Ерагон. Найстарший
Шрифт:
— Я ніколи не думав, що ти розумієшся на мистецтві, — здивувався Ерагон.
— Не забувай, що я також спілкувалась із Оромисом, доки ти літав із Глаедром.
— Зрозуміло, — примовк юнак.
Після того як Сапфіра подалась готувати свій виступ, Ерагон замислився над її порадою. А й справді, що для мене важить понад усе? Звісно, Сапфіра й Арія, а ще бажання стати гарним вершником. Але як же цим вразиш глядачів? Так, я люблю природу, але хто з ельфів її не любить? Варто лише глянути на те, в що вони перетворили ліси Елесмери! Юнак довго думав над тим, про що ж саме йому розповісти
Несподівано у виснаженій уяві постали три епізоди з його власного життя: сутичка зі Смерком, страх перед Галбаторіксом і вражаючі поеми ельфів. Ерагон аж здригнувся від захвату, коли історія сама почала народжуватись у його голові. Тоді він чимдуж помчав сходами нагору, всівся за письмовий стіл і на мить застиг із пером у руках.
«У королівстві біля моря, у горах, всуціль укритих синім…» — полилися слова.
Раніше Ерагон ніколи не писав віршів, йому й — зараз ішлося тільки про те, аби якомога яскравіше переповісти історію свого життя. Але відчуття творчої насолоди, яке охопило його, перевершувало все на світі. І хто б міг подумати, що в нього є талант барда?
Юнак працював без спочинку, він забув про їжу й сон, натомість засукав рукави сорочки, аби не забруднити їх чорнилом. Він був такий зосереджений, що не помічав нічого, окрім аркуша паперу, й не чув жодних звуків, окрім мелодії самого вірша в голові.
За півтори години він поклав перо, відсунув стільця й звівся з-за столу. Перед ним лежало чотирнадцять сторінок, списаних дрібним почерком. Він іще ніколи так багато не писав і, зрештою, розумів, що його вірш не такий талановитий, як поезії славетних авторів ельфів чи гномів, але сподівався на те, що його щирість гідно поцінують.
А коли повернулась Сапфіра, він одразу ж продекламував свій твір драконові.
— Нічого собі, Ерагоне! — здивувався той. — А ти дуже змінився звідтоді, як ми покинули Паланкарську долину. Думаю, той юнак, що подався світ за очі, аби помститись, не зміг би написати балади в ельфійському стилі. Цікаво, що з тебе вийде за півсотні років?
— Подивимось, якщо доживем, — посміхнувся Ерагон.
— Грубувато, але правильно, — сказав Оромис, коли юнак показав вірш і йому.
— То вам сподобалось?
— Це непогане відображення твого духовного світу, та й звучить добре, хоч до шедевра ще далекувато. Чи ти сподівався на щось більше?
— Мабуть, ні, — зніяковів юнак.
— Проте я неабияк подивований з того, що ти зумів так вдало висловити свої почуття, — мовив ельф. — Написати вірші прадавньою мовою не так уже й складно, головне — зуміти його виголосити. Якщо в ньому є якийсь вимисел, чи то пак, неправда, магія не дозволить цього зробити.
— Я можу його декламувати, — сказав Ерагон, — бо в ньому геть усе правдиве.
— І це збільшує значущість твого твору, — пояснив Оромис. — Одним словом, я вражений, Ерагоне-фініарель. Твої вірші справді варті того, аби виголосити їх на святкуванні Кривавої Клятви.
Трохи повагавшись, учитель сягнув рукою між складок свого плаща й витяг сувій, перев'язаний стрічкою.
— Тут написано дев'ять заклять, — простягнув він аркуш Ерагонові. — Наші свята справляють неабиякий магічний вплив на сторонніх, тож під час урочистостей тримайте їх
Напередодні святкування Агаеті Блодхрен, що мусило тривати аж три дні, Ерагон, Сапфіра та Орик зустрілись з Арією й подалися до дерева Меноа, де вже зібралась ціла юрба ельфів. Ісланзаді височіла над ними, струнка, наче берізка. Благден сидів на її лівому плечі, а Мод, кіт-перевертень, ховався за нею. Тут були й Оромис із Глаедром, а також інші, знайомі Ерагонові ельфи, зокрема Лифаєн, Нарі та Ванір.
— Заждіть тут, — сказала Арія. Вона прослизнула крізь натовп і швидко повернулась, ведучи за собою стару Рхунон. Ковалиха закліпала очима, наче сова, здивовано позираючи на урочисте зібрання. Ерагон чемно привітався з нею.
— А, це ви, Яскрава Луска й Убивця Смерка, вітаю вас! — озвалась вона.
Побачивши Орика, ковалиха звернулась до нього рідною мовою, і той невимовно зрадів.
— Що вона тобі сказала? — спитав Орика Ерагон.
— Вона запросила мене до своєї оселі, аби я поглянув на її кузню! — аж засяяв від радощів гном. — Ти уявляєш, друже? Вона ж навчалась у самого Футхарка, одного зі славетних грімстборітхн Дургрімст Інгейтум! Я б усе віддав, аби тільки побачитися з ним!
Усі смиренно чекали настання півночі. Нарешті Ісланзаді показала рукою на місяць у небі, і в її долоні з'явилася сяюча куля, зіткана зі світла, яке линуло з ліхтарів на дереві Меноа. Підійшовши до нього, королева поклала кулю в глибоке дупло, і та миттю почала пульсувати.
— Це вже початок? — пошепки спитав Ерагон в ельфійки.
— Початок! — захихотіла Арія. — А кінець буде тоді, коли куля згасне!
Ельфи поділилися на невеличкі гурти й стали накривати столи прямісінько на галявині.
Наїдки та напої виглядали просто фантастично — це свідчило не так про кулінарні здібності цього чарівного народу, як про їхню вправність у магії.
Накривши столи, ельфи заспівали своїх традиційних пісень, які зливалися в одну чудову мелодію, що лунала в тиші нічного лісу. Вони співали про героїчні вчинки й кохання, про далекі мандри й красу цього світу. Хвилююча музика заполонила Ерагона, він відчув, як його охоплює дика пристрасть, породжуючи нестримне бажання покинути все й протанцювати ціле життя разом із ельфами. Сапфіра поруч із ним тихесенько мугикала в такт, замріяно заплющивши очі.
Те, що відбувалося потім, юнак пам'ятав погано. Його лихоманило так, що він то втрачав свідомість, то повертався до тями. Перегодом він мав у голові безліч яскравих образів і почуттів, але згадати, як усе відбувалось, було понад його сили. Ерагон повністю загубився в часі, не усвідомлюючи, де, з ким і навіщо він кружляє в танку, вдихає нічні пахощі й відчуває смак чиїхось медових вуст…
Він пам'ятав ніжні обійми ельфійської дівчини, з якою танцював на галявині.
Він пам'ятав ельфів, що сиділи на дереві Меноа, наче зграя птахів. Вони перебирали струни золотих арф і бавилися з Глаедром, примушуючи дракона відгадувати загадки. Час від часу ельфи вибухали радісним сміхом, показуючи на нічне небо, де розсипався святковий феєрверк.