i c66bbbbf7dda0d4b

Unknown

а є серед них і дипломати, і купці першої гільдії, і вся

ків у шкіряному вбранні «на фільму» знімають.

світська богема з усіх куточків імперії — квитки не

Усе як годиться, все солідно!

купували.

Пані та панове кофієм пригощаються за білими сто-

А на запрошення Київського судноплавства — без-

ликами. А вже як оркестр той душу рве з тлінних тіл!

коштовно провести «п’ять пречудових днів» — відгук-

Свято!

нулися залюбки.

Але не для

всіх…

І хоч витрати для компанії великі, а сенс у тому є: як-

Принаймні для Мусі остання доба — мука пекель-

що перший круїз удасться на славу — на другий від-

на. Мало того що годин зо двадцять не роздягалася, бою не буде. І вже за великі кошти.

їдучи в спекотному потязі, так іще й, як виявилося, Тому каюти першого класу червоним оксамитом

квитків на «Царицю Дніпра» немає і не буде!

оббиті, палуби — білі, циганський хор та балет на й-

На касі про це свідчить красномовний напис. Сер-

няті, офіціанти — з кращих ресторацій. Навіть цируль-

дешна жіночка, що визирнула на стук з віконця, так

ня є, зал для показу сінема, салони для гри в карти

і сказала: «Тільки за особистими запрошеннями!» І ві-

і танців, посуд — з Китаю, напої — французькі, ко-

концем — клац!

ров’ячих туш в льодовні — мов дерев у лісі.

От і сидить тепер Муся на своїй валізі зовсім без

Набережну теж довелося добряче підрихтувати. Тут

сил. Споглядає, як по червоному килиму щасливці

і буфет просто неба, і ятки з квасом, і народні май стри, проходять. На ній щільно застебнута блузка з висо-

що вчать усіх бажаючих глечики ліпити. Па нянки смі-

ким коміром, уже не біла, а сіра, під капелюшком-ка-

ються, підштовхують ніжками гончарне коло, ручки бі-

напе голова непристойно свербить від спеки, чере-

лі в глину занурюють — одне задоволення ди витися!

вички запилюжені, мов у вуличної торговки. Нікому

Оркестр грає несамовито, купа роззяв, що вий шли

тут Муся не потрібна. Сидить, піт з чола непомітно

подивитися на відплиття, купують карамельних півників.

витирає.

40

41

Звісно, не помічає, як за круглою афішею-діжкою хо-

— Я що, на клоуна схожа? — запитала грізно і з пе-

вається її невідомий «супровідник», який усі ці двадцять

реможним виглядом вийняла з пухнастого ридикю-

годин в тамбурі їхав за нею аж до самого Києва, спо-

ля

кольорову картонку, пішла на наступ — прямо на

стерігає — що вона робитиме.

Мусю, пройшла повз — до білої урни у вигляді лев’я-

А робити їй немає чого. Хіба що також спостеріга-

чої пащеки (Муся й не помітила, що біля урни сиді-

ти за поважною публікою.

ла). — Ось вам! — і вкинула картонку в пащеку.

Хоча, сказати чесно, різна тут публіка. І поважна, Побігла далі, роздмухуючи червоні щоки.

і не дуже.

Картатий товстун сумно закляк.

Ось біжить якась кудлата руда пані, за нею — че-

— Вбили… Зарізали…

реватий дядько в картатих брюках, сперечаються про

Оглядівся, прошепотів: «Вішатись треба!» — і по-

щось. Муся посміхнулася: ну точно як курка з півнем.

нуро побрів убік буфету рану душевну заливати.

— Фаїночко, голубонько, — досить голосно репе-

Дивні люди, думає Муся, а сама убік лев’ячої мор-

тує «картатий», — та стійте ж заради Христа! Це ж

ди косує — все їй цікаво.

усього на чотири дні!

Озирнулася, чи ніхто за нею не стежить. Інакше як

— Та хоча б і на годину — не поїду! — ледь озир-

панянці інститутського вигляду до урни руку засунути!

нувшись, відказує пані і різко зупиняється. — Ви що

Повагалася — засунула.

мені пропонували? Роль! А змушуєте дурня ламати!

Витягла картонку, тією Фаїночкою вкинуту.

Сказала ж: ні, ні і ні! А якщо мене люди впізнають? Як

А вона така сама, як в убієнного пітерського інже-

потім шановній публіці в очі дивитись? Ха-ха-ха, — не

нера — «Запрошення…».

засміялась, а так прямо і вимовила в обличчя товсту-

Час відплиття, номер каюти…

на. — Уявляю: Марія Стюарт пасажирів на паропла-

Хотіла Муся про Бога кілька добрих слів подумати, ві розважає! До того ж у ролі дружини якогось неві-

та часу на те немає: вхопила валізу — і на червоний

домого акторчика!

килим. Як повноправна.

Пішла далі.

А тінь, що за афішею-діжкою причаїлась, — в обхід, Картатий за нею дріботить, біля Мусі зупинився, піт

навпростець, за адміністративну будівлю, де людей

з чола зірваним метеликом витер, шепоче сердито:

менше. На ходу чоботи скидає.

— Ач розігналася: Марію Стюарт вона буде пред-

Чи не плавати зібрався?..

ставляти, клишонога! Та лише через мій труп!

* * *

І знову доганяє розлючену пані:

— Фаїночко, любонько дорогесенька, ріжете без

— Сонце, сонце лови! Знімай зліва!

ножа! Я ж капітану пообіцяв, що буде найкраща, най-

Оператор, що крутив ручку кіноапарату, не випуска-