i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

чик, — розуму в неї палата. Сам дивуюсь. Їй би хлоп-

виглядати освіченим.

цем народитися…

— Та кому ж це ви, шановний пане, доповідь роби-

І, згадавши недавню розмову, насупив брови:

те?! — підстрибнув врятований від серцевого напа-

— Але якщо ти дівицею на світ прийшла — будь ла-

ду генерал Гурчик.

ска, йди заміж. І — ніяких фанаберій!

22

23

Іполит

почервонів, клацнув затісними штиблетами

А були зовсім інші речі.

і поспішив відкланятись: мусив чекати внизу, доки ге-

Скажімо, скляна колбочка з графітом, власноруч

нерал з донькою зберуться в дорогу.

наструганим з олівців, віхтик з дрібним піском, пен-

злики різного калібру, пляшечка з сірчаною кисло-

* * *

тою і ще купа пробірок і реторточок, наповнених не-

Зібралися десь по десятій.

відомою рідиною різного кольору, медичні щипці,

Могло бути й раніше, якби Матвій Іванович не

скальпель, обценьки.

вдався до ретельної перевірки Мусиного багажу: до

Окремо варто було б розповісти про набір збіль-

тітки треба їхати «в людському» вигляді.

шувальних скелець, пінцетів і ланцетів, охайно нарі-

Тому її пошита Лизаветою за останнім словом па-

заний стосиками м’який папір, що ним промокають

ризького кутюр’є Поля Пуаре спідниця-брюки негай-

чорнила, і насамкінець — коробка театрального

но була замінена на довгу чорну «дзиґу» і сувору білу

гриму (таємно придбана у клоуна за два рублі асиг-

блузу з високим коміром. Вміст усієї валізи генерал

націями в пересувному цирку-шапіто), який конче

перевірив під гнівне сопіння Мусі, яка не зронила ані

необхідний кожному порядному шпигуну для зміни

слова. Навіть коли, червоніючи і пирхаючи, генерал

зовнішності!

жмутком вкинув туди кілька ненависних корсажів

Промахнувся Матвій Іванович і з супроводом: взя-

і купу іншого непотребу, що повинні носити панянки

ти з собою Лізу Марія Матвіївна навідріз відмови-

вісімнадцяти років. Проте викинув помаду і пудру «По-

лась, мовляв, вона тут татусеві згодиться. А наймати

мпадур».

компаньйонку не було часу, адже генерал квапився

А от «ручну поклажу» перевірити не вдалося —

на місце злочину.

спішив.

Муся побожилася, що сидітиме у вагоні тихо і мирно

А дарма!

до самого Глобино і ніяка наглядачка їй не потрібна.

Адже, крім великої валізи, Марія Матвіївна Гурчик

Вийшли до фаетону, кожен у своїх думках.

мала й те, що погодилася б віддати

хіба що ціною

Повантажились.

власного життя.

Іполит подав Мусі руку — довелося спертися, хоча

По-перше, зв’язала охайною купкою з десяток кни-

Муся не любила таких м’яких вологих рук, підштовх-

жок свого улюбленого доктора Шерла, ретельно за-

нув під ліктик генерала.

маскувавши зверху і знизу романами Жорж Санд

З метою безпеки панночки підняв верх, сів поруч.

і мадам Убліє.

Фаетон гойднувся, мов човен.

По-друге, зібрала «лікарський саквояж», де, за її

— Рушай! — наказав генерал. — Спочатку на на-

«чесним словом», мали бути ліки й інші медично не-

бережну. Там зачекаєш — і потім на вокзал!

обхідні для дівчини речі.

Іполит назвав адресу.

Ніяких ліків там, звісно, не було.

Фаетон рушив…

24

25

У ту ж мить з темної арки, що трималася на плечах

Гнівно зиркнувши на доньку, генерал почав підій-

групи оголених каріатид і атлантів, вистрибнула чор-

матися на третій поверх апартаментів.

на тінь і, ставши на закорки екіпажу, приєдналася до

На сходах так само товклися цікаві — покоївки, ла-

від’їжджаючих…

кеї, кухарки.

Схлипували, накладали на себе хресні знамення

* * *

і коливалися, мов водорості, шанобливо пропускаю-

Біля під’їзду на набережній уже крутився цікавий люд.

чи генерала до високих прочинених дверей, звідки

Довелося кучеру трохи попрацювати пужалном,

долинали тихі голоси поліцейських.

щоб розігнати загату роззяв.

Генералу стало не до Мусі.

— Почекаєш тут, — наказав доньці Гурчик.

А вона, перетворившись на тінь чи, краще сказа-

Але Муся зі своїм саквояжем уже стояла в юрмі біля

ти, мишу, тихо почала орієнтуватися на місцевості, під’їзду і, як усі, витягувала шию вбік санітарів, що саме

вловлюючи кожне слово з доповіді околоточного.

виносили з темряви ноші, накриті білим простирадлом.

У просторому залі-приймальні (Муся відзначила, що

Під ним вгадувалися обриси худого видовженого тіла.

померлий інженер жив досить заможно) стояв круглий

Генерал з Іполитом, що розчищав дорогу началь-

дубовий стіл на лакованих гнутих ніжках у формі ого-

нику гострим ліктем і криком «Поліція!», поквапились

лених сирен, що здіймаються з хвилі морської (претен-