i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

вав краєчок світлого пасма, щоби, не дай боже, не

пайте доброго імені славетного посла Вільгельма

розбудити.

фон Айзена. Вивчені ваші доповіді, нічого в них слуш-

Узяв свою теку, комір під саме підборіддя застіб-

ного немає!

нув, волосся пригладив — і до роботи.

Сам пан німецький посол, з яким погомоніли «по

Не терпілося на горло державному злочину насту-

душах», добряче посміявся.

пити.

Звісно, про добрий прийом, на якому посол по-

На

порозі озирнувся.

дружньому подарував обер-поліцмейстеру дещо в кон-

Кімната вся сонцем залита, біла весільна сукня

верті — так, «на розвиток» поліції, — Крапці знати не

розкинулася на кріслі аж до самої підлоги, ніби мор-

обов’язково. Та й про соколине полювання, де вони

ська хвиля або хмара небесна.

так гарно час провели, також.

Пташки у прочинене вікно цвірінькають, сон золо-

Тож нехай пан посол краще над одним невігла-

тий навіюють.

сом-сищиком сміється, ніж над усім департаментом!

134

135

«Можете бути вільним! І більше — ні-ні! Не тицяй-

Подейкували, що пан посол вимагав суворого по-

те ніс у державні справи — крадіжками займайтеся!»

карання вбивці-невдасі.

Але завдяки друзям-адвокатам та проханню «на

Так, рибонько, закінчилося те затишне життя, що один

високе ім’я» Рудого Георгія Михайловича знайшлися

день та одну ніч усього і тривало.

пом’якшувальні обставини: стан афекту, нервовий зрив.

Та й заслуги Олексія враховано було.

Попіл лишився.

Ну, і що там казати, сам обер-поліцмейстер по-

Попіл у серці…

сприяв, аби справу закрили, адже той конверт-пода-

І так очі запорошив, що наступного ж дня, взявши

рунок від поважного посла вже на будівництво ново-

револьвер, попрямував Олексій Богданович Крапка,

го маєтку пішов.

удівець і нещасливець, прямо на світський прийом

Розжалували успішного сищика в околоточні.

до маєтку губернатора.

Живи собі, кишенькових злодюжок впольовуй —

Проскочив повз лакеїв, що за поли його намагали-

така твоя доля.

ся хапати: надто підозрілим їм здався цей молодик —

Отака, рибонько, історія…

з чорною, не відмитою від сажі щокою, у розстебнутому

* * *

мундирі, без брильянтину на скуйовдженому волоссі.

Схопили було — та не втримали.

…Коротко і навіть у деяких епізодах не без гумору по-

Пробіг цей навіжений крізь залу, туди, де в оточен-

відав Олексій Мусі цю історію семирічної давності.

ні

пані і панянок височив, мов Ейфелева вежа, по-

Звісно, без «рибоньки» таки обійшовся. Та без зай-

важний німецький посол, руку з кишені вийняв —

вих подробиць.

а в ній револьвер.

А так, між іншим, ніби про когось чужого переповідав.

Пан посол за панянками сховався.

Вони на нижній палубі стояли, повітрям дихали.

Крик.

Розповів із тих міркувань, що якщо разом вирішили

Ґвалт.

за справу взятися, мусять знати одне одного краще.

Як Олексію в панянок стріляти?

Надовго замовкла Муся, вдивляючись у синю во-

Скрутили його.

ду з білими баранцями на гребенях.

Повели.

Розчулив її Крапка до сліз.

Бал продовжився. Хоча настрій усе ж таки у бага-

Хотіла було сказати йому щось добре, щось таке, що

тьох було зіпсовано.

мусить чуйна дівчина чоловікові сказати в такі хвилини.

«То він від горя розум втратив…» — шепотіли сер-

А до голови усяка дурня полізла. Про Айзена, про

дешні пані і переказували страшну історію нещасно-

пожежу, про теку з документами і трохи — про ту жін-

го випадку, що стався вчора в мебльованих апарта-

ку, що такою страшною смертю загинула ні за що ні

ментах пана Якименка…

про що. Через любов!

136

Поглянула на Крапку — чи вартий він того. Гмикнула.

Поплескав її по плечі Олексій і пішов собі до каюти.

Замислилась рибонька.

Ну і нехай подумає.

Може, подорослішає.

Та й самому наодинці лишитися хотілося, адже від-

чув, що вперше ніби попустило його, ніби легше стало

на душі. Ні з ким же про це не говорив. А тут — на то-

бі! — розчулився.

Нижня палуба темна, гірше освітлена.

Проте більш затишна, більш придатна для роздумів, котрі вода народжує.

Але й для злочину — саме те місце!

Петро Шнур давно чекав ось так Мусю заскочити —

саму-самісіньку, без жодного свідка.

Вийшов з-за рогу, мотузку на обидві руки накрутив.

Тихо-тихо почав підкрадатися до закляклої над

бильцями перил Мусі.

Згадав, як ця дівка у шкільній сукні з білим комірцем

перед судом свідчила: показувала відбитки з його ме-

штів, котрі в квартирі убієнного ним товстосума знайшла.

Якби не це, гуляв би собі далі, панство ножичком би

лоскотав.

Прийшов твій останній час, паскуднице!