Iван Туркенич

Арутюнянц Георгий Минаевич

– Ну, це тим, хто зареєстрований на біржі,- озвався після тривалої мовчанки Сергій Левашов.- Треба думати, що й наша броня може виявитись не бронею, а фанерою. Німцям буде не до театрів.

– Так, Червона Армія скоро з'явиться біля Північного Дінця. І тоді ми допоможемо нашим бійцям, виступивши із зброєю в руках проти німців у тилу. Ми ще раз обміркуємо план захоплення приміщення гестапо і поліції, як тільки трапиться перша ж нагода,- сказав, як завжди, спокійно, але твердо і впевнено Туркенич.

– Ми тоді свою програму

концерту Швєйде запропонуємо,- вставив Третьякевич, і всі мимоволі посміхнулись.

– Правильно: ми теж не у бога за пазухою сидимо, а у Стаценка за дірявою завісою, що у нас на сцені висить. А як відомо, Стаценко далеко не бог,- підсумував Земну-хов і звернувся до Кошового: – Кажи далі, Олег, бо ми тобі перешкодили.

– Треба закликати молодь тільки з району, переховуватись,- говорив Олег, майже не заїкаючись, чітко вимовляючи кожне слово.- Тепер і нам самим треба підготуватися піти з міста. Не виключена можливість, що і ми не зможемо вдержатись у Краснодоні.

– Але куди ж іти, куди?.. Адже це не п'ять і не двадцять п'ять чоловік, а тисячі,- не заспокоювався Віктор,- до того ж не кожний наважиться піти з дому: того батьки не пустять, а той і сам побоїться. Та й не забувай, Олег, що на порозі зима, а не літо.

– Це один вихід,-говорив Олег далі,- а другий – якщо нам не пощастить таким чином зірвати вербовку…

– Треба думати, не пощастить,-зауважив Вася Левашов.

– Тоді напасти на охорону в степу по дорозі, визволити їх і розпустити по хуторах! У тому, що їх поженуть на Довжанку, немає ніякого сумніву, бо це єдина діюча, найближча до Краснодона залізнична станція.

– Це найбільш придатний варіант,- сказав Женя,- але мені здається – це крайній випадок. Останнє, що ми зможемо зробити. Треба щось інше… Знищити списки і цим зірвати плани німців.

– А як це зробити? – спитав Земнухов, запустивши руку в гладенько зачесаного чуба і, мов гребінцем, поправляючи його. Це була явна ознака того, що він чимось задоволений. Цим жестом він звичайно закінчував добре обдуманий вдалий хід, граючи в шахи. Від нього не сховалось і те, що Туркенич, який досі сидів спокійно, теж насторожився і уважно слухає Мошкова.

Женя продовжував, не кваплячись, міркувати вголос, сам запитуючи і сам зважуючи всі «за» і «проти».

– Якщо просто викрасти? Важко, але можливо. Це затягне справу на кілька днів, а там складуть повістки, адже в них є реєстраційні документи.

– Ні, вже тоді треба все відразу, так щоб вони не могли нічого зробити,- сказав Олег.- А що коли…

– Знищити! Спалити біржу з усіма списками й документами!..- не втерпів Тюленін.

– Так-так, Серьожо! Я про це й хочу сказати,- закінчив Женя. – І спалити негайно,- зауважив безапеляційно Сергій.

– Так, саме спалити все відразу,- сказав Ваня Земнухов,- і тоді німці й поліція утратять всякі нитки до населення. У них залишиться останній засіб – облави

без списків, без адрес. Але ми відразу ж, перед тим як підпалити біржу, попередимо населення про те, що готуються облави для вивезення працездатного населення в Німеччину на роботи! Обов'язково напишемо і про те, що складені списки на тих, кого вивезуть, і що вони лежать на біржі праці. Тоді, якщо нам пощастить знищити списки, всі зрозумі-ють, що молодь знайти не так просто, що можна переховуватись і у себе вдома, і в сусідів, і в найближчих хуторах.

– Але тут є ще одне «але»,- втрутився Туркенич.

– Яке?

– Якщо списки і документи в сейфах, вони не згорять.

– Сейфів на біржі нема,- сказала Люба Шевцова. Вона досі мовчала, лише зрідка перешіптувалась то з Сергієм, то з Василем Ле-вашовими.

– А ти звідки знаєш? – спитав Віктор.

– Раз кажу, значить, знаю. Я вчора була там.

– А що ти там робила? – здивувався Сергій Левашов.

– Роздивлялась: ми з Ванею Земнуховим вирішили дізнатись, що там є і де можуть бути списки.

– А я думав, ти реєструватись туди пішла,- пожартував Сергій Левашов.

– Реєструються в загсі. Трохи підростеш і підеш реєструватись,- відрубала Люба і скуйовдила йому чуба.

Сергій густо почервонів і, не знаючи, що відповісти, став поправляти чуба.

Люба непомітно ущипнула його за бік, що, очевидно, означало: «Не сердься, адже я просто пожартувала».

– Де ж ці документи зберігаються? – спитав Туркенич.

– Ось цього я й не знаю. Знаю одне, що, крім шаф та столів, там нема нічого, так що як підпалити – згорить усе, й охнути не встигнуть.

– Тоді справа значно простіша,-сказав Туркенич.

– Отже, зупинимося на цьому плані – підпалити? – спитав Земнухов.

– Так! – відповіли всі.

– Лишається вирішити – коли, хто і як це зробить? – промовив Туркенич.

– Треба все обдумати до дрібниць, бо це дуже складний варіант. По-перше, біржу охороняє поліція, по-друге, вона міститься в центрі міста, а по-третє, поруч з нею житлові будинки,- спокійно перечислив Вася Лева-шов,- і все це потрібно врахувати.

– Це ми врахуємо,- заявив Тюленін.

– Треба сьогодні ж увечері сходити на розвідку,- сказав Туркенич.- Подивитись, скільки поліцаїв її охороняють. Тепер треба оглянути не тільки внутрішнє розташування кімнат, а й усе до найменших дрібниць: як краще підійти до біржі, де стоїть охорона, скільки її, і все інше.

– Зробимо. Це зовсім не важко,- вставив Сергій Тюленін і засовався від нетерплячки на стільці.

– Крім того,- додав Туркенич,- треба простежити, через який час міняються вартові, чи міняються вони взагалі, чи вартують, як сторожі, всю ніч без зміни. Дізнатися, хто живе в сусідніх будинках, чи є в дворах собаки. Підпалити найкраще о третій-четвертій годині ранку. Ще одна деталь,- пожежна охорона далеко?