Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Гаррі, Рон і Герміона не засиділися за столом, бо коли прийшли мадам Делякур, Флер та Ґабріель, на кухні стало тісно.
– Я все тобі поскладаю, - весело пообіцяла Герміона, забираючи дарунки в Гаррі.
– Я майже готова, Роне, чекаю тільки, коли виперуться усі твої труси...
Ронове бурмотіння урвав звук відчинених дверей на другому поверсі.
– Гаррі, можеш зайти на хвилинку?
Це була Джіні. Рон різко зупинився, проте Герміона взяла його під лікоть і потягла по сходах. Відчуваючи хвилювання, Гаррі зайшов
Він ще ні разу тут не бував. Кімната була маленька, але світла. На одній стіні висів великий плакат чаклунської групи «Фатальні сестри», а на другій - фотографія Ґвеноґи Джонс, капітанки відьомської квідичної команди «Святоголові гарпії». Письмовий стіл стояв біля відчиненого вікна, що виходило в садок, у якому колись вони з Джіні вдвох грали у квідич проти Рона з Герміоною, і де тепер стояло велике, перламутрово-біле весільне шатро. Золотистий прапор, що його увінчував, був на одному рівні з вікном Джіні.
Джіні глянула Гаррі у вічі, набрала повітря й сказала:
– Поздоровляю з повноліттям.
– Ага... дякую.
Вона не зводила з нього очей; йому нелегко було витримати цей погляд - неначе він дивився на сліпуче світло.
– Гарний краєвид, - кволо пробурмотів він, показуючи на вікно.
Вона не звернула на ці слова уваги. І він її не винуватив.
– Я не могла придумати, що тобі подарувати, - сказала вона.
– Нічого й не треба.
Вона й на це не звернула уваги.
– Не знала, що тобі може пригодитися. Велике не підійде, бо не зможеш узяти з собою.
Він крадькома на неї зиркнув. Сліз не було. Серед багатьох чудових рис, які йому подобалися в Джіні, було й те, що вона дуже рідко рюмсала. Він якось навіть був подумав, що дитинство серед шести братів її загартувало.
Вона підступила на крок ближче.
– То я й подумала подарувати таке, щоб ти мене пам’ятав, коли, ну знаєш, зустрінеш на своєму шляху яку-небудь віїлу.
– Якщо чесно, то навряд чи я матиму час для подібних зустрічей.
– І ось що я придумала, - прошепотіла вона й почала його цілувати так, як ще ніколи не цілувала, і Гаррі теж її цілував, і це була блаженна мить забуття, палкіша за вогневіскі; на світі, крім Джіні, не лишилося нічого, вона була в його обіймах, однією рукою він пригортав її за спину, а другою пестив довге запашне волосся, що так солодко пахло...
За їхніми спинами з грюкотом відчинилися двері, й вони відскочили одне від одного.
– Опа!
– знущально сказав Рон.
– Вибачайте.
– Роне!
– Герміоні в нього за спиною трохи забило дух. Запала напружена тиша, а тоді Джіні промовила незворушним голоском:
– Ну, то з днем народження, Гаррі.
Вуха в Рона стали бурячкові, а Герміона занервувалася. Гаррі хотів було грюкнути в них перед носом дверима, але відчув, ніби крізь щойно відчинені двері в кімнату залетів холодний протяг, і всі чари попередньої миті луснули, мов мильна бульбашка. Разом
Він глянув на Джіні, хотів їй щось сказати, хоч і не знав, що саме, та вона вже відвернулася від нього. Він подумав, що цього разу вона, мабуть, таки не втрималася від сліз. Не знав, як її заспокоювати на очах у Рона.
– Ще побачимося, - буркнув їй і вийшов з кімнати вслід за друзями.
Рон злетів по сходах і через ще й досі набиту людьми кухню вискочив у двір. Гаррі намагався від нього не відставати, а Герміона боязко дріботіла ззаду.
Нарешті, опинившись на свіжоскошеному газоні, де не було сторонніх вух, Рон різко обернувся до Гаррі.
– Ти ж її кинув. Навіщо тепер крутиш їй голову?
– Нічого я не кручу, - заперечив Гаррі. Тим часом підбігла Герміона.
– Роне...
Але Рон підняв руку, щоб замовкла.
– Вона так страждала, коли ти з нею порвав...
– Я теж. Ти знаєш, чому я це зробив, і знаєш, що я цього не хотів.
– Але ти знову почав її охмуряти, і вона почне на щось надіятися...
– Вона не дурна й розуміє, що нічого не буде, вона не сподівається, що ми... колись одружимось...
Щойно він це сказав, як у його уяві зринула яскрава картина - Джіні в білій сукні, вінчається з високим безликим і неприємним незнайомцем. В одну коротку мить його вразило розуміння: її майбутнє вільне й нічим не обтяжене, а в нього... попереду нема нічого, крім Волдеморта.
– Якщо ти за кожної нагоди почнеш її мацати...
– Такого більше не буде, - хрипко відказав Гаррі. День був безхмарний, проте йому здалося, що сонце вже зайшло.
– Ясно?
Крізь Ронове обурення проступила ніяковість. Погойдавшись на підборах, він сказав:
– Ну що ж, тоді той... ага.
Того дня Джіні вже не шукала нагоди побути з Гаррі віч-на-віч; жодним поглядом чи жестом вона не виказувала, що в її кімнаті перед цим було щось більше, ніж звичайна чемна розмова. Та все одно Гаррі відчув полегшення, коли прибув Чарлі. Це була неабияка розвага - дивитись, як місіс Візлі змушує Чарлі сісти на стілець, погрозливо піднімає чарівну паличку й оголошує, що зараз нарешті підстриже його по-людському.
Якби день народження Гаррі святкували на кухоньці «Барлогу», то вона просто луснула б ще до прибуття Чарлі, Люпина, Тонкс і Геґріда. Тож столи для гостей поставили в саду. Фред і Джордж вичаклували кілька червоних ліхтарів, прикрашених великими цифрами «17», і розвісили їх у повітрі над гостями. Завдяки доглядові місіс Візлі Джорджева рана була чиста й охайна, проте Гаррі ніяк не міг звикнути до темної діри біля його скроні, хоч близнюки постійно жартували з цього приводу.
З кінчика Герміониної палички вирвалися фіолетові та золоті стрічки і мальовничо прикрасили дерева й кущі.