Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

Може, це всього лише Перше Правило Чарівника.

— Про що це ти?

— Зедд говорив нам, що велика частина того, у що люди вірять, — неправда.

Перше Правило змушує тебе вірити в щось або тому, що ти хочеш, щоб це було так, або тому, що просто боїшся, що так буде. Я боюся, що в мене виявиться дар, і цей страх змушує мене припустити, що сестри сказали правду. Можливо, у сестер є причини обманювати мене, і ніякого дару в мене немає.

— Річард, невже ти й справді вважаєш, що все, що сталося, не має до цього відношення? Зедд говорив, що в тебе є дар. Даркен Рал говорив, що в тебе є дар. Сестри говорили, що в тебе є дар. І навіть Скарлет сказала, що ти володієш даром.

— Скарлет сама не знала, про що говорить, сестрам я не довіряю, і невже

ти вважаєш, що я повірив хоч одному слову Даркена Рала?

— А як же Зедд? Чи не думаєш ти, що і він тобі збрехав? Або що він сам не знає, про що говорить? Ти сам мені сказав, що він сама розумна людина з усіх, кого ти зустрічав. Крім того, він Чарівник першого рангу. Не станеш же ти стверджувати, що Чарівник першого рангу нездатний розпізнати, у кого є дар, а у кого його немає?

— Зедд міг помилятися. Він, звичайно, розумний, але ж не всевідаючий.

Келен промовчала, намагаючись зрозуміти, чому він так завзято відхрещується від свого дару. Вона б хотіла, заради його ж спокою, щоб все було так, як йому здається, але він був неправий, і вона це знала.

— Коли я торкнулася тебе своєю владою в Народному Палаці, всі знали, чим це має скінчитися, і думали, що все пропало. Ти процитував напам'ять Книгу Зниклих Тіней Даркену Ралу, так? — Річард кивнув. — Я не повірила своїм вухам. Звідки ти міг знати, що написано в цій книзі? Як ти міг її вивчити?

Річард зітхнув.

— Ще в дитинстві батько показав мені тайник, де він сховав Книгу Зниклих Тіней. Він розповів, що її охороняв страшний звір. Книзі, за його словами, передбачалося потрапити в недобрі руки, і звір чекав, доки за нею прийде новий власник. Батькові вдалося викрасти її. Тепер я знаю, що це повинні були бути руки Даркена Рала, але тоді ні йому, ні мені це було невідомо. Батько сказав, що забрав Книгу, щоб вона не послужила злу. Він побоювався, що її будуть шукати, і змусив мене вивчити її напам'ять. Від початку до кінця. Він сказав, що я повинен запам'ятати кожне слово, щоб одного дня повернути знання, укладене в ній, справжньому власнику. Батько не знав, що справжній власник Книги — Зедд. Я витратив кілька років, щоб запам'ятати кожне слово. Сам батько ніколи в неї не заглядав і говорив, що тільки я можу її вивчити. Потім він її спалив. Мені ніколи не забути того дня, не забути того сяйва, звуків і видінь, що супроводжували її горіння.

— Магія, — прошепотіла Келен. Він кивнув і знову прикрив очі долонею.

— Мій батько пожертвував життям, щоб врятувати Книгу від Даркена Рала. Він був героєм. Якби не він, ми всі б загинули.

Келен задумалася, не знаючи, як краще висловити свою думку.

— Але Зедд говорив, що Книга Зниклих Тіней перебувала в Сховищі. Яким чином вона потрапила до твого батька?

— Цього батько мені не сказав.

— Річард, я народилася і виросла в Ейдіндрілі. Чималу частину свого життя я провела в Сховищі. Це могутня фортеця. У далекі часи там жили сотні чарівників, але, коли я була там, їх залишалося всього шестеро і серед них не було жодного Чарівника першого рангу. Проникнути в Сховище було нелегко. Я, як і інші сповідниці, мала туди доступ, бо мала вивчати книги, що зберігаються там. Але для інших людей вхід в Сховище був закритий. Його захищала магія.

— Якщо ти хочеш запитати, як моєму батькові вдалося туди проникнути, то я не знаю. Але він був людиною хитромудрою і, ймовірно, знайшов спосіб.

— Якби Книга просто лежала в Сховищі — можливо. Чарівники і сповідниці могли вільно входити і виходити звідти, а періодично вхід ненадовго відкривався для всіх бажаючих. Але всередині Сховища є місця, захищені набагато сильнішою магією. Туди не могла потрапити навіть я.

