Капітан Зірвиголова
Шрифт:
— Приведи-но сюди коня.
Чудово вимуштрувані тварини не перелякалися пострілів і стояли на тому самому місці, де їх залишили.
Зірвиголова підвів одного коня до дерева, а Поль, прив'язавши кінець вірьовки до сідла, вдарив коня ногою в живіт. Тварина здибилась, потім рвонула вперед, затягуючи зашморг на шиї засудженого ката. Ривок був такий сильний, що тіло злочинця підскочило аж до гілки.
Кінь зупинився і знову метнувся вперед, цього разу розірвавши товсту вірьовку, немов нитку. Тіло каштана впало на землю.
— Батьку! Ми мстимося за тебе! — у дикому захваті вигукнув Поттер.
Позбавившись
Зірвиголова і Фанфан, врятовані чудесним втручанням Поля, так і засипали його запитаннями, Вони з жадібною цікавістю розпитували про все, що з ним трапилося за той час, поки вони не бачились.
Мовчазний з природи, бур у кількох словах розповів про свої пригоди:
— Течія Моддеру заносила мене, але я сяк-так все-таки вибрався. У вирі я втратив коня, але карабін врятував. Я думав, що ви загинули. Якийсь англієць став мені на дорозі. Я встромив йому штик у живіт. Тут мені спала думка позичити у нього форму хакі. Зараз же я натягнув її на себе і дістав змогу спокійно ходити серед бівуачних англійських вогнищ. В одному місці я вкрав коня і помчав до блумфонтейнівської дороги. Розвиднілося. Мій хакі, що був офіцерським мундиром, служив мені замість перепустки, розуміється, якщо не приглядатися до неї.
Я ніяк не думав, що скачу по ваших слідах, коли раптом зовсім недалеко звідси побачив вас в оточенні англійців. «Погані справи!» подумав я. Звертаю з шляху, об'їжджаю ферми і ззаду пробираюся до подвір'я цього будиночка. Тут, бачу, справи ваші все гіршають і гіршають… Швидко видираюся на мур і ледве встигаю прицілитися й покласти тих, хто збирався повісити тебе, мій любий Зірвиголово. Оце і все! А тепер, повірте мені, треба, не гаючи ні хвилини, скакати в Блумфонтейн… Ось, до речі, і свіжі коні.
— Тікати від англійців на їхніх же власних кониках — слово честі — за все життя нічого смішнішого не бачив! — сказав Фанфан.
— Справді! — погодився з Полем Зірвиголова. — Поспішаймо! Тут так і кишать англійські розвідники, а нам за всяку ціпу треба лишитися живими. Ми повинні ще відплатити їм за поразку під Паарденбергом.
— І відплатити повністю! — підхопили обидва Молокососи.
Кінець другої частини
ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ДИНАМІТНА ВІЙНА
РОЗДІЛ І
Про те, як Оранжова республіка поглинула баролонгів [59] . — Троє пастушок. — Голову капітана Молокососів оцінено в тисячу фунтів стерлінгів, а голову майора Колвілла — в один пенс. — Катастрофа. — Зникнення одинадцяти уланів. — Поява трьох незвичайних кумась.
Мовою баролонгів назва гори Таба-Нгу означає «Чорна гора». Так само названо і місто, що мальовничо
Оранжовій республіці не подобалось, що крихітна негритянська держана вклинилася в її володіння. І, як завжди в таких випадках, більша країна шукала приводу для приєднання до себе меншої. Таким приводом стала більш або менш одверта неприязнь, яку виявляли до Оранжової республіки сини Марока, померлого вождя баролонгів.
У 1884 році простим декретом президента Оранжової республіки маленьку державу баролонгів було приєднано, а її громадянам оголошено, що відтепер вони мусять підлягати законам і звичаям більшої держави.
Бури завжди жорстоко поводилися з людьми чорної раси, тому баролонги покинули землю своїх предків і переселилися в Базутоленд — англійські володіння, що входили до складу Капської колонії.
Тут цілком доречно провести сумну аналогію між цим насильницьким загарбанням бурами беззахисного народу і тією завойовницькою війною, яку вела тепер проти них самих Англія і яка, незважаючи на всі жертви бурів, привела до поневолення їхньої батьківщини.
Але досить філософії, перейдімо до фактів.
Тепер Таба-Нгу, покинутий своїми споконвічними мешканцями, перетворився на жалюгідне селище з небагатьма негритянськими халупами і населеними білими людьми фермами. Від колишньої величі стародавньої столиці лишилися тільки величезні водойми дощової води, які задовольняли колись погреби всього населення і його незліченних стад. Це були споруди справді циклопічних розмірів.
Їх будують звичайно у степу, біля самого виходу з ущелини або між двома пагорбами. Вони становлять собою дуже міцні водяні басейни, з трьох боків огороджені кам'яними мурами, обмазаними глиною. Четвертого муру нема, щоб вода під час дощів могла вільно приливати в басейни.
Це справжні ставки, завжди наповнені чистою і свіжою водою. Завдяки їм місто Таба-Нгу стало важливим стратегічним пунктом.
Басейни лежать між містами Блумфонтейном і Ледібрандом, за сімдесят кілометрів від обох міст. Стратегічне значення їх було таке велике, що англійці поспішили захопити їх ще до того, як увійшли в столицю Оранжової республіки.
Поразка генерала Кроньє потягла за собою, як відомо, зняття блокади з Кімберлі і Ледісміта. Тепер лорд Робертс міг, зовсім не турбуючись про фланги, зосередити свої війська для вторгнення в Оранжову республіку зі сходу і заходу. Бури, що відступали дуже квапливо, не встигли навіть висадити в повітря водойму, а пильність, з якою охороняли її англійці, виключала будь-яку можливість замаху на неї.
Охорона водойм складалася з двох ескадронів уланів, двох батальйонів драгунів і однієї артилерійської батареї. Це були досить солідні сили, якщо навіть не рахувати тих полків, які щодня, проходячи мимо, розташовувалися на привал біля водопою.
Вартові, розставлені один від одного на відстані людського голосу, весь час крокуючи вздовж вікових мурів, за якими виблискувала на сонці вода, не дозволяли наближатися до басейнів хоч трохи підозрілим людям.
Проте навколишнім фермерам англійці дозволяли, як і раніше, напувати тут худобу, — звичайно, не з душевної доброти своєї, бо англійці нічого не роблять без вигоди.