Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз

Гудкайнд Террі

Раптово Річард схопився на ноги.

В сутінках тьмяно блиснула сталь.

Пристрасть в очах Ричарда поступилася місцем магічному гніву Меча Істини.

Блискаюче лезо зі свистом розсікли повітря. Річард стояв в розстебнутій сорочці, і груди його важко здіймалися.

— Що трапилося? — Здивовано запитала Келен.

— Хтось іде сюди. Встань за моєю спиною. Швидко! Келен схопилася на ноги, вхопила свій лук і наклала стрілу.

Трохи попереду заколихалося трава. Але причиною тому був не вітер.

12

Сіра

плямиста голова наближалася до них, раз у раз виринаючи з густої трави. Створіння, чим би воно не було, було не надто високим. З думкою про те, що це може бути ще один скрійлінг, Келен щосили натягнула тятиву, так що оперення стріли торкнулося щоки. Найбільше вона боялася, що не встигне вистрілити. Втім, судячи по минулій зустрічі зі скрійлінгом, стріла тут не допоможе, подумала Келен. І навряд чи їй вдасться знову закликати блискавку.

— Почекай, — раптом сказав Річард і відвів її лук в сторону.

Приземкувата безволоса фігура з довгими руками і товстими ногами раптово виринула перед ними. На прибульця були лише брудні рвані штани, підперезані мотузкою. Жовті очі втупилися в Келен.

— Красива пані.

— Самюель, — вигукнув Річард, дізнавшись незмінного супутника відьми Шоти. Що ти тут робиш?

Потворне створення з шипінням потягнулося до Меча Істини:

— Моє! Віддай!

Річард загрозливо махнув мечем, і Самюель відсмикнув руку. Кінчик меча торкнувся сірих складок шкіри у нього на шиї.

— Я запитав, що ти тут робиш.

Заплили очі блиснули.

— Господині потрібен Шукач.

— В такому випадку ти дарма сюди приперся. Нам нічого робити в землі Агад.

Самюель подивився на Річарда жовтим оком:

— Господиня залишила Агад. — Він повернувся і ткнув довгим пальцем у бік села. — Господиня чекає тебе там, де багато людей живуть разом. Він знову повернувся до Річарда. — Вона сказала, що, якщо ти не прийдеш, вона вб'є людей і дозволить мені засмажити їх і з'їсти.

Річард зціпив зуби.

— Якщо вона хоч когось зачепить…

— Вона обіцяла не завдавати їм зла… якщо, звичайно, ти прийдеш.

— Що вона хоче?

— Тебе.

— Це я зрозумів — навіщо?

— Господиня не сказала Самюелю. Веліла тільки тебе привести.

Келен послабила тятиву:

— Річард, адже Шота говорила, що вб'є тебе, якщо побачить знову.

Не зводячи очей з Самюеля, Річард відповів:

— Ні. Вона говорила, що вб'є мене, якщо знову побачить у межах Агада. Але вона покинула Агад.

— І все ж…

— Якщо я не піду, вона вб'є людей. Чи ти сумніваєшся, що вона виконає свою загрозу?

— Ні… Але ж вона може вбити й тебе.

Річард посміхнувся:

— Мене? Не думаю. Вона мене любить. Я врятував їй життя. Принаймні побічно.

Келен розлютилася. Вона не забула, як Шота одного разу хотіла спокусити Річарда, і їй це зовсім не подобалося. Крім сестер Світу, відьма була останньою людиною, кого Келен хотіла б побачити ще раз.

— Мені це не до душі, — сказала вона. Річард кинув на неї швидкий погляд:

— Якщо

ти бачиш інший вихід, скажи.

— Знаю, знаю, — сердито буркнула Келен. — Вибору, як завжди, немає. І все ж тримайся подалі від її лап.

Річард здивовано подивився на неї і повернувся до Самюелю:

— Веди нас, але не забувай, в чиїх руках тепер меч. І пам'ятай, що я говорив тобі минулого разу. Я насаджу тебе на рожен перш, ніж ти тільки захочеш підсмажити мене.

Самюель скоса подивився на меч і, ні слова не кажучи, рушив у бік села. Він раз у раз озирався, чи йдуть вони за ним. Річард, не прибираючи меч, одягнув лук на плече і пішов, тримаючись між Самюелем і Келен. В очах у нього як і раніше танцював магічний гнів. Самюель швидко пробирався крізь густу траву. Час від часу він обертався і сичав на своїх супутників.

Келен буквально наступала Річарду на п'яти.

— І нехай краще не пробує знову напустити на мене своїх змій! — Бурмотіла вона. — Ніяких змій! Я не жартую!

— Наче у тебе є вибір, — пробурчав Річард. Коли вони дійшли до села, вже майже стемніло. Село здавалося мертвим. Всі жителі збилися в купку на площі, оточені кільцем воїнів, що стояли плечем до плеча.

Келен знала, що Плем'я Тіни панічно боїться цієї відьми. Тут навіть не наважувалися вголос вимовляти її ім'я.

Власне кажучи, всі, хто хоч раз зустрічався з Шотою, боялися її — в тому числі і Келен. У той пам'ятний день, в землі Агад, Шота вбила б її, якби не Річард: відьма пообіцяла виконати будь-яке його бажання, і він скористався цим, щоб врятувати Келен. Було дуже сумнівно, що вона запропонує йому виконати ще одне бажання.

Самюель провів їх до будинку духів з такою впевненістю, наче прожив у селі все життя. Сміх його нагадував булькання. Він раз у раз підстрибував і посміхався своїми безбарвними губами. Час від часу Річард погрожував йому мечем, на що Самюель невдоволено сичав і виблискував жовтими очима.

Нарешті вони підійшли до будинку духів, Самюель вхопився своїми довгими пальцями за засув, але відкривати не поспішав.

— Красива пані почекає тут. І Самюель теж. Господиня хоче бачити тільки Шукача.

— Річард, я піду з тобою, — твердо сказала Келен. Він скоса глянув на неї і повернувся до Самюелю:

— Відкривай.

З неприязню глянувши на нього, Самюель відсунув засув. Тримаючи меч напоготові, Річард увійшов до будинку. Слідом за ним увійшла Келен. Двері зі скрипом зачинилися, і кисла фізіономія Самюеля зникла з очей.

Посередині будинку духів стояв високий, витончений трон, освітлений факелами.

Відблиски полум'я грали на різьблених позолочених зображеннях троянд, змій, кішок та інших тварин, що покривали кожен дюйм його поверхні. Над троном нависав важкий парчевий балдахін, прикрашений золотими китицями. Підставою трону служили три біломармурові плити, що утворювали високі сходинки. Трон був суцільно оздоблений щільним червоним оксамитом. Вся ця величезна споруда виглядала вельми велично. Келен не могла уявити собі, як його примудрилися втягнути у вузькі двері і скільки для цього знадобилося чоловіків.