Експансія-I
Шрифт:
— Так.
— Відносно Прибалтики теж говорилося на цій нараді?
— Так, але ніколи не стверджувалося, що Кавказ має стати німецьким. Йшлося лише про те, щоб зробити сильний економічний вплив з боку Німеччини.
— Це означало, що Кавказ мав стати німецькою концесією?
— Якоюсь мірою — це можна було визначити тільки після переможного укладення миру.
— Отже, перебільшення Бормана зводиться лише до того, що про Волзькі колонії мови не було?
— Перебільшення полягало в тому, що тоді обговорювалися такі питання, які практично взагалі не
— Ми зараз з'ясовуємо факт, що про ці питання була розмова на нараді. Ви тепер цього не заперечуєте?
— Частково ці проблеми обговорювалися, але не так, як тут записано.
— Я хочу зробити висновок, що ця нарада підтвердила основний план захоплення територій Радянського Союзу.
— Це правильно. Але я повинен сказати, що я, як відзначено в протоколі, не поділяв цих неосяжних пропозицій. Зверніть увагу на те, що тут сказано: «У відповідь на тривале обговорення цих питань рейхсмаршал підкреслив найважливіші моменти, які саме зараз могли бути для нас визначальні: забезпечення народу продовольством, забезпечення потрібною мірою господарства, а також налагодження безпеки шляхів сполучення». Я хотів звести нескінченну дискусію — наслідок сп'яніння від перемоги — до суто практичних питань.
— Сп'яніння від перемоги мало місце, я згоден, але з ваших пояснень не видно, що ви заперечували проти приєднання Криму до імперії. Це так?
— Я не мав ніяких підстав для цього.
— Ви виступали на нараді рейхскомісарів окупованих областей шостого серпня сорок другого року?
— Дайте, будь ласка, протокол.
— Прошу. Ознайомились? Отже, я запитую, вам падав фюрер надзвичайні повноваження в питаннях економічної експлуатації окупованих територій?
— Я вже визнав, що несу відповідальність за економіку в окупованих країнах, але лише у зв'язку з тими директивами, які я давав…
— Отже, зважаючи на ваші особливі повноваження, ваші вимоги були обов'язкові для учасників наради?
— Так.
— Звертаю вашу увагу на сто вісімнадцяту сторінку стенограми тієї наради. Знайшли?
— Так.
— «Раніше все здавалося простішим. Тоді це називали розбій. Це відповідало формулі віднімати те, що завойовано. Тепер форми стали гуманніші. Незважаючи на це, я збираюся грабувати — й грабувати ефективно… Ви повинні бути — як лягаві собаки. Там, де є дещо і в чому може мати потребу німецький народ, це мусить бути вмить вивезено із складів і доставлено сюди». Це ви говорили?
— Можу припустити, що я це сказав.
— У травні сорок першого року ОКВ розробило директиву про безкарність німецького солдата за злочини, вчинені проти місцевого населення. Таку директиву повинні були вам доповідати?
— Цей документ безпосередньо мені не надсилали. У супровідному папері сказано: «Штаб оперативного керівництва військово-повітряних сил, головний квартирмейстер».
— Але ви згодні з тим, що за своїм становищем ви мусили знати цей документ?
— Ні, бо в противному разі цей документ надіслали б безпосередньо
— Вам повинні були доповісти про цей документ?
— Якби мені доповідали про кожен документ, який проходив по окремих інстанціях і не вимагав мого втручання, я потонув би в морі паперів. Мені доповідали тільки про найважливіші справи…
— Вам доповідали тільки «найважливіші справи»… А про знищення міст, про вбивство мільйонів людей вам не доповідали? Це все проходило по «службових каналах»?
— Коли б якесь місто мала знищити авіація, такий наказ віддав би безпосередньо я сам.
— Вам відомо про наказ Гіммлера з приводу знищення тридцяти мільйонів слов'ян?
— Це був не наказ, а всього лише промова.
— Але ж у німецькій тоталітарній державі був тільки один керівний центр — Гітлер, ви його заступник, і наступник, і найближче оточення. Чи міг Гіммлер давати розпорядження про знищення тридцяти мільйонів слов'ян, не маючи на це вказівок Гітлера чи ваших?
— Гіммлер не видавав такого наказу. Він виголосив промову, в якій сказав, що тридцять мільйонів слов'ян має бути знищено. Коли б Гіммлер справді видав такий наказ, то він мусив би спитати про це не мене, а фюрера.
— Я не сказав про наказ. Я кажу про настанову. Ви припускаєте, що він міг дати настанову без погодження з Гітлером?
— Не існувало директиви, яку дав би Гітлер на знищення слов'ян.
— Айнзацгрупи СД учиняли масові знищення радянських громадян. Чи не була діяльність айнзацгруп СД результатом реалізації заздалегідь розробленого плану знищення євреїв, слов'ян та інших народів?
— Діяльність айнзацгруп була цілком секретна.
— Отже, мільйони німців знали про злочини, що творилися, а ви не знали… Ваш свідок Бодешатц заявив тут, на суді, начебто в березні сорок п'ятого року ви сказали йому, що багато євреїв убито і за це доведеться дорого заплатити.
— Свідок Бодешатц так не говорив.
— А як же він говорив?
— Він повторив мої слова: «Якщо війну програємо, то це обійдеться нам дуже дорого».
— Чому? За вбивства, які ви здійснювали?
— Ні… Взагалі…
— Чи згодні ви були з теорією «вищої раси» і з вихованням в її дусі німецького народу?
— Ні. Хоча відмінність між расами я, безумовно, визнаю.
— Але з теорією не згодні?
— Я ніколи не заявляв, що ставлю одну расу як панівну.
— Дайте відповідь на запитання прямо: ви згодні з цією теорією?
— Особисто я не вважаю її правильною.
— Ви заявили на суді, нібито у вас були розходження з Гітлером у питанні захоплення Чехословаччини, у єврейському питанні, відносно війни проти Радянського Союзу, в оцінці теорії «вищої раси» і щодо розстрілів англо-американських льотчиків. Чим пояснити, що, маючи такі серйозні розходження, ви вважали за можливе співробітничати з Гітлером і проводити його політику?
— Я можу розходитися в поглядах з моїм верховним головнокомандуючим, але якщо він наполягатиме на своєму, а я дав йому присягу — дискусії не може бути.