Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Обскуро!
На темних проникливих очах Фінеаса Ніґелуса з’явилася чорна пов’язка і він наштовхнувся на раму, скрикнувши від болю.
– Що... як посміли... що ви таке?..
– Мені дуже прикро, професоре Блек, але це необхідний запобіжний засіб!
– Негайно заберіть цю паскудну деталь! Заберіть, я сказав! Ви руйнуєте видатний мистецький твір! Де я? Що відбувається?
– Немає значення, де ми, - втрутився Гаррі, й Фінеас Ніґелус завмер, кинувши спроби зняти намальовану пов’язку.
–
– Можливо, - ухильно відповів Гаррі, знаючи, що це тільки збудить у Фінеаса Ніґелуса цікавість.
– Ми хочемо вас дещо запитати... про меч Ґрифіндора.
– Ага, - закрутив головою Фінеас Ніґелус, намагаючись побачити Гаррі, - так. Те дурне дівчисько вчинило дуже нерозсудливо...
– Заткніться, бо то моя сестра, - грубо втрутився Рон. Фінеас Ніґелус презирливо вигнув брови.
– Хто це такий?
– запитав він, крутячи головою.
– Мені не подобається твій тон! Та дівчина зі своїми друзями зробила страшенну дурницю. Пограбувати самого директора!
– Вони його не грабували, - заперечив Гаррі.
– То не Снейпів меч.
– Він належить школі професора Снейпа, - відповів Фінеас Ніґелус.
– Які права могла на нього мати та дурна Візлі? Вона заслужила кари, як і той ідіот Лонґботом і причмелена Лавґуд!
– Невіл не ідіот, а Луна не причмелена!
– обурилася Герміона.
– Де я?
– знову почав боротися з пов’язкою Фінеас Ніґелус.
– Куди мене занесли? Чого забрали з дому моїх предків?
– Не має значення! Як саме Снейп покарав Джіні, Невіла й Луну?
– наполягав Гаррі.
– ПрофесорСнейп вислав їх у Заборонений ліс виконати якусь роботу для телепня Геґріда.
– Геґрід не телепень!
– різко вигукнула Герміона.
– Снейп, можливо, і вважав, що це покарання, - вишкірився Гаррі, - але Джіні, Невіл і Луна, мабуть, непогано провели час у Геґріда. Заборонений ліс... та вони стикалися зі значно страшнішим, ніж Заборонений ліс! Подумаєш!
Він відчув полегшення, бо уявляв собі різне жахіття, серед якого закляття «Круціатус» було не найгірше.
– Правду кажучи, професоре Блек, ми хотіли дізнатися - чи раніше той меч хто-небудь забирав? Може, щоб його почистити... чи ще навіщось?
Фінеас Ніґелус знову перестав змагатися з пов’язкою і захихотів.
– Маґлородці,– глузливо сказав він.
– Виготовлена ґоблінами зброя не потребує чищення, простачко. Ґоблінське срібло відштовхує земний бруд, вбираючи тільки те, що його зміцнює.
– Не кажіть на Герміону простачка, - звелів Гаррі.
– Мене вже втомила ця суперечка, - сказав Фінеас Ніґелус.
– Можливо, мені пора повертатися в директорський кабінет?
Не знімаючи пов’язки, він почав мацати раму, щоб знайти вихід з цієї картини й повернутися в ту, що висить у Гоґвортсі. Гаррі раптом сяйнула натхненна думка.
– Дамблдор!
– Перепрошую?
– не зрозумів Фінеас Ніґелус.
– Портрет професора Дамблдора... чи не могли б ви запросити його сюди, у свою картину?
Фінеас Ніґелус повернув голову в той бік, звідки лунав голос Гаррі.
– Я бачу, Поттере, що невігласами бувають не тільки маґлородці. Гоґвортські портрети можуть спілкуватися між собою, але не можуть виходити за межі замку, хіба що їм треба відвідати власну картину, що висить деінде. Дамблдор не може прийти сюди зі мною, а після такого зневажливого ставлення до себе я вас запевняю, що й сам сюди ані ногою!
Трохи засмучений Гаррі дивився, як Фінеас з подвоєним завзяттям продовжив пошуки виходу з картини.
– Професоре Блек, - сказала Герміона, - чи не могли б ви сказати нам, будь ласка, коли востаннє меча виймали з-під скла? Тобто ще перед тим, як його взяла Джіні?
Фінеас нетерпляче пирхнув.
– Як мені відомо, востаннє Ґрифіндорів меч виймали з шафки, коли професор Дамблдор відкривав ним персня.
Герміона рвучко обернулася й глянула на Гаррі. Вони не посміли нічого сказати в присутності Фінеаса Ніґелуса, котрий нарешті зумів знайти вихід.
– Ну, на добраніч вам, - трохи роздратовано попрощався він і почав зникати з картини. Виднілися вже тільки криси його капелюха, коли Гаррі несподівано вигукнув:
– Стривайте! А ви казали про це Снейпові?
Фінеас Ніґелус знову встромив голову із зав’язаними очима в картину.
– Професор Снейп має думати про важливіші речі, ніж численні дивацтва Албуса Дамблдора. Прощавай, Поттере!
І з цими словами він зник остаточно, лишивши по собі тільки темне полотно.
– Гаррі!
– вигукнула Герміона.
– Знаю!
– закричав Гаррі. Не в змозі стриматися, він гатив кулаком у повітрі. Він і надіятись на таке не смів. Закрокував наметом, відчуваючи, що завиграшки пробіг би цілу милю. Навіть про голод забув. Герміона запхнула портрет Фінеаса Ніґелуса назад у сумочку. Застібнула пряжку, кинула сумочку вбік і підняла до Гаррі сяюче лице.
– Горокракси можна знищити мечем! Леза ґоблінської роботи вбирають тільки те, що їх зміцнює... Гаррі, цей меч просочений отрутою Василіска!
– А Дамблдор не віддав його мені, бо думав ним скористатися, хотів відкрити ним медальйон...
– ...і він, мабуть, розумів, що меча тобі не віддадуть, якщо він запише його у свій заповіт...
– ...тому він виготовив копію...
– ...і поклав у скляну шафку підробку...
– ...а справжнього меча залишив... де?
Вони подивились одне на одного. Гаррі відчував, що відповідь висить невидимо в повітрі над ними, до болю близько. Чому Дамблдор не сказав? Чи, може, сказав, але Гаррі тоді просто не збагнув?
– Думай!
– прошепотіла Герміона.
– Думай! Де він міг його залишити?