Гаррі Поттер і Смертельні реліквії
Шрифт:
– Був нашого віку, - різко нагадав йому Гаррі, так само, як раніше Герміоні, і щось у виразі його обличчя підказало Ронові, що не варто більше зачіпати цю тему.
На кущі ожини в самому центрі замерзлого павутиння сидів великий павук. Гаррі націлив на нього чарівну паличку, яку дав йому вчора Рон. Герміона вже встигла оглянути цю паличку й вирішила, що її зроблено з терну.
– Енґорджіо!
Павук затремтів і підстрибнув на павутинні. Гаррі спробував ще раз. Цього разу павук трохи побільшав.
– Перестань, - різко сказав Рон, - я більше не буду
Гаррі геть забув, що Рон терпіти не міг павуків.
– Вибач... редуціо.
Павук не зменшився. Гаррі глянув на тернову чарівну паличку. Навіть найменше закляття, яке він сьогодні випробував, було слабше за ті, що колись творила його паличка з феніксовою пір’їною. Нова чарівна паличка відчувалася чимось чужорідним, наче до його руки пришили чиюсь долоню.
– Треба просто потренуватися, - сказала Герміона, що нечутно підійшла до них ззаду й стурбовано дивилася, як Гаррі намагався збільшувати і зменшувати павука.
– Головне, Гаррі, відчути впевненість.
Він знав, чому вона хотіла, щоб усе було добре. Вона й далі вважала себе винною в тому, що зламала його чарівну паличку. Він ледве стримався, щоб не огризнутися: от нехай сама візьме тернову чарівну паличку, якщо вважає, що немає великої різниці, а йому віддасть свою. Але він хотів, щоб вони всі нарешті помирилися, тому лише кивнув. Зате коли Рон спробував усміхнутися Герміоні, вона гордо відійшла й знову поринула в читання.
Як стемніло, усі троє повернулися в намет. Гаррі перший став на варту. Сидячи при вході, він пробував піднімати в повітря терновою чарівною паличкою камінчики, однак усі його чари виходили якісь неоковирні й не такі потужні, як раніше. Герміона лежала на ліжку й читала, а Рон, кілька разів нервово на неї глянувши, вийняв з рюкзака маленький дерев’яний радіоприймач і спробував щось пошукати.
– Є одна програма, - тихенько сказав він Гаррі, - де передають чесні новини. Усі інші підтримують Відомо-Кого й дотримуються вказівок міністерства, а ця... зачекай, сам почуєш, вона класна. Тільки вони не можуть передавати новини щовечора, бо мусять постійно міняти місце, щоб уникнути облави, і треба знати пароль, щоб настроїтися... на жаль, я прослухав, який був останній...
Він легенько постукав по приймачу чарівною паличкою, бурмочучи навмання різні слова. Кілька разів потай глипав на Герміону, явно побоюючись, що вона вибухне сердитою тирадою, однак та вдавала, що його тут просто немає. Хвилин з десять Рон тарабанив паличкою і бурмотів, Герміона гортала сторінки, а Гаррі тренувався виконувати закляття новою паличкою.
Нарешті Герміона злізла з ліжка. Рон негайно перестав тарабанити.
– Якщо це тебе дратує, я більше не буду!
– нервово сказав він Герміоні.
Герміона не принизила себе відповіддю, а підійшла до Гаррі.
– Треба поговорити, - сказала вона.
Він подивився на книжку в її руках. Це було «Життя та сміття Албуса Дамблдора».
– Про що?
– боязко запитав. Він раптом згадав, що там був розділ, присвячений йому. Не дуже хотілося почути Рітину версію його стосунків з Дамблдором. Герміонина відповідь, одначе, була цілком несподівана.
– Я хочу відвідати Ксенофілія Лавґуда. Він витріщився
– Кого?
– Ксенофілія Лавґуда. Луниного батька. Хочу з ним поговорити.
– Е-е... навіщо?
Вона глибоко вдихнула, наче збиралася на силі, й сказала:
– Йдеться про той знак, знак у «Казках барда Бідла». Глянь сюди!
Вона тицьнула «Життя та сміття...» прямо Гаррі під носа. Він неохоче глянув на знімок листа, якого Дамблдор написав Ґріндельвальдові знайомим Гаррі дрібним нахиленим почерком. Він не хотів бачити неспростовні докази, що Дамблдор і справді написав ці слова, що іх не Ріта вигадала.
– Підпис, - сказала Герміона, - Поглянь на підпис, Гаррі!
Він підкорився. Якусь мить не міг збагнути, що вона мала на увазі, та коли уважніше придивився, підсвічуючи собі чарівною паличкою, то побачив, що Дамблдор замінив літеру «А» у слові «Албус» крихітною копією того самого трикутного знака, що був у «Казках барда Бідла».
– Е-е... що ви там?..
– запитав Рон нерішуче, проте Герміона лише зміряла його нищівним поглядом і знову звернулася до Гаррі.
– Він увесь час нам вигулькує.
– вела далі вона.
– Я знаю, що Віктор казав, ніби це знак Ґріндельвальда, але він був і на тій старій могилі в Ґодриковій Долині, а дати на надгробку набагато давніші, ніж дата народження Ґріндельвальда! А тепер ще й це! Ми ж не можемо запитати в Дамблдора чи в Ґріндельвальда, що це означає... я навіть не знаю, чи Ґріндельвальд іще живий... але можемо запитати в містера Лавґуда. Він мав на собі цей символ на весіллі. Гаррі, я переконана, що це важливо!
Гаррі відповів не зразу. Глянув у її напружене нетерпляче обличчя, а тоді - в навколишню темряву. Після довгої паузи нарешті сказав:
– Герміоно, вистачить з нас однієї Ґодрикової Долини. Ми самі себе вмовили, що треба там побувати, і...
– Гаррі, але ж знак з’являється постійно! Дамблдор залишив мені «Казки барда Бідла». Звідки ти знаєш, що ми не повинні з’ясувати все про цей знак?
– Ти знов за старе!
– Гаррі вже почав дратуватися.
– Ми увесь час самі себе переконуємо, що Дамблдор залишив нам якісь таємні знаки й ключі...
– Світлогасник виявився дуже корисним, - вставив свої п’ять копійок Рон.
– Думаю, Герміона має рацію і Лавґуда треба відвідати.
Гаррі зміряв його недобрим поглядом. Він не сумнівався, що Рон підтримав Герміону аж ніяк не через бажання з’ясувати значення трикутної руни.
– Такого, як у Ґодриковій Долині, не буде, - додав Рон, - бо Лавґуди на твоєму боці, Гаррі, «Базікало» завжди був за тебе і зараз теж закликає всіх тобі допомагати!
– Я переконана, що це важливо!
– гаряче сказала Герміона.
– Але ж чому тоді Дамблдор не сказав мені про це перед смертю?
– Може... може, ти повинен довідатися про це сам, - припустила Герміона, наче хапалася за соломинку.
– Ага, - улесливо підтримав її Рон, - у цьому є сенс.
– Ні, немає, - огризнулася Герміона, - та я все одно вважаю, що нам треба поговорити з містером Лавґудом. Символ, що пов’язує Дамблдора, Ґріндельвальда й Ґодрикову Долину? Гаррі, ми повинні це з’ясувати!
– Думаю, треба проголосувати, - запропонував Рон.
– Хто за те, щоб побувати в Лавґуда...