Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія»

Андрухович Юрий Игоревич

ЗАГИБЕЛЬ КОТЛЯРЕВЩИНИ,

АБО Ж БЕЗКОНЕЧНА ПОДОРОЖ У БЕЗСМЕРТЯ

I носаток надцять перехилено то й замакітрилось на гамуз а ті що з крилами і з вилами губами бамкають bibamus тут навіть coitus не коїться носаток надцять перехилено і непорушність нижче пояса мов гузна цвяхами присилено мов шиї зігнуто і змилено глитай щокате і пузате носаток надцять перехилено допоки будеш пановати мов дух опухлої кунпанії зітхаєш ревно і знесилено ще по одній панове панії носаток надцять перехилено о

ганусівко чикилдихо та прочі випиті напої в ліси свічок сумирно тихо відходять шльохи та герої II ставайте свічками почвари дідони сивілли свічада паліть воячки непоборні салютами з люф іде молодичка з косою кривою ставайте свічками як буква і дух або блазенський бубон і буф вогнями ставайте моргухи фіндюрки і цьохлі харцизні джиґунство й богунство як віхті гарячі в груді вже сказано голосно й чисто любов ік отчизні мов камінь у річку слова і круги по воді світися як вістря зоря нерозтлінна й ребриста над морем і полем де в мандрах обсмалений рід заводить у тартар крючок баламут і юриста хоча і йому не минути вогню сковорід то хто буде завтра й позавтрім і потім і завше іти по слов'янську латину в папірусну хлань крізь морок і мор голоси як вузли зав'язавши над попелом пасік парсун і пісень і повстань косу замашну і петлю мотузяну і блискітку кулю стрічайте герої бурлацтва святі бахурі вертеп не зачиниться з нього показано дулю отчизні і жизні і смерті і ясній зорі

ВЕЧЕРЯ В ШАБЛЕКОВТАЧА

він має щось від різника або від самурая його ножі то попурі для джазових музик уста розкрито як врата все до мікрона грає важливо губи розтягти і зберегти язик дванадцять дуже гострих страв ножі стилети фінки гімнастика для щік зубів трахеї язика та тільки шабля над усе дивіться українки бо шабля зоряна сестра для нього козака вона це промінь що гряде в його жертовне тіло ковтай ковтай ковтай її коли як не тепер повітря геть легеням зась і серце в низ осіло а він порожній наче дух і чуйний мов сапер вона зникає в ньому вся наткнувшись на кишечник ми кричимо давай давай лякай своєю грою від наших вигуків банзай цинічних недоречних на ньому проступає біль і він стікає кров'ю а ми дивилися на все волали біс і браво немов у цирку чи на з'їзді зрештою або на кінофільмі де герой життя віддав за справу аж ружа крові процвіла крізь горло і жабо 

КРИМІНАЛЬНІ СОНЕТИ

НІЖНІСТЬ

По той бік пристрасті народжується ніж… Лахмітник Місьо о четвертій ранку зарізав панну Касю, лесбіянку (як він гадав, а втім, йому видніш). Він пописав їй черево й горлянку, аж весь шалів, аж весь упав у дріж. Вона ж одно твердила: «Хоч заріж, я присягла навіки свойму Янку». (Той саме відбував за зґвалтування). Вона була любов його остання — і так пішла, небога, ні за гріш. Кохання — то велика дивовижність: там, де лише народжувалась ніжність, за хвильку може виникнути ніж.

АЗАРТ

У карти, так обшмульгані, що аж, засіли пан різник і пан музика. Була спокуса виграшу велика, а за вікном був гомін і пейзаж. І все зійшло б гаразд, якби не піка. Вона не йшла — музика впав у раж, сказав собі: «Ти в пику його вмаж! Дивись, яка паскедна в нього пика!» І різнику в чоло зацідив прасом. Той більш не буде торгувати м'ясом, він горілиць лежить і ні мур-мур. У супроводі ґречних поліцаїв музика йде навік, мов у Почаїв, кудись далеко, певно, у тюрму.

ЖИТТЄПИС

Зиновій

Блюм, король шинків і яток, рожевих лярв улюблений кумир, літав по крамарях, немов упир, і, ніби кров, смоктав із них податок. Його стрічали радісним «вей мір!» Під усмішкою, що солодша паток, він позбавляв їх золота й дівчаток, але, на жаль, порушив міру мір. З тюрми його звільнили вже совіти — сяк-так почав по-руському триндіти і висунув на службу сам себе. По лікті у кишках, немов анатом, навчився водку жрать, ругаться матом в енкаведе, а згодом емґебе.

МАФІЯ

На розі Кармелітської та Духа Святого двометровий зимний хлоп лежав, зацвівши оком, як циклоп (античний). Потекла на брук з-під вуха його червона юха, мов сироп (малиновий), а в центрі капелюха прострелено діру. Літала муха над ним, і плач дівочий із утроб летів до неба, де злодійський рай, де кожен сутенер або шахрай знайде в кущах навік собі малину. В присутності лягавих та собак старенька мати думала: «Ось так ти гідно шлях життя завершив, сину».

ПОСТРІЛ

Ти заповзеш, нечутний, ніби вуж, у золоті дзеркала установи, поправиш ружу й посміх Казанови і сам собі накажеш: кроком руш до кабінету, де — вершина змови. Тебе чекає мрець — очей не мруж, а, вихопивши револьвер із руж, спрямуй на нього дуло тридюймове. Ти станеш в цю хвилину шестикрилим, а він повільно зсунеться на килим, потягне канделябр і каламар. Ти скинеш рукавички (щойно з пральні) і, розпізнавши натяки астральні, почуєш, як видзенькує комар. 

ЛИПНЕВІ НАЧЕРКИ ПОДОРОЖНЬОГО

(ТЕМНИЦІ)

Липи в час доцвітання стоять золоті, безгомінні. «Було тут кілька темниць», — сказав Неборак. О відлуння колишніх льохів з назвами, як у дівчат чи винарень, — «Доротка», «Під ангелом» і та найлютіша — «Татарня», де очі вмирали найперше, і світло ховалось під пахви, в роти без'язикі! Ця тиша тепер ні до чого. Це навіть не меморіал. І не річку загнано в труби. Хоч кожен з нас міг би сказати: «Липи в час доцвітання — гаснучі зорі. Повні трамваї дівчат».

(РІЧКА)

Зійшовши до річки, ми воду торкнули руками. У липні так любимо тіло води, що втікає між пальців. Сто млинів було там, сто млинових коліс і зелені застояні плеса, де риба ловилася в руки. Очерет, наче царства, держави з латаття — усе було річка. Теплі схови в піску залишалися наші й не наші, хололи до ранку. Скільки нас не збулось, переходячи міст понад Полтвою, скільки перейшло через міст і назавше пропало в гущавині правого берега?..

(ЦВЯХАРНЯ)

Хтось казав: «Ми не ті. Ми присутні в тунелях і вікнах, але нам не дійти до старої цвяхарні за рогом». Зостається сідати на сходах, співати. Може так подолаємо стіни, припнемо голоси до камінних цурпалків і витремо очі? Може так і почують нас ті, що чекають за рогом? Зостається шукати себе, і останній сірник, що в найдальшій кишені, колючий, як цвях.