Зедд говорив, що Книга Зниклих Тіней — одна з найважливіших, якщо не найважливіша, з книг, присвячених магії. Він сказав, що зберігав її в особливому місці, в особистому сховищі Чарівника першого рангу. Воно відділене від загального будинку, хоча і є його частиною. Я любила гуляти по стінах, які огороджували сховище Великого Чарівника. Звідти відкривається чудовий вид на Ейдіндріл. Але сила заклять,

які бережуть сховище, відчувається навіть там. Вони вселяють жах. Варто було мені зробити зайвий крок, як волосся у мене вставало дибки і починало іскритися. Той, хто спробував би підійти ще ближче, відчув би неймовірний страх, такий сильний, що у нього зупинилося б дихання. З тих пір як Зедд, ще до нашого з тобою народження, залишив Серединні Землі, ніхто не входив в сховище Великого Чарівника. Деякі чарівники намагалися. Біля входу в сховище є невелика срібна пластина. Кажуть, що торкнутися її — все одно що торкнутися холодного серця самого Сховища. Якщо магія, прихована в ній, не впізнає тебе, ти не зможеш увійти. Торкатися її, не маючи в якості захисту власної магії, і навіть перебувати біля входу — смертельно небезпечно.

Скільки я себе пам'ятаю, чарівники намагалися проникнути туди. Вони хотіли знати, що там зберігається. Великий Чарівник пішов, і вони хотіли принаймні скласти опис того, що йому належало. Але у них нічого не вийшло.

Ні один не зміг навіть покласти долоню на срібну пластинку. Річард, якщо п'ять чарівників третього рангу і один — другого не зуміли увійти туди, як це вдалося зробити твоєму батькові? Він усміхнувся:

— Я б теж не проти знати відповідь на це питання. Але я її не знаю.

Тепер у неї на руках був ще один незаперечний доказ. Їй не хотілося позбавляти Річарда надії, але вона розуміла, що зобов'язана привести його. Істина є істина. Річард повинен знати істину про себе.

— Річард, Книга Зниклих Тіней була посібником з магії. Це була магічна книга.

— Я в цьому не сумніваюся. Я бачив, як вона горіла.

Вона легенько постукала пальцем по його долоні:

— У Сховищі були й інші подібні до неї книги, але не такі важливі.

Чарівники дозволяли мені іноді гортати їх. Але коли я пробувала прочитати що-небудь, хоча б рядок, відбувалася дивна річ: я моментально забувала те, про що тільки що прочитала. Я не могла запам'ятати жодного слова. Я починала читати знову — і з тим же успіхом. Чарівники сміялися над моїми спробами. Нарешті в мені спалахнуло роздратування, і я запитала у них, в чому справа. Чарівники пояснили мені, що ця книга — посібник з магії і захищена особливими закляттями, які заховані в певних словах. Тільки той, хто володіє даром, здатний запам'ятати прочитане, і чим важливіша книга, тим сильніше охороняють її закляття. Навіть ті шестеро чарівників могли читати далеко не всі книги з бібліотеки, а тільки найменш важливі і лише завдяки спеціальній підготовці. А Книга Зниклих Тіней, як я вже говорила, була найважливішою в області магії. Річард, ти ніколи б не вивчив її напам'ять, якби не володів даром. Більш того, твій батько, мабуть, знав про це, раз довірив таку справу саме тобі. Голова її, як і раніше лежала у нього на плечі, і вона відчула, як змінився ритм його дихання, коли він усвідомив значення сказаного. — Ти досі пам'ятаєш Книгу Зниклих Тіней, Річард?

— Кожне слово.

— Я чула, як ти переказував її, але не можу згадати жодного рядка.

Магія ключових слів стерла те, що ти говорив, з моєї пам'яті. Я навіть не знаю, як ти скористався Книгою, щоб убити Даркена Рала.

— На початку Книги сказано, що якщо той, хто хоче відкрити шкатулки Одена, чує її зміст з чужих вуст, в правильності почутого він може переконатися за допомогою сповідниці. Рал думав, що ти торкнулася мене своєю магією, і тому був впевнений, що я говорю правду. Власне, я і сказав йому правду, але в самому кінці опустив один важливий момент. В результаті він не переставив шкатулки, і магія Одена вбила його.

— Ось бачиш? Ти досі пам'ятаєш кожне слово. А це означає, що в тебе є дар. Якщо ми хочемо вибратися з цієї ситуації, то перш за все повинні поглянути правді в очі, а вже потім думати, що з нею, цією правдою, робити. Коханий, в тебе є дар. Ти володієш магією. Мені дуже шкода, але це правда.

Річард важко зітхнув.

— Я поступав як дурень, не бажаючи признаватися в цьому навіть самому собі.

Таким шляхом багато не досягнеш. Але твоя любов відкрила мені очі.

Спасибі тобі.