Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Його нерви натяглися, мов струни. Він вихопив чарівну паличку, сховався в тінь біля голів ельфів-домовиків і чекав. Двері відчинилися. На мить стало видно освітлену ліхтарями площу та постать у плащі, що прослизнула в коридор і зачинила за собою двері. Щойно непроханий гість ступив один крок, як голос Муді запитав: – Северус Снейп?– А тоді з кінця коридору звелася фігура з пороху й рушила до прибульця, піднявши мертву руку.
– То не я тебе вбив, Албусе, - промовив спокійний
Закляття зламалося: порохова фігура знову вибухла, і прибулий зник за густо-сірою хмарою куряви.
Гаррі націлився чарівною паличкою в центр хмари.
– Не рухатись!
Він забув про портрет місіс Блек. Від його крику відхилилися портьєри, що її затуляли, й вона заверещала:
– Бруднокровці й нечисть ганьблять мій дім...
Рон з Герміоною злетіли по сходах до Гаррі, спрямувавши, як і він, чарівні палички на невідомого, що стояв, піднявши руки.
– Не стріляйте, це я, Ремус!
– Ой, слава Богу, - слабко пискнула Герміона й замість прибульця спрямувала паличку на місіс Блек. Щось бахнуло, портьєри знову затулилися й запала тиша. Рон теж опустив чарівну паличку, а от Гаррі не опустив.
– Покажися!
– крикнув він.
Люпин вийшов під світло лампи, тримаючи руки вгору, наче здавався.
– Я Ремус Джон Люпин, вовкулака, іноді відомий під іменем Муні, один з чотирьох авторів Карти Мародера, одружений з Німфадорою, більше відомою як Тонкс, і я навчив тебе, Гаррі, вичакловувати патронуса у формі оленя.
– Ой, цього досить, - вибачливо сказав Гаррі й опустив чарівну паличку, - але ж я мусив перевірити, правда?
– Як твій колишній учитель захисту від темних мистецтв, я цілком з цим погоджуюсь. А от вам, Роне й Герміоно, не варто було так швидко знімати захист.
Вони збігли зі сходів до нього. Загорнутий у важкий чорний дорожний плащ, він був стомлений, але радий, що їх побачив.
– Северус ще не з’являвся?
– поцікавився він.
– Ні, - відповів Гаррі.
– Як ситуація? Чи всі живі?
– Так, - сказав Люпин, - але за нами стежать. На площі стоять двоє смертежерів...
– ...ми знаємо...
– ...я мусив являтися точнісінько на найвищу сходинку перед вхідними дверима, щоб вони мене не побачили. Смертежери не знають, що ви тут, інакше їх було б значно більше. Вони спостерігають за всім, що хоч якось пов’язане з тобою, Гаррі. Ходімо вниз, я багато чого маю вам розповісти і розпитати, що було з вами, відколи ви покинули «Барліг».
Вони спустилися до кухні, Герміона спрямувала чарівну паличку на камін. Миттю зайнявся вогонь, створюючи ілюзію затишку серед голих кам’яних стін і відблискуючи на дерев’яній поверхні довжелезного столу. Люпин витяг з-під плаща кілька пляшок маслопива і всі посідали на стільці.
– Я міг би прибути ще три дні тому, але мусив позбутися смертежера, що за мною стежив, -
– Отже, після весілля ви подалися прямо сюди?
– Ні, - відповів Гаррі, - аж після того, як нарвалися на двох смертежерів у кав’ярні на Тотенгем-Корт-Роуд.
Люпин аж облився маслопивом.
– Що?
Вони пояснили, що сталося. Коли закінчили, Люпин був спантеличений.
– Як же вони так швидко вас знайшли? Неможливо простежити за тим, хто роз’являється, хіба що вчепитися за нього перед тим, як він зникне!
– Але ж малоймовірно, щоб вони в такий час просто собі прогулювалися по Тотенгем-Корт-Роуд?
– знизав плечима Гаррі.
– Ми подумали, - боязко почала Герміона, - чи не міг на Гаррі залишитися Слід?
– Неможливо, - заперечив Люпин. Рон запишався, а Гаррі відчув, ніби йому з плечей упала гора.
– До речі, якби Слід усе ще був на ньому, вони б уже точно знали, що Гаррі тут. Але я не збагну, як вони тебе вирахували на Тотенгем-Корт-Роуд, це дуже тривожно, дуже тривожно.
Однак, на думку Гаррі, зараз не це було найважливіше.
– Розкажи, що сталося після того, як ми зникли, бо ми від вас нічого не чули, відколи Ронів тато повідомив, що сім’я в безпеці.
– Нас усіх урятував Кінґслі, - пояснив Люпин.
– Завдяки його попередженню більшість весільних гостей устигли роз’явитися ще до їхньої появи.
– А то були смертежери чи люди з міністерства?
– втрутилася Герміона.
– І ті, й ті, бо тепер вони заодно, - відповів Люпин.
– Їх було з десяток, але вони не знали, Гаррі, що ти теж там був. До Артура дійшли чутки, що перш ніж убити Скрімджера, вони тортурами хотіли витягти з нього інформацію про місце твого перебування. Якщо це справді так, то він тебе не видав.
Гаррі зиркнув на Рона й Герміону. Їхні обличчя віддзеркалювали шок і вдячність водночас. Гаррі недолюблював Скрімджера, але якщо Люпин казав правду, то на порозі смерті Скрімджер його все-таки захистив.
– Смертежери обшукали увесь «Барліг» згори донизу, - розповідав далі Люпин.
– Знайшли упиря, але не захотіли до нього наближатися... потім багато годин допитували тих наших, хто не встиг утекти. Думали вибити хоч якусь інформацію про тебе, але ж ніхто, крім членів Ордену, не знав, що ти був у «Барлозі».
– Одночасно із вторгненням на весілля інші смертежери вривалися в усі будинки, мешканців яких підозрювали у зв’язках з Орденом. Це діялося по всій країні. Нікого не вбили, - одразу додав він, випереджаючи запитання, - але поводилися жорстоко. Спалили дім Дідалуса Діґла, хоч його, як ви знаєте, там не було, і закляли «Круціатусом» родину Тонксів. Знову ж таки, хотіли з’ясувати, куди ти подався, побувавши в них. Отож усі живі... звичайно, пережили потрясіння, але загалом з ними все гаразд.