Феміністка
Шрифт:
Біля пам'ятника бовваніла самотня постать Мацюцьки. Вона була в плямистій шубці й зоддалі скидалася на дитинча леопарда, котре заблукало в лісі.
— Змерзла? — поспитав я, відчиняючи перед нею дверцята. Мацюцька шморгнула носом.
— Як цуцик! — поскаржилася вона.
— Тримай — простяг я їй баклажку з коньяком. — Ковтни і стане веселіше, от побачиш!
Вона скоса зиркнула на мене.
— Ми вже на «ти»? А я й не помітила!
— Ну, — сказав я, рушаючи з місця, — ми ж із тобою колеги… Та й
Авто обігнуло майдан і, перетнувши трамвайні колії, покотилося в діл. Мацюцька перехилила баклажку з коньяком і закашлялася.
— Не пішло? — поцікавивсь я, стукаючи її по спині.
— Що це за пійло?
— «Хенессі».
— А я думала — самогон!
Дуже ти розбираєшся, невдоволено подумав я. Вдяглася під леопарда та й гадаєш, носа можна задирати!
— Розкажи-но, як ти зустрілася з шантажисткою.
— Вона зателефонувала мені о дев'ятій. Мене чекали в машині біля універсаму.
— Марка?
— Опель-омега.
— Колір?
— Темно-синій чи просто темний… я добре не роздивилася!
— Номер?
— Мені було не до того. Розмова… ну… була дуже бурхливою!
Я замислено кивнув.
— Треба було взяти тебе під нагляд… Але на це потрібна санкція шефа, бо стеження дорого коштує! Хто був у машині?
— Ну, оця жінка… І з нею ще якийсь негр!
— Негр?! — вражено перепитав я.
— Атож! Я й сама здивувалася… Він сидів позаду й не казав ні слова. Така бандитська фізіономія… зі шрамом біля ока!
— Про що ви говорили? Мацюцька зітхнула.
— Вона прокрутила касету й почала так лаятися, що в мене замалим вуха не пов'яли! Дуже груба людина… Обзивала тебе ненормативною лексикою й клялася, що зробить з тобою… ну, різні непристойні маніпуляції!
— Здогадуюсь… І що ж?
— Потім дісталося й мені! Вона прозивала мене драною козою, прошмандовкою, крисою…
— Чому?
—Їй конче хтілося знати, про що розмовляли ви з Лесею. А запис не вдався! От і треба було на кому-небудь зірвати злість… Оскаре, мені було так страшно!
Я понуро дивився на дорогу.
— Що далі?
— Потім вона звеліла мені забиратися геть. А якщо я комусь розповім про її доручення, то… ну, одне слово…
— Непристойні маніпуляції? — здогадавсь я. Мацюцька спаленіла.
— Ну, це несуттєво! — сказала вона після паузи. — До речі, наостанку вона пообіцяла, що ми ще зустрінемося… Мовляв, щоб я не думала, що так легко відбулася!
— Навіть так! — посміхнувсь я. — Значить, мої здогади були вірними…
— Які здогади? — наставила вуха Мацюцька.
— Не став зайвих запитань… — Місто скінчилося, й за вікном стало видно засніжені поля, де чорніли рідкі переліски. — Зараз приїдемо в «Тартар», і ти опишеш цю жінку… й того негра, котрий сидів у машині… а там подивимося,
— О, — зненацька вигукнула Мацюцька, — я ж забула сказати… в цього негра на шиї висіла така фігурка: три змії, сплетені в клубок! Він отак сидів, розстебнувши куртку, і я звернула увагу!..
— Ну, от і цю фігурку треба описати… ясно?
Я проїхав уздовж височенної бетонової огорожі й, зупинившись веред ворітьми, посигналив.
— Оскаре… — озвалася раптом Мацюцька.
— Чого тобі?
— Ти знаєш, мені так страшно… я влізла в оці ваші справи!.. Ворота нарешті відчинилися, і я рушив з місця.
— Ми витягнемо тебе з цієї халепи! — сказав я, паркуючись біля входу в штаб-квартиру. — Щоправда, це непросто буде зробити…
— Чому?
— Треба зробити так, щоб і вівці зосталися цілі, й вовки наїлися… Ну, та я утрясу цю проблему! Головне, щоб ти нічого не боялася й вірила мені… розумієш?
Мацюцька стояла біля машини й похнюплено дивилася в землю.
— Ти віриш мені? — поспитав я, беручи її за руку. Вона підкорилася й рушила за мною до дверей.
— Вірю! — тихенько сказала вона.
У вестибюлі «Тартару» чергував Гестапович. Він сидів за бюрком і, поклавши ноги на облавок, дивився телевізор.
— А де це Барабаш? — поспитавсь я, проходячи коло його поста.
— Повісився! — коротко буркнув Гестапович. Мацюцька здивовано глянула на нього. Я постукав себе
пальцем по лобі й безнадійно махнув рукою.
— Не звертай уваги… це гумор у нього такий — чорний зветься! — Ми піднялися ліфтом на четвертий поверх, і я галантно відчинив перед Мацюцькою двері. — Сюди, люба панно!
— А куди це ти мене ведеш? — пошепки запитала вона.
— Це оперативно-технічний відділ, — пояснив я, простуючи коридором. — Зараз я представлю тебе його начальнику.
Псевдо цього чоловіка — Пітон. Чому воно таке, побачиш сама. Ви з ним складете комп'ютерний портрет шантажистки і того негра.
— А ти де будеш?
— А я, — сказав я, стусаючи ногою двері, оббиті чорним дермантином, — піду зараз… гм… вирішувати справи! А потім повернуся й одвезу тебе в місто. Згода? — Двері не відчинялися, і я знову садонув у них носаком.
— Яка там скотина гупає! — гаркнув із-за дверей грубий товарячий голос. — Поверни клямку та й заходь!..
Пітон сидів спиною до дверей і працював з комп'ютером.
— Хай живе КПРС! — вигукнув я, салютуючи кулаком.
— Ти що це хріновиною займаєшся! — не озираючись, озвався Пітон. — Якого хріна оце в двері гилити — що, геть уже одморозком став? Ти дочекаєшся колись, що тобі яйця одірвуть за ці штучки і… — він обернув голову й, угледівши Мацюцьку, затнувся.
— Здрастуйте! — сказала йому Мацюцька. Я задоволено посміхнувся.