Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Здалека долетіло кілька пострілів. Коні нашорошили вуха, люди здригнулися.
— Що там іще? — крикнув майор, збудження і гнів якого дедалі зростали.
Прийшла страшна відповідь.
З муру водойми вирвалися стовпи білого диму. Майже одночасно загриміли оглушливі вибухи.
Циклопічний мур, що цілі століття витримував потужний натиск води, розвалився в кількох місцях на протязі ста двадцяти метрів.
Стрімкі потоки води ринули крізь пробоїни і з громоподібним гулом кинулися вниз по схилу, зриваючи на своєму шляху землю, захоплюючи каміння, перекидаючи намети, заносячи
— Рятуйтесь! Рятуйтесь!.. — кричали солдати, охоплені жахом від цього страшного видовища.
Відрізані на узгір'ї гармати, зарядні ящики і артилерійські повозки опинилися під загрозою затоплення. Налякані коні голосно заіржали і, зірвавшись із припони, понеслися у відкритий степ.
Під потужним натиском водяних потоків пробоїни все ширшали, і мур не встояв. Утворився гігантський водоспад у півтораста метрів завширшки, який швидко перетворив веселу долину на бурхливу річку.
Непоправна катастрофа! Знищено водоймище Таба-Нгу, безповоротно втрачено запаси води, і весь цей пункт втратив хоч якесь стратегічне значення.
То було справжнє лихо для всієї англійської армії і, зокрема для майора Колвілла, якому було довірено охорону цієї місцевості. Висадження водойми в повітря зачіпало його самолюбство начальника і наводило тінь на його воїнську честь.
Колвіллу тепер не лишалося нічого іншого, як відступити перед потоками води, що весь час прибувала. Його люди, побоюючись нових вибухів і напівбожевільні від небезпеки, тим страшнішої, що вони не знали ні її причин, ні розмірів, кинулися навтіки.
Деякі загинули під уламками муру. Інші, занесені, наче жалюгідні тріски, потоком, загинули в його хвилях.
На око можна було встановити втрату п'ятдесяти чоловік.
Проте не це найбільше хвилювало майора. Ні, його турбувала незрозуміла затримка взводу уланів, посланого на розшуки бурських пастушок.
Усі думки цього маніяка крутилися навколо зухвалої відповіді, написаної на його об'яві невідомою рукою.
І жах його зростав у міру того, як він згадував винахідливість, що збивала з пантелику, сміливість і спритність свого невидимого, але всюдисущого ворога, який невідступно переслідував, принижував, ганьбив його, знущався з нього, і все це з безкарністю, здатною довести людину до нестями. Майор не знав, що йому робити, з чого починати, він розгубився.
Не маючи ніяких підстав стверджувати щось, Колвілл вважав, проте, що бурські пастушки дещо знають і, можливо, наведуть його на слід. Затримка посланого за ними сержанта так його турбувала, що він не міг приховати свого стану від підлеглих.
Тимчасом далекі постріли припинилися. Мабуть, там сталася сутичка, і майора кинуло в дрож від однієї думки, що ця сутичка могла бути фатальною для його солдатів.
Мертва мовчанка нависла над долиною, чути було тільки ревіння водоспаду, та зрідка долітали або кликання на допомогу тонучої людини, або передсмертне іржання коня.
Раптом на горизонті з'явилися силуети трьох вершників. Вони риссю наближалися. Дивні вершники!
Улани? Ні, вони без пік. Та й взагалі, чи солдати це? Звичайно ж, ні, хоч вони і їдуть верхи на полкових конях.
Вершники
Що за безглуздий маскарад? Якби це сталося не при таких справді жахливих обставинах, поява такого дивного і кумедного тріо примусила б зареготати навіть англійців — людей, як правило, схильних до гострого спліну.
То були троє одягнутих у жіноче плаття кавалеристів, їх уперті в стремена ноги були босі, їх торси затягнуті в корсажі, на їх головах красувалися неймовірні капелюшки, а абияк натягнуті поверх корсажів спідниці розвівалися по вітру.
І ніяких слідів сержанта і десятьох солдатів уланського взводу!
РОЗДІЛ II
Герилья, або партизанська війна. — Неймовірний задум. — Відступати! — Улани. — Три двоюрідні сестри Поля. — Полонені. — Знову бойня. — Жарт капітана Зірвиголови. — Приниження солдатів її величності королеви. — Привіт майору Колвіллу.
Після капітуляції армії Кроньє дії бурів набрали зовсім іншого характеру. Вони відмовилися від нанесення противникові сильних ударів великими військовими з'єднаннями. Республіканські сили розбилися на дрібні загони, і генерали скінчили тим, з чого їм треба було б починати: герильєю.
Герилья — це удари, яких невтомно завдають ворогові рухливі і невловимі загони. Партизани нападають на обози, на відсталих солдатів противника, підривають залізничні колії, знищують телеграфні лінії, перехоплюють ворожих розвідників, налітають осиним роєм на військові ешелони, відрізують вороже військо від продовольчих складів, тримають його у постійному напруженні, морять голодом солдатів і коней і сукупністю усіх цих дій завдають тяжких втрат ворожим арміям, лави яких тануть день у день.
Свого часу саме з допомогою такої війни іспанці подолали загартовані в боях війська Наполеона, які здобули чимало перемог над найславетнішими генералами і розбили кілька європейських коаліцій.
Капітан Зірвиголова і його Молокососи перевершували всіх у мистецтві сміливих ударів і раптових нападів.
Отже, коли командир юних партизанів з'явився до генерала Бота просити в нього призначення, той вирішив негайно ж використати рідкісні здібності Жана Грандьє.
На жаль, ескадрон Молокососів, розкиданих по всіх фронтах, складався тепер усього з трьох бійців: капітана Зірвиголови, його лейтенанта — Фанфана і солдата Поля Поттера. Два офіцери, щоб командувати військовим з'єднанням, — це ще сяк-так, але один боєць ніяк не міг скласти цілого загону.
Генерал Бота обіцяв Жану Грандьє звернутися до всіх командо з проханням запропонувати Молокососам, які є в їх розпорядженні, негайно повернутися до свого капітана.
В умовах рухливості бурських загонів можна було сподіватися, що Молокососи зберуться днів за десять. Але Зірвиголова не міг помиритися з бездіяльністю навіть протягом такого строку і просив дати йому поки що хоч яке-небудь завдання.
— У мене немає для вас нічого підходящого. Не забувайте, що вас усього троє, — сказав генерал.