Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Не бачачи іншого виходу, Зірвиголова змушений був примиритися з більш ніж скромним становищем. Правда, та легкість, з якою він видав себе за дівчину, трохи здивувала його, а може, навіть вразила десь у глибині душі самолюбство.
Подумайте тільки: капітан розвідників, герой облоги Ледісміта, солдат, втікач з полону — і раптом служниця!
Але події відбувалися з такою швидкістю, що в нього невистачало часу замислюватися.
Стара леді вже ввела його в будинок.
—
— На старому місці мені платили півтора, — не моргнувши, відповіла фальшива Жанна Дюшато. — Та леді так мені подобається, що я згодна і на фунт.
— Чудово. Плаття у вас ще досить чисте, лишайтесь у ньому. Я дам вам білизну, черевики і чепчик… Так, так, ви носитимете чепчик. Я на цьому наполягаю. А чому ви так коротко обстрижені?
— У мене був сонячний удар, і коси заважали прикладати лід, довелось їх одрізати. О, якби ви тільки бачили, міледі, які вони були довгі і товсті! А якого красивого золотистого кольору! Я так сумувала!..
— Годі, годі! Чи ви не кокетка часом? Не терплю їх!
— Я?! Кокетка?.. Господь з вами, міледі! Я не ношу навіть корсета.
— І добре робите! Дівчина вашого класу повинна бути скромна, працьовита, бережлива, віддана своїм панам…
— Сподіваюсь, міледі скоро переконається, що в мене є всі ці якості.
— Чудово!.. Ось кухня! Приготуйте чай.
Це завдання — справжня дурниця для капітана Зірвиголови: під час перебування в Клондайку він набув неабияких кулінарних знань.
Перший успіх на новому полі діяльності! Чай заварено прекрасно, тости [37] запечено в міру, шинку нарізано тонкими, як мереживо, шматочками, а згущене молоко розведено водою в належній пропорції.
Чепчик, надітий на занадто довге для чоловіка і трохи кучеряве волосся, — новий успіх!
Коли Зірвиголова залишався на самоті, він старанно вивчав перед дзеркалом усі повадки служниць: як надавати сумирного виразу обличчю, опускати очі і не зсувати набакир звичним чоловічим рухом свій більш ніж скромний головний убір.
Переодягання вдалося на славу! У цій високій і дужій, трохи незграбній, мовчазній, соромливій дівчині, яка охоче бралася за всяку роботу, важко впізнати молодого борця за незалежність Трансваалю. Справжня знахідка оця служниця, митець на всі руки.
О ви, герої трагічних пригод у «Крижаному пеклі» — Леон Фортен, Поль Редон, Лестанг, Дюшато, Марта Грандьє, справжня Жанна Дюшато, та інші — подивилися б ви на вашого Жана, мисливця на ведмедів, переможця бандитів «Коричньової зірки», в кумедному вигляді служниці!
Або ви, відважні Молокососи і мужні бури, що оплакували найсміливішого із сміливців — капітана Зірвиголову! Що стало б з вами, коли б ви побачили, як він у сніжнобілому
Неважко уявити, який шалений вибух реготу викликав би у вас цей маскарад, що замінив драму воїнського життя. А тимчасом для самого Жана Грандьє в цьому не було нічого забавного.
Дні минали за днями, не вносячи ніяких змін в його безглузде і сповнене риску існування, яке кожну мить при найменшій помилці з його боку погрожувало перетворитися на справжню катастрофу.
Для людини більш проникливої, ніж стара леді, досить було б одного незграбного руху або випадкової нотки чоловічого голосу, щоб зараз же розгадати таємницю, приховану від місіс Адамс. А це потягло б за собою страшні для втікача наслідки.
На щастя, завжди мовчазна і чимсь стурбована, а часто й зажурена стара леді жила зовсім самотньо. Провізію їй доставляли додому. Єдине, що робила затворниця, — старанно читала описи воєнних дій у місцевих газетах.
Терпець Жана уривався. З дня на день йому ставало все важче переносити «принади» свого безглуздого становища, безутішність якого він відчував дедалі гостріше, його тягло на поле бою, звідки до нього долітали уривчасті звістки про нові перемоги, здобуті його друзями бурами.
Але як втекти з Саймонстауна без грошей, без одягу? Як пройти через всю Капську Землю, обдурити підозру, яку викликав до себе кожний іноземець, і уникнути чіпких лап поліції?
Лишатися служницею місіс Адамс? Ні! Краще вмерти! Краще сто разів умерти, тільки не це!
На шістнадцятий день свого перебування у місіс Адамс Жан Грандьє вже ладен був зробити божевільний крок, коли раптом до нього з'явився несподіваний рятівник в особі телеграфіста.
Телеграма для старої леді!
Вона гарячково розгорнула її, прочитала і напівпритомна впала на кушетку.
— Син… Бідолашна дитина… Боже, поможи нам?.. — бурмотіла вона.
Лжеслужниця привела її до пам'яті:
— Міледі, що з вами? О міледі!
— Мого сина, артилерійського капітана, дуже тяжко поранено під Кімберлі, який обложили ці кляті бури.
«Артилерійський капітан Адамс? Знайоме ім'я! Чи це не той Адамс, що був у п'ятірці катів Давіда Поттера?» міркував Жан Грандьє.
Та міркувати було ніколи. Стара англійка вже взяла себе в руки і підвелась.
— Негайно туди! Доглядати його, втішати, оточити материнським піклуванням… Так, так, якнайшвидше! — твердила вона. — Чи готові ви супроводити мене, Жанно?
Зірвиголова завмер від радості при думці, що йому трапилася нагода без найменшого риску, без затрат і якнайшвидше повернутися на театр воєнних дій.