Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Гаррі відчув роздратування й лють. У цю мить схвильовані одинадцятирічні дітлахи переглядають стоси щойно придбаних підручників, не підозрюючи, що декому з них не доведеться побачити Гоґвортсу, а може, навіть власних родин.
– Це... це...
– він намагався знайти слова, щоб передати увесь той жах, який його охопив, але Люпин тихо промовив:
– Я знаю.
Люпин вагався.
– Гаррі, я тебе зрозумію, якщо ти не підтвердиш, але в Ордені вважають, що Дамблдор доручив тобі якусь місію.
– Доручив, - відповів Гаррі, - Рон і Герміона все
– Чи не міг би зі мною поділитися, яка мета цієї місії?
Гаррі подивився на пооране передчасними зморшками обличчя, на густе, але сивіюче волосся, й пошкодував, що не зможе відповісти.
– Не можу, Ремусе, мені дуже прикро. Якщо тобі не сказав сам Дамблдор, то, думаю, і я не маю права.
– Я так і думав, - відповів розчарований Люпин.
– Але я міг би хоч якось тобі допомогти. Ти знаєш мене й мої можливості. Я міг би піти з тобою для захисту. І не треба було б мені пояснювати, що саме ти задумав.
Гаррі завагався. Пропозиція була спокуслива, хоч він не міг собі уявити, як можна утримати завдання в таємниці від Люпина, якщо той постійно буде з ними.
А от Герміону це трохи збентежило.
– А як же Тонкс?
– запитала вона.
– А що Тонкс?
– не зрозумів Люпин.
– Ну, - спохмурніла Герміона, - ви ж одружені! Як вона поставиться до того, що ти підеш з нами?
– Тонкс буде в цілковитій безпеці, - відповів Люпин.
– Поживе в батьків.
Було в Люпиновому тоні щось дивне, щось холодне. Та й сама думка, що Тонкс ховатиметься в батьків, теж дивувала. Вона ж була членом Ордену і, наскільки знав її Гаррі, воліла б бути у вирі подій.
– Ремусе, - боязко запитала Герміона, - чи все гаразд... ну, знаєш... між тобою і...
– Усе гаразд, дякую, - гостро відказав Люпин.
Герміона порожевіла. Запала тиша, дивна й ніякова, а тоді Люпин сказав так, ніби зізнався в чомусь неприємному:
– Тонкс завагітніла.
– Ой, як гарно!
– пискнула Герміона.
– Прекрасно!
– зрадів Рон.
– Поздоровляємо!
– додав Гаррі.
Люпин видушив силувану усмішку, більше схожу на гримасу, і сказав:
– То... ви приймаєте мою пропозицію? Чи стане трійка четвіркою? Мені не віриться, щоб Дамблдор цього не схвалив, це ж він, зрештою, призначив мене вашим учителем захисту від темних мистецтв. А слід сказати, що вас очікують, на мою думку, чари, з якими ви ще не стикалися і яких уявити собі не можете.
Рон і Герміона подивилися на Гаррі.
– Я тільки... тільки хочу уточнити, - сказав він.
– Ти хочеш залишити Тонкс у її батьків і податися з нами?
– Вона там буде в цілковитій безпеці, вони її берегтимуть, - відповів Люпин. Він говорив це з категоричністю, що межувала з байдужістю.
– Гаррі, я не сумніваюся - Джеймс хотів би, щоб я був з тобою.
– А я, - поволі протяг Гаррі, - сумніваюся. Думаю, батько хотів би насамперед знати, чому ти не хочеш залишатися з рідною дитиною.
Люпин зблід. Здавалося, що в кухні стало холодніше градусів на десять. Рон дивився вбік, наче отримав завдання
– Ти не розумієш, - сказав нарешті Люпин.
– То поясни, - наполягав Гаррі.
Люпин ковтнув слину.
– Я... я зробив величезну помилку, одружившись з Тонкс. Я зробив це всупереч самому собі і дуже про це шкодую.
– Ясно, - сказав Гаррі, - і тепер ти хочеш покинути її з дитиною й утекти з нами?
Люпин зірвався на ноги, перекинувши стільця; він глянув на них таким лютим поглядом, що Гаррі вперше побачив у його людському обличчі тінь вовчої подоби.
– Невже ви не розумієте, що я накоїв зі своєю дружиною і зі своєю ще не народженою дитиною? Я не мав права з нею одружуватись, я зробив з неї парію!
Люпин віджбурнув ногою перекинутого стільця.
– Ви мене досі бачили тільки серед членів Ордену або під опікою Дамблдора в Гоґвортсі! Ви не уявляєте, як більшість чаклунської спільноти ставиться до таких, як я! Коли про мою ваду довідуються, то й розмовляти зі мною не хочуть! Невже ви не бачите, що я накоїв? Навіть її власна родина обурена нашим одруженням! Які батьки хотіли б, щоб їхня єдина дочка виходила заміж за вовкулаку? А дитина... дитина...
Люпин почав рвати на собі волосся й мав напівбожевільний вигляд.
– Такі як ми, зазвичай, не розмножуються! Дитина вдасться в мене, я переконаний... Як я зможу сам собі пробачити, якщо я свідомо йшов на ризик передати свою хворобу невинній дитині? А якщо якимось дивом вона й не буде така, як я, то все одно для неї буде в сто разів краще взагалі не мати батька, ніж його все життя соромитися!
– Ремусе!
– прошепотіла Герміона зі слізьми на очах.
– Не кажи так... чого б це дитина тебе соромилась?
– Ох, не знаю, Герміоно, - втрутився Гаррі.
– Я б його, наприклад, соромився.
Гаррі не знав, де взялася в ньому лють, але вона підняла його на ноги. Люпин дивився на Гаррі так, наче той його вдарив.
– Якщо новий режим вважає маґлородців недостойними, - сказав Гаррі, - то що він зробить з напіввовкулакою, чий батько - член Ордену? Мій тато загинув, захищаючи мене й маму, а ти чомусь вважаєш, що він би тобі порадив покинути рідну дитину й податися з нами на пошуки пригод?
– Та як... як ти смієш?
– процідив Люпин.
– Ідеться не про прагнення... небезпек чи особистої слави... як ти смієш навіть думати...
– Ти, мабуть, вважаєш себе відчайдушним сміливцем, - урвав його Гаррі.
– Хочеш зіграти роль Сіріуса...
– Не треба, Гаррі!
– благала Герміона, але Гаррі не зводив лютого погляду з посинілого Люпинового лиця.
– Я сам собі не вірю, - не вгавав Гаррі.
– Людина, що навчила мене боротися з дементорами - боягуз!
Люпин так стрімко вихопив чарівну паличку, що Гаррі не встиг сягнути по свою. Голосно бахнуло - і він полетів спиною назад, наче хтось його нокаутував. Гахнувся об стіну й сповз на підлогу, встигнувши тільки побачити, як майнув і зник за дверима край Люпинового плаща.