Капітан Зірвиголова
Шрифт:
— Значить, тільки для того, щоб піймати якихось жалюгідних пастушок, він рискнув цілим взводом?
— Виходить, так, — підтвердив улан.
— Що ж! Якщо Колвіллу дуже потрібні три пастушки, я, так тому й бути, пошлю їх до нього.
При цих словах лукава посмішка освітила обличчя капітана Зірвиголови.
— Роздягайтесь! — наказав він уланові. — Зніміть з себе мундир, штани, чоботи.
— Але, містер Брейк-нек…
— Без заперечень! А то самі бачите: сестричка Нааті уже скоса позирає на вас і грає собачкою свого карабіна. Не
Солдат миттю скинув з себе військову форму, а Зірвиголова так само швидко звільнився від одягу сестрички Беті.
— Тепер, — з глузливою серйозністю сказав Зірвиголова, — беріть мій одяг в обмін на ваш. Повертайтеся, швидше!.. Натягніть корсет… Влізайте в спідницю… Та не забудьте чепчик, цю істотну приналежність жіночого вбрання.
У цілковитому відчаї, пригнічений смішною і жалюгідною роллю, яку примусив його грати невблаганний переможець, улан понуро підкорився, а Зірвиголова тимчасом одягнувся у військову форму кольору хакі.
— Чудово! Якби не вуса, ви цілком зійшли б за кузину Беті. Чи не вгодно вам для такого випадку зрізати їх?.. А тепер потримайте коней, та дивіться — без зради… Гей, помер два! Ваша черга! Знімайте форму… А ти, Фанфан, віддай цьому джентльменові своє шмаття.
Номер другий був завагався, та Зірвиголова навів на впертого солдата карабін і холодно сказав:
— Лічу до трьох. Якщо при слові «три» ви не будете роздягнені, я всаджу вам кулю в лоба. Раз… Два… Прекрасно! Ви дуже добре зрозуміли мене.
І цей улан роздягся за мить.
— Тепер твоя черга, Фанфан, — сказав, усміхаючись, Зірвиголова.
Другий улан був високий і кремезний, Фанфан же худий, мов тріска, а на зріст — зовсім куций. Мундир улана майже прикрив його стегна, а штани довелося підтягти аж до пахов, і все-таки вони тяглися по землі.
Зірвиголова залився гомеричним реготом; навіть на губах серйозного Поля з'явилося щось схоже на усмішку — такий кумедний вигляд мав парижанин.
Та Фанфан не розгубився. Засукавши рукава і відвернувши краї штанів, він іронічно, з комізмом справжнього Гавроша оглядав своє вбрання. А злощасний улан, неймовірно смішний у занадто короткому і вузькому жіночому вбранні, скидався на одну з тих жалюгідних маріонеток, яких збивають ударом м'яча по сільських ярмарках.
Третій улан сам догадався, що для нього найкраще — якомога швидше покінчити з переодяганням.
Обмін одягу з Полем відбувся без інцидентів, і за дві хвилини все було закінчено.
Зірвиголова знову став серйозним.
— Ви вільні! — владно, з гідністю сказав він. — Сідайте на коней і повертайтеся в табір. Передайте од мене уклін майору Колвіллу і скажіть йому, що замість пастушок я посилаю йому їхнє шмаття. Нічого більшого, на жаль, цього разу зробити для нього не можу.
Розлютовані, пригнічені соромом і зовсім одурілі від усього пережитого, улани скочили на коней і, плутаючись у спідницях, з-під яких стирчали їхні босі ноги, щодуху помчали до табору.
А Зірвиголова, Фанфан і
РОЗДІЛ III
Давні друзі. — Сапери роти Молокососів. — Наполеон. — Необережність. — Оточені! — Парламентер. — «Капітулюйте!» — Горда відповідь. — Під артилерійським обстрілом. — Пролом. — Зірвиголова купує стадо. — Примха коштує тридцять тисяч флоринів. — Про те, навіщо потрібна була ця покупка. — Надзвичайні готування. — Куди підуть корови? — Нестерпне вичікування.
Там їх чекав приємний сюрприз. На подвір'ї ферми вони побачили вісім осідланих, споряджених по-військовому коней, що з насолодою жували початки кукурудзи. То були бурські поні.
А коли троє друзів увійшли у парадну кімнату, їх зустріли радісним «ура».
З-за столу встало восьмеро чоловік. Двоє з них, з довгими бородами, простягли руки і вигукнули:
— Зірвиголово! Друже! Приймайте перших волонтерів нового ескадрону Молокососів!
— Лікар Тромп! Перекладач Татусь! Радий вас бачити! Але які ж це Молокососи з бородами, широченними, немов лопати!
— Вони цілком можуть бути саперами! — втрутився Фанфан.
— Браво! Молодець, парижанин! — вигукнув лікар. — А я, — продовжував він, — у госпіталі відчув, що старію. Дайте мені бойове діло. Ранити однією рукою і лікувати другою — от моє покликання!
Татусь із повним ротом їжі перебив його:
— Наказ генерала Бота оголошено нам позавчора, і ось ми вже тут, а з нами і Жан-П'єр, і Карел, і Еліас, і Гуго, і Іохім, і Фіньйоле, який втік з понтонів, а скоро приїдуть і інші.
Зірвиголова, сяючи, потискував простягнуті до нього звідусіль руки:
— Ого! Та нас уже і так одинадцятеро! Ну і вдаримо ж ми тепер по англійцях!
— Смерть ворогові!
— Так. І особливо смерть уланам! — вигукнув Зірвиголова. — Від сьогодні ми оголошуємо їм нещадну і безперестанну війну — війну на винищення. Як я їх ненавиджу!
— І проте носите їхню форму!
— Так само як Поль і Фанфан.
— О, я не дуже гну кирпу від цього! — засміявся парижанин. — Ви тільки гляньте на мене. Гарне платтячко? Яке опудало, друзі мої! Чи ви бачили колись таку потвору?
— Але яким побитом потрапили до вас ці мундири?
— Кумедна історія! Зараз розповім… Можна, хазяїне?
— Шквар, тільки коротше. Однаково поїсти треба: від бутербродів сестрички Беті давно вже й сліду нема. Пожуємо — і в дорогу!
Фанфан палко розповів про їх сміливий наліт на водойму Таба-Нгу, про відступ і переодягання уланів.
Неважко догадатися, який успіх мала його розповідь.
Потім Молокососи добре закусили, запиваючи страви кафрським пивом. Принесли також дві пляшки старого капського вина, і всі чокнулися за успіх кампанії і за «дядька Пауля», шановного президента Трансваалю.