Гобіт, або Мандрівка за Імлисті Гори (іл.)
Шрифт:
— Трохи менше завтра буде клопоту на його голову, — сказав Більбо сам до себе. — Непоганий він чоловік, добре ставився до в'язнів. Це буде всім їм загадка. Ельфи подумають, що ми мали особливо сильні чари, коли пройшли крізь усі ці замкнені двері й щезли. Щезли! Нам треба дуже швидко братися до діла, щоб це здійснилось!
Балінові доручили стежити за наглядачем і дворецьким, щоб, коли ті прокинуться, попередити решту втікачів, які пройшли в суміжний льох із лядою. Не можна було втрачати й хвилини. Більбо знав, що скоро мають прийти кілька ельфів, яким велено спуститися вниз і допомогти дворецькому поскидати в потік порожні діжки.
Той порожняк уже й стояв
Але серед порожняку було й чимало діжок, у яких привозили до королівського палацу всяке інше добро — масло, яблука тощо.
Втікачі швидко знайшли тринадцять діжечок, у кожній з яких було досить місця для одного гнома. Декотрі то й занадто просторі були, і гноми, влазячи кожен у свою посудину, тривожно думали, як їх трястиме та стусатиме, хоч Більбо старався щосили, вишукуючи соломки чи ще чогось і вмощуючи кожного настільки зручно, наскільки дозволяв час. Нарешті дванадцять гномів запаковано. Найбільше клопоту завдав Торін, що крутився, вертівся, бурчав у своїй діжці, мов великий пес у малій будці. Останній умощувався Балін — цей дуже бідкався, що немає дірок, через які надходило б повітря, і твердив, ніби вже задихається, хоч Більбо ще й не приладнав зверху накривки. Гобіт робив усе можливе, щоб законопатити щілини в діжках із пасажирами та якомога щільніше закріпити накривки. Він знову лишився сам-один, бігаючи від діжки до діжки, затикаючи найдрібніші щілини й сподіваючися без надії, що його задум таки здійсниться.
Все це було зроблено дуже вчасно. Не минуло й двох хвилин відтоді, як Більбо приладнав накривку на Балінову діжку, коли здаля долинули голоси, замерехтіло світло. Сміючись, розмовляючи та наспівуючи уривки пісні, у льохи ввійшло чимало ельфів. Вони полишили веселий бенкет в одній із зал і хотіли вернутися туди якомога швидше.
— Де ж старий Галіон, дворецький? — спитався один. — Сьогодні ввечері я не бачив його за столами. А мав би тут бути — показати нам, що треба зробити.
— Я розсерджусь, якщо старе вайло спізниться, — озвався другий. — Не маю ніякого бажання нидіти тут, поки нагорі співають пісню!
— Ха-ха! — засміявся третій. — Спить старий негідник, поклавши голову на глек.
Зробив невеличкий бенкет для самого себе й для свого приятеля наглядача.
— Трусни його! Розбуди! — нетерпляче закричала решта.
Галіонові аж ніяк не сподобалося, що його труснули й розбудили, і сердито йому стало, що з нього ще й сміються.
— Ви всі спізнилися, — огризнувся він. — Я тут внизу жду не діждуся вас, а ви, хлопці, п'єте собі, гуляєте, забувши про свої доручення. Що ж тут дивного, коли я стомився чекати й заснув?
— Що ж тут дивного, — підхопили ельфи, — коли причина ось під рукою, налита в глек! Ну ж, дай нам скуштувати свого снодійного, а тоді вже й до роботи! Не буди того ключаря — по ньому видно, що хильнув свою частку.
Ельфи випили всі по одній і раптом страшенно звеселилися. Але не зовсім утратили тяму.
— Рятуй нас, Галіоне! — загукали декотрі.— Ти зарані почав бенкетувати, і в голові у тебе все переплуталось! Ти поставив тут кілька повних діжок замість порожніх, якщо взагалі вага щось важить!
— Працюйте, працюйте! — гарикнув дворецький. — Яку там вагу відчувають руки гулящого п'яниці! Ці бочки мають бути скинуті в річку і ніякі інші. Робіть, що кажу!
— Гаразд, гаразд, — відказали ельфи, котячи діжки до отвору. — Ти відповіси, якщо
Отакої вони співали, коли перша діжка, а за нею друга, погуркуючи, покотилася до темного отвору, а тоді — штовх! — і полетіла в холодну воду, що хлюпотіла за кілька футів унизу. Котра діжка справді порожня, котра впакована дбайливо, з гномом усередині,— всі, одна по одній, летіли вниз, стикаючись і стукаючись, — гуп! — на ті, що скупчилися внизу, з виляском — у воду, вдаряючись об стіни тунелю, штовхаючись, тручись одна об одну, — і відпливали за течією, підскакуючи на хвильках.
І тут Більбо несподівано добачив слабке місце у своєму плані. Напевно, й ви помітили ту слабинку ще раніше і посміювалися з гобіта; але я не думаю, щоб на його місці ви справувалися хоч наполовину так добре, як він. Звісно ж, він сам не сидів у діжечці, та, хоч би й заліз у яку, все одно нікому було його запакувати, закріпити накривку! Схоже було на те, що цього разу Більбо таки напевне відстане від товаришів (майже всі вони уже попадали в темну діру), залишиться один-однісінький і муситиме вічним злодюжкою до смерті никати в печерах ельфів. Адже, хай би навіть зараз-таки він зумів проскочити через горішні ворота, надто мало було надії, що він коли-небудь відшукає гномів.
Більбо не знав, як суходолом пробратися до того місця, де збирають порожняк. Із жахом подумав, яка лиха доля спіткає гномів без нього, адже він не мав часу розповісти їм усе, про що дізнався та що хотів зробити, коли вони виберуться з лісу.
Поки всі ці думки переганяли одна одну в його голові, ельфи, розвеселившись вельми, завели нової пісні коло річкових воріт. Дехто вже й пішов до кодол, щоб підняти опускні грати біля шлюзу й випустити барила з діжками, коли весь порожняк опиниться внизу на воді.
Гей, пливіть на темній хвилі В землі, що були вам милі! Від печер, від зал глибоких, Від північних гір високих, Де безкраїй млистий ліс У понурій пітьмі зріс! Світ покиньте лісовий І туди, де вітровій, Повз шумкі очерети, Повз осоки вам пливти, Крізь тумани, що з боліт Устають над білий світ! Плиньте, плиньте за зірками, Що гуляють небесами, На світанку обкрутніться, Через вир переметніться,— Гей до півдня, гей до дня! Гей до сонця навмання! Знов назад, де пасовища, Де пасуться табунища, Де сади і де меди, Визрівають де плоди Під привітним сонцем дня,— Гей на південь навмання! Всі пливіть на темній хвилі В землі, що були вам милі!