди від цього не буде. А раптом вони наведуть тебе на думку, як позбутися від цього болю?
— У мене немає дару! Я не бажаю зв'язуватися з магією. Вона не принесла мені нічого, крім горя, нічого, крім болю! У мене немає дару, і він мені не потрібен! — Річард знову взявся за клямку.
— Сподіваюся, ти не станеш запевняти нас, що твої смаки по відношенню до їжі не змінилися за останній час? — Поцікавилася сестра Грейс. — Я маю на увазі останні кілька днів.
Річард знову зупинився.
— Кожен може розлюбити одне і полюбити інше, — буркнув він.
— Скажи, хто-небудь бачив, як ти спиш?