Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– То смертежери зламали всі захисні закляття?
– запитав Гаррі, пригадавши, як надійно діяли чари того вечора, коли він упав у саду в батьків Тонкс.
– Гаррі, зрозумій - тепер на боці смертежерів уся потуга міністерства, - пояснив Люпин.
– Вони мають повноваження виконувати найбрутальніші закляття, не боячись, що їх засічуть або заарештують. Вони подолали всі захисні закляття, які ми начаклували проти них, і навіть не приховували, навіщо прийшли.
– А як вони виправдовують тортури, за допомогою яких хочуть дізнатися, де перебуває Гаррі?
– ледве чутно
– Ну...
– Люпин повагався й дістав складений учетверо номер «Щоденного віщуна».
– Ось, - він штовхнув газету по столу до Гаррі, - рано чи пізно ви все одно довідаєтесь. Ось як вони пояснюють полювання на тебе.
Гаррі розгорнув газету. На першій шпальті була його величезна фотографія. Він прочитав заголовок над нею:
РОЗШУКУЄТЬСЯ ДЛЯ ДОПИТУ ЩОДО ЗАГИБЕЛІ
АЛБУСА ДАМБЛДОРА
Рон і Герміона обурено скрикнули, а от Гаррі промовчав. Він відштовхнув газету. Не хотів її читати, бо й так знав, що там написано. Тільки той, хто був на верхівці вежі, коли Дамблдор загинув, знав, хто його насправді вбив, а Ріта Скітер уже розтрубила на всю чаклунську громаду, що Гаррі Поттера бачили, як він тікав з того місця одразу після того, як Дамблдор упав з вежі.
– Співчуваю, Гаррі, - сказав Люпин.
– То смертежери вже й «Щоденний віщун» контролюють?
– розлючено запитала Герміона.
Люпин кивнув.
– Але ж люди розуміють, що відбувається?
– Переворот відбувся гладенько і майже без розголосу, - відповів Люпин.
– За офіційною версією, Скрімджера не вбили, а він пішов у відставку. Міністерство очолив Пій Тікнесі - вони його закляли «Імперіусом».
– А чого сам Волдеморт не оголосив себе міністром магії?
– здивувався Рон. Люпин усміхнувся.
– Йому це не потрібно, Роне. Він і так виконує роль міністра, але навіщо йому ще й сидіти за столом у міністерстві? Його маріонетка Тікнесі веде всі поточні справи, а Волдеморт тим часом поширює свою владу далеко за межі міністерства.
– Цілком природно, що багато людей розуміє, що сталося. За ці кілька днів міністерство радикально змінило свою політику, і люди шепочуться, що за цим усім стоїть Волдеморт. Але, на жаль, тільки шепочуться. Усі остерігаються одне одного й не знають, кому можна вірити. Бояться говорити відверто, бо якщо їхні підозри виправдані, то небезпека загрожуватиме їхнім родинам. Волдеморт веде дуже тонку гру. Якби він себе засвітив, то це могло б стати приводом для бунту, а він не виходить з тіні, і це породжує розгубленість, непевність і страх.
– І ця радикальна зміна міністерської політики, - спитав Гаррі, - полягає також у тому, що замість боротися з Волдемортом чаклунську громаду нацьковують на мене?
– Безумовно, - підтвердив Люпин, - причому хід цей дуже вдалий. Тепер, коли Дамблдор загинув, саме ти - «хлопець, що вижив» - мав стати символом і об’єднавчим стрижнем опору Волдемортові. Однак, запустивши в обіг думку, що ти сам причетний до смерті старого героя, Волдеморт не тільки призначив ціну за твою голову, а й посіяв зерна сумніву й страху серед тих, хто мав би тебе захищати.
– А тим часом міністерство
Люпин показав на «Щоденний віщун».
– Гляньте на другу сторінку.
Герміона розгорнула газету з такою ж огидою, як тоді, коли мала справу з «Таємницями найтемнішого мистецтва».
– «Реєстрація маґлородців»,– зачитала вона вголос. – «Міністерство магії почало процедуру інспектування так званих маґлородців, щоб установити, як їм вдалося оволодіти таємницями магії.
Недавні дослідження, проведені відділом таємниць, виявили, що чари передаються від однієї особи до іншої тільки через біологічне відтворення чаклунів. Отже, у випадках, коли не існує доказів чаклунського походження, так звані маґлородці могли здобути магічні властивості тільки шляхом крадіжки або насильства.
Міністерство сповнене рішучості вивести на чисту воду цих узурпаторів магічної сили, і в зв’язку з цим запрошує всіх так званих маґлородців з’явитися на співбесіду в новостворену комісію з реєстрації осіб маґлівського роду».
– Люди не допустять, щоб це сталося, - обурився Рон.
– Це вже сталося, Роне, - відказав Люпин.
– Ми тут говоримо, а в цей час проводять облави на маґлородців.
– Та як же це можна «вкрасти» чари?
– не вгавав Рон.
– Це ж якась шизуха! Якби можна було красти чари, то не існувало б сквибів!
– Знаю, - погодився Люпин.
– Проте якщо людина не зможе довести, що має хоча б близького родича-чаклуна, то вважатиметься, що вона здобула магічні здібності незаконно, і її буде покарано.
Рон зиркнув на Герміону й сказав:
– А якщо чистокровні та напівкровні поклянуться, що маґлородець - член їхньої родини? Я всім казатиму, що Герміона - моя двоюрідна сестра...
Герміона поклала свою руку на Ронову й міцно стисла.
– Дякую, Роне, але я не хочу, щоб ти...
– Вибору в тебе немає, - твердо сказав Рон і теж стис її руку.
– Вивчиш наше родове дерево і зможеш відповісти на всі їхні запитання.
Герміона невпевнено всміхнулася.
– Роне, це не має значення, бо ми переховуємося разом з Гаррі Поттером, якого розшукують по всій країні. Якби я поверталася до школи, то це була б інша річ. А що Волдеморт планує зробити з Гоґвортсом?
– запитала вона Люпина.
– Відвідування тепер обов’язкове для всіх юних чаклунів та відьом, - відповів він.
– Про це було оголошено вчора. Це зміна, бо раніше не було примусового навчання. Зрозуміло, майже всі британські чаклуни й чарівниці і так позакінчували Гоґвортс, але їхні батьки мали право навчати їх удома чи, скажімо, відсилати за кордон. А тепер Волдеморт зможе контролювати всю чаклунську спільноту від наймолодшого віку. До того ж, це ще один спосіб відсіяти маґлородців, бо учням буде заборонено відвідувати школу, якщо вони не отримають підтвердження так званого Кровного статусу, для чого їм треба буде надати міністерству докази свого чаклунського походження.