Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Почувся тріск черепа, Колвілл тяжко охнув і, переставши відбиватися, затих.
Не гаючи ні секунди, Жан всунув майорові в рот кляп із салфетки і затягнув її міцним вузлом на потилиці. Потім носовою хусткою скрутив йому руки за спиною, а вуздечкою зв'язав ноги.
— Найважче зроблено! — прошепотів Жан.
Саме в цю хвилину хтось підійшов до намету. Почулися важкі кроки і брязкання шпор.
Зірвиголова погасив нічник, стягнув зв'язаного джентльмена на долівку, засунув його під ліжко, ліг на його
Хтось обережно увійшов.
— Це я, ваша милость, ваш вірний слуга Біллі.
— Ідіть під три чорти! — сиплим голосом п'янички проричав з-під одіяла Зірвиголова.
— У таборі тривога, ваша милость…
Зірвиголова, пошаривши рукою навколо, намацав чобіт і з усього розмаху запустив ним у відданого Біллі.
Ставлення англійських офіцерів до своїх денщиків не завжди пройняте благодушністю. Ці вишукані джентльмени люблять давати волю своїм рукам, а інколи й ногам.
Чобіт потрапив Біллі прямо в обличчя, він застогнав і вийшов, притискаючи долоню до щоки, розрізаної вістрям шпори.
До слуху Жана долетіли тихі примовляння нещасного, якого привчили покірно зносити бійку:
— О господи боже! Кров! Його милость, мабуть, сьогодні випили надто багато французького коньяку і шампанського, от рука в них і поважчала. Краще б мені забратися звідси…
«Та й мені також», подумав капітан Зірвиголова, який вважав, що його, нестерпне становище аж надто затяглося. Проте довелося запастися терпінням, покликавши на допомогу всю свою витримку.
Тимчасом галас у таборі, досягши свого апогею, почав стихати,
Не знайшовши ніяких розумних причин для сум'яття, люди приписали його витівкам якогось п'янички, що, на щастя для себе, лишився невпізнаним.
Нічне життя в таборі увійшло в свою звичайну колію. Однією тривогою більше, тільки й усього.
Зірвиголова Згоряв від нетерпіння. Минула вже добра година відтоді, як він зайняв місце майора. Мабуть, тепер уже була друга година ночі.
Треба негайно іти звідси, якщо він взагалі хоче вибратися з цього осиного гнізда.
«Іти? Звичайно, треба! Але як? — розмірковував Жан. — Верхи? Неможливо! Отже, пішки. Це пов'язане, звичайно, з великою втратою часу, але такий спосіб дає хоч тінь надії на успіх».
Зірвиголова збирався вже піти, коли до нього донеслося ледве чутне дихання майора. Жан послав на його адресу не дуже милосердне побажання:
— Здох би ти, тварюко!
Поль Поттер на його місці, безперечно, перерізав би пельку цьому запеклому ворогові бурів. Зірвиголова ж задовольнився тим, що залишив його якщо не в безнадійному, то, в усякому разі, у смішному становищі.
Жан тихенько скинув одіяло, встав і, намацуючи простягнутими вперед руками усі помічені раніше предмети, без особливих пригод добрався до виходу і вислизнув з намету.
Та
У ту ж мить людина, що лежала перед наметом, скочила і загорлала:
— Гвалт! Злодій! Він обікрав його милость!..
То був вірний Біллі, денщик майора, що заснув, наче пес, біля порога свого пана.
Хай йому чорт! Де тільки не гніздиться вірність!
Біллі силкувався схопити за комір Жана, ухиляючись від стусанів і не перестаючи репетувати на весь голос: «Пробі! Рятуйте!»
Знову тривога!
Бідолашний Зірвиголова!
РОЗДІЛ VII
Про людей, яких б'ють. — Знову бійка. — Гармати виведено з ладу. — Шинок. — Зірвиголова купує віскі. — У ролі п'яниці. — Патруль. — Перше частування. — Вартові. — Друге частування. — Витівки лжеп'яниці. — Кінний патруль. — Третє частування. — Підозра. — Остання пляшка і перший постріл. — Кар'єром!
Хтось із філософів твердив, що найвірніші пси — це ті, яких найбільше б'ють. Та невже бувають і такі люди, яких побої ще більше прив'язують до їх панів?
Так, бувають! Саме таким і був улан Біллі, денщик майора Колвілла.
Ні з одним денщиком англійської армії не поводилися, мабуть, гірше, аніж з Біллі. Тільки сам бог знає, скільки лайки, ляпасів і зуботичин відпускають денщикам англійські офіцери, ці «витончені» джентльмени, з кожного приводу, за найменшу провину, а частіше і просто так, без усякої провини.
Бити підлеглого з ранку до вечора — це своєрідний офіцерський спорт.
Біллі, що розташувався біля намету майора, як вірний сторожовий пес, захищав свого господаря з люттю дога.
Жан докладав неймовірних зусиль, щоб визволитися з міцних обіймів улана, який безперестанно горлав.
Зірвиголова завдавав йому удару за ударом, але Біллі, звикнувши на службі у майора до побоїв, уперся і не здавався.
Ще трохи — і Зірвиголову схоплять. Несамовита лють охопила його.
Але тут, на лихо собі, Біллі занадто наблизив своє обличчя до Жана, мабуть, щоб краще розглядіти і запам'ятати злодія.
Зірвиголова миттю використав це вигідне для себе становище, завдавши ворогові так званого удару «вилкою».
Занадто вірний і занадто впертий Біллі, відчувши страшний біль, випустив свою здобич і дзигою закрутився на землі.
Нарешті Зірвиголова вільний! Та звідусіль уже біжать солдати, і от-от знову почнеться така сама, як перед тим, гра в схованки.
На щастя, зойки Біллі відвернули увагу людей від Жана і трохи затримали погоню.
Бідолаха, забуваючи про себе заради свого пана, благав тих, хто збирався йому допомогти: