i c66bbbbf7dda0d4b
Шрифт:
Галас стояв неймовірний.
Розштовхавши юрму, Олексій і Муся прорвалися
вперед і теж перегнулися через перила.
Побачили страшну картину: у хвилях, зачепившись
краваткою за якірний ланцюг, погойдувалося тіло
ювеліра Соломона Штока…
Пані, оточивши колом мадам Шток, бризкали їй
в обличчя тим, що було під рукою, — лимонадом.
Жорж розгублено стояв поруч, притискаючи до гру-
дей клітку з папугою.
Крізь натовп пробивався до перил Іполит Вікен-
тійович,
— Усім розійтись! Пропустіть! Посуньтесь!
— Тіло треба дістати! — командував капітан. — За-
спокойтесь, панове, з нами поліція!
— Знімай, знімай! — шепотів режисер. — Зараз
ця морда — в самий раз!
— Соломон! Соломошо! — басом волала мадам Шток.
— Соломошо, дай червінця! — вторив за нею сха-
рапуджений папуга.
Мадам Шток рвалася до перил, звісилась — і від-
кинулася назад, на руки панства.
— О! О! Соломошо, на кого ж ти нас покинув? —
волала мадам Шток і, обернувшись до сина, заува-
жила: — А краватку нову нап’яв…
Іполит із капітаном за допомогою матросів нареш-
ті змогли відтіснити публіку від перил.
114
115
Пані повели мадам Шток. Аби вона не бачила, як
ватна… — і потер шишку, що йому на чолі Лізавета
її нещасного чоловіка витягатимуть з води.
Павлівна кулачком своїм семипудовим закарбува-
Помітивши в натовпі Мусю, Іполит поважно кивнув
ла. — Я їх у каюті зачинив. Нехай поміркують. Так би
їй: нарешті у нього в руках була справжня справа!
мовити — психологічна атака…
Петро Шнур, що метушився серед матросів, майже
— Ой, який же ви розумник, Іполите Вікентійови-
впритул підійшов до Мусі, втягнув ніздрями запах її
чу! — похвалила Муся.
волосся.
Той поважно кивнув, серветку за комір заклав.
Посміхнувся і зник серед юрми.
А Муся, поки його борщ у свій полон не взяв, запи-
тання швиденько підсунула:
* * *
— А зі Штоком що сталося?
Обід, який накрили в салоні, вже не був таким без-
— Випав за борт, бідака. Зачепився краваткою за
хмарним, як сніданок.
колесо. Жахлива смерть…
Публіка тихо працювала ложками і виделками, по-
— А свідків опитали?
шепки обговорюючи несподівану біду.
— Та які там свідки, — зітхнув Іполит. — Це вночі
Але ж голод не тітка, всі чемно сиділи і жували.
сталося.
Усе ж таки і апетит не «в Києві дядько».
Хотіла Муся змовчати, аби собі ласий шматок
Нагуляли.
лишити, але не втерпіла, сказала, стримуючи гнів до
Муся, котра прийшла раніше за Олексія, сіла за
такого невігластва:
столик, вдихаючи шалений аромат густого червоно-
— А хоча б ті свідки, що бачили його останнім!
го борщу, в якому білосніжною хмарою висіла, не роз-
— Нічого цікавого! — заспокоїв її слідчий. — Дру-
тікаючись, сметана.
жина каже, що за вечерею скрутило його — от він «до
Тільки серветку на колінах розіклала, як до неї під-
вітру» прямо з-за столу зірвався. Вона його більше
сів Іполит Вікентійович.
й не бачила. Вона впевнена, що… вибачте, небіжчик
Муся зніяковіла: а що як зараз і Крапка підійде, що
у полюбовниці ночував.
Іполиту пояснювати?
— Ай-яй-яй, — картинно захитала головою Муся. —
Але, вирішила, нехай буде як буде, усе одно назад
Як же він так швидко тут полюбовницю тут завів?
дороги немає — лише через вдале розслідування.
Напружився Іполит:
А для цього їй і цей, і той знадобляться.
— А що, у вас інше припущення?
— Такі ось справи, Мар’є Матвєвно… — ніби про-
— Ні-ні, що ви, — поспішила заспокоїти Муся і улес-
довжуючи розмову, збуджено почав говорити слід-
ливо поглянула. — А чи не дозволите ви, шановний
чий. — Оце так-так… Ваші передбачення, як завжди, Іполите Вікентійовичу, мені з тими дамами самій по-
слушними виявилися. Красно дякую. Поведінка у цих
гомоніти? Так би мовити, по-жіночому. Усе ж таки лег-
пані, котрих ви мені порекомендували, дійсно неадек-
ше їм буде зі мною порозумітися…
116
117
— Навіть не знаю… — з сумнівом промовив Іпо-
Олексій від шинквасу неквапливо відійшов, став
лит. — Я б сам хотів… дотиснути…
над обома, грізний, мов Зевс.
— Ну, дорогенький, ну, люб’язний друже… — по-
З подивом глянув на це «ручкання» і каже до «дру-
чала пускати бісики Муся. — Ви ж мене знаєте…
жини» хмільним голосом, так щоби усі чули:
— Знаю. По-вашому все одно буде… — зітхнув Іпо-
— Дозвольте! Це як же розуміти, ри… — гикнув
лит Вікентійович тяжко. — О, якби ж то ви, Мар’є
прямо в обличчя здивованого Іполита і слово нена-
Матвєвно, до мене хоч мізерну прихильність виявили…
висне для Мусі проковтнув. — Хто це такий?