Капітан Зірвиголова
Шрифт:
— А ви подумайте, генерале. На війні завжди знайдеться щось дуже важке і негайне.
— Коли б у вашому розпорядженні була сотня Молокососів, я доручив би вам висадити в повітря водоймище Таба-Нгу.
— Але, генерале, я беруся зробити це з допомогою Фанфана і Поля.
— Басейни охороняє тисяча англійців. У них кавалерія, артилерія, піхота, — заперечив генерал.
— У такому ділі сто чоловік швидше заважали б мені, аніж допомогли. Ми цілком впораємось з цим ділом утрьох, даю вам слово.
— Та це ж справжнісіньке
— Знаю. Саме тому я й перекопаний, що днів через десять, якщо тільки ми не загинемо, водоймище буде висаджене. Ми відновимо динамітну війну. Це така захоплююча штука! Удвох-втрьох робиш велику справу, виконуєш роботу цілого армійського корпусу!
— Добре, мій любий Зірвиголово, відпускаю вас, тільки з умовою: неодмінно повернутися.
І от троє наших хлопців вирушили в Таба-Нгу. Найхоробріші з хоробрих відступили б перед таким небезпечним завданням. Але Молокососи не знали вагань.
У Таба-Нгу у Поля Поттера жили родичі. Зрештою, по тих місцях усі були, хоч далекі, та родичі один одному.
Дядьки і двоюрідні брати билися на війні, а зате тітки і двоюрідні сестри зустріли юних воїнів дуже сердечно.
А ті, не марнуючи дорогого часу, одразу ж взялися розробляти план дій. Незабаром у голові Жана Грандьє визрів оригінальний і цілком здійсненний задум.
Він знав, що жінки легко пройдуть там, де чоловіків зупинили б на першому ж кроці. Що ж! Молокососи позичать плаття з гардеробу двоюрідних сестер Поля і будуть жінками.
Отак Зірвиголова перетворився на сестричку Беті, рослу дівчину у голландському чепчику, Фанфан став сестричкою Гріет, чорноволосою дівчиною у чудернацькому капелюшку, а Поль обернувся на сестричку Нааті, зовні непоказну, але з незрівнянними здібностями доярки.
Хлопці вчилися ходити в спідницях, наслідували, скільки це було можливо, скромні дівочі манери, — словом, робили все те, що Фанфан нешанобливо називав «кривлянням».
Увечері влаштували генеральну репетицію. Усе зійшло прекрасно. А наступного ранку вони вже гнали худобу на водопій, не забувши захопити кошики, в які, крім сніданку, поклали трохи шмаття.
Імпровізовані пастушки дуже добре вийшли з небезпечного іспиту.
Випадок з коровою, що не далася уланам доїти себе, підказав Жану думку захопити іншим разом дійницю, в яку сестриця Нааті — вона ж Поль — мала надоїти молока, щоб відвернути увагу солдатів.
Наступного дня, як уже відомо читачеві, хлопці, рискуючи бути розстріляними на місці, виконали свій зухвалий задум.
Фанфан і Зірвиголова тобто сестри Гріет і Беті — заховали на дні своїх кошиків під бутербродами, хустками і в'язанням, по півдюжини динамітних патронів з бікфордовими шнурами, і хай буде, що буде!
Витівка капітана Молокососів вдалася на славу. В той час, як Поль невтомно поїв молоком ненаситних солдатів, лже-Гріет і лжє-Беті непомітно і обережно закладали в щілини муру водойми динамітні патрони.
Череда,
Потім відважні хлопці, не втрачаючи самовладання, підпалили ґноти. Тепер уже ніхто не зміг би запобігти руйнуванню.
А в Жана, цього безрозсуднішого сміливця, вистачило ще зухвальства приписати до об'яви Колвілла, яку він помітив учора, відомі вже нам слова:
«А я пропоную тільки один пенс за голову майора Колвілла. Вона не варта навіть і цього».
І не побоявся при цьому підписатися. Нехай знає!
Проте час уже був тікати.
Тікали вони досить швидко, весь час підганяючи тварин. Тільки б добратися до ферми.
Розсудлива обережність, мудре рішення! Бо, по-перше, біля водойми от-от завариться гаряче діло і, по-друге, улани, послані навздогін їм майором Колвіллом, уже скачуть по їхніх слідах.
На щастя, уланів затримала одна обставина: вони наткнулись на купу дрібних монет — щедрий дар любителів молока, з такою огидою викинутий сестричкою Нааті.
«Солдат не дуже багатий, хто цього не знає?» співається в одній пісеньці. А улани цього взводу, як навмисне, усі були такою голотою, що в них не водилося й копійки за душею. Отже, вони спішилися і стали жадібно визбирувати пенси і шилінги.
А це означало, що втікачі, або втікачки, як більше подобається читачеві, виграли ще п'ять хвилин.
Сестричка Беті, часто озираючись назад, помітила уланів, які вже знову встигли скочити в сідла.
— Здасться, погоня…
— От так штука! І, звичайно, улани, — вигукнула Гріет. — Я б охоче перебив їх усіх до одного!..
— Як ти думаєш, Поль? — спитала Беті, вона ж Зірвиголова. — Чи добредуть корови додому без нас?
— Доберуться! — коротко запевнила Нааті.
— Тоді ми зараз побавимося, ще п'ять хвилин тому ми пропали б, а тепер у нас є можливість битися.
Замість відповіді Нааті пронизливо свиснула. Почувши знайомий сигнал, чільна корова пустилася в галоп і повела за собою всю череду, що з гуркотом снігової лавини помчала до ферми.
Дорога круто підіймалася вгору. Ліворуч від неї височіла скеля, на якій зяяла розколина завширшки два метри і заввишки з метр. Це був вхід у печеру. Всі три сестриці забігли туди на секунду і, вийшовши, вишикувалися плечем до плеча перед входом.
Улани дрібною риссю брали кручу. Їх стомлені коні ледве чвалали.
Пастушки легко могли б утекти, проте не рухалися з місця і з цікавістю поглядали на уланів. Ті помітили їх і стали гукати, щоб дівчатка зійшли до них.
Пастушки не ворухнулись, навіть не удостоїли уланів відповіддю.
Тоді сержант, який скакав попереду, під'їхав до печери, зупинив перед входом коня і, не злізаючи з нього, зробив спробу обійняти Гріет.
— Здавайтеся, красуні, і марш за мною! — гукнув він.