Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
Рон схвально кивнув. Вони вирішили, що це небезпечно - встановлювати контакт з містером Візлі, коли він заходить чи виходить з міністерства, бо він завжди оточений іншими працівниками. Та все ж було дуже приємно побачити його бодай отак мигцем, хоч було зрозуміло, що всередині він увесь напружений і стривожений.
– Тато завжди казав, що найчастіше працівники міністерства добираються на роботу за допомогою порошку флу, - сказав Рон.
– Ось чому ми ніколи не бачили Амбриджку, бо вона не ходить пішки, вважає, що занадто поважна
– А як там ота смішна стара відьма й чарівничок у темно-синій мантії?
– поцікавилася Герміона.
– Ага, той тип з технічної служби, - додав Рон.
– А звідки ти знаєш, що він працює в їхній технічній службі?
– здивувалася Герміона, а її ложка з супом зависла в повітрі.
– Тато казав, що в тій службі всі носять темно-сині мантії.
– А ти нам такого не казав!
Герміона відклала ложку й підсунула до себе гору нотаток і карт, що їх переглядала з Роном тоді, як на кухню зайшов Гаррі.
– Тут ніде немає про темно-сині мантії, нічогісінько!
– вигукнула вона, гарячково гортаючи аркуші.
– Та яке це має значення?
– Роне, тут усемає значення! Якщо ми хочемо проникнути в міністерство і не потрапити нікому на очі, коли там неодмінночатуватимуть на всіх непроханих гостей, то має значення кожна найдрібніша деталь! Ми вже стільки про це говорили! Який сенс у всіх цих розвідувальних вилазках, якщо ти не вважаєш за потрібне сказати нам...
– Та досить, Герміоно, ну забув я одну дрібничку...
– Ти хоч розумієш, що зараз, мабуть, у цілому світі немає для нас небезпечнішого місця, ніж міністерство ма...
– Думаю, нам треба це зробити завтра, - урвав її Гаррі.
Герміона завмерла на півслові з відвислою щелепою. Рон захлинувся супом.
– Завтра?
– перепитала Герміона.
– Ти серйозно, Гаррі?
– Серйозно, - підтвердив Гаррі.
– Навряд чи ми підготуємося до цього краще, хоч би й місяць простовбичили біля входу в міністерство. Що довше будемо затягувати, то далі опиниться медальйон. Цілком можливо, що Амбридж і так уже закинула його кудись під три чорти. Він же не відкривається.
– Хіба що, - зауважив Рон, - додумалась, як його відкрити і тепер стала скажена.
– Різниці ніхто не помітить, бо вона й так була зла, як мегера, - знизав плечима Гаррі.
Герміона закусила губу, занурившись у роздуми.
– Ми знаємо, що важлива кожна дрібничка, - Гаррі звертався до Герміони.
– Знаємо, що в міністерстві тепер заборонено являтися чи роз’являтися. Знаємо, що лише найвищим посадовцям міністерства дозволено під’єднувати свої будинки до мережі порошку флу, бо Рон чув, як нарікали на це два невимовники. Ми приблизно знаємо, де розташований кабінет Амбриджки, бо ти підслухала, що казав той бородатий тип своєму напарникові...
– «Я буду на першому рівні, Долорес хоче мене бачити...»,–
– Точно, - кивнув Гаррі.
– І ще ми знаємо, що потрапити туди можна за допомогою тих смішних монеток чи жетонів, бо я бачив, як одна відьма позичала їх у іншої...
– Але ж у нас їх нема!
– Якщо задум спрацює, то будемо мати, - незворушно відказав Гаррі.
– Не знаю, Гаррі, не знаю... так багато речей, які можуть нам усе перекапустити, стільки залежатиме від щасливого збігу обставин...
– Але це все не зміниш, навіть якщо готуватися три місяці, - стояв на своєму Гаррі.
– Пора вже діяти.
Він бачив по обличчях Рона й Герміони, що вони бояться. Він і сам не був особливо впевнений, проте не сумнівався, що настав час втілювати їхній задум у життя.
Уже місяць вони по черзі одягали плащ-невидимку і шпигували за головним входом у міністерство, яке Рон, завдяки містерові Візлі, добре знав ще змалку. Вони стежили за міністерськими працівниками, підслуховували їхні розмови і поступово з’ясували, наприклад, хто щодня приходить на роботу сам і в точно визначений час. Інколи щастило крадькома вихопити з чийогось портфеля свіжий номер «Щоденного віщуна». Помалу в них назбиралося багатенько ескізів карт та різних записів - і все це зараз лежало перед Герміоною.
– Що ж, - поволі промовив Рон, - хай буде завтра... думаю, нам треба туди піти вдвох із Гаррі.
– Ой, не починай знову!
– зітхнула Герміона.
– Скільки можна товкти воду в ступі?
– Тинятися біля входу під плащем - то одне, а тут, Герміоно, йдеться про інше, - Рон тицьнув пальцем у «Щоденний віщун» десятиденної давності.
– Ти у списку маґлородців, які не з’явилися на співбесіду!
– А ти зараз помираєш від бризкухи в «Барлозі»! Якщо комусь і залишатися тут, то це має бути Гаррі, бо його голову оцінили в десять тисяч ґалеонів...
– Чудово, я залишуся, - пирхнув Гаррі.
– Але не забудьте повідомити, коли знищите Волдеморта.
Рон і Герміона розсміялися, а шрам у Гаррі на лобі сіпнувся з болю. Він схопився за нього рукою. Побачив, як звузилися Герміонині очі, і вдав, ніби просто відкидає з очей волосся.
– Якщо ми підемо всі втрьох, то нам треба буде роз’являтися поодинці, - сказав Рон.
– Ми всі вже не вмістимося під одним плащем.
Біль у шрамі посилювався. Гаррі встав. До нього одразу ж підбіг Крічер.
– Хазяїн не доїв суп, а може, хазяїн волів би скуштувати смачненького тушкованого м’ясця, чи пирога з мелясою, до якого хазяїн такий небайдужий?
– Дякую, Крічере, я зараз повернуся... е-е... біжу в туалет.
Розуміючи, що Герміона дивиться на нього з підозрою, Гаррі швидко вибіг по сходах у коридор, тоді на другий поверх, заскочив у ванну кімнату й зачинив за собою двері. Стогнучи від болю, важко повалився на чорну ванну з кранами у формі змійок з роззявленими пащеками й заплющив очі...