Капітан Зірвиголова
Шрифт:
Поні, задихаючись, ставали дибки і брикалися.
З степу до Молокососів долітали іронічні вигуки «ура» і образливі вихватки англійців. Улани стояли за п'ятдесят кроків від пролому. Вони поділилися на дві групи: одна чатувала біля бреші, друга — біля воріт. То були єдині шляхи порятунку для Молокососів. Улани це знали і спокійно очікували появи тут своїх ворогів або їх загибелі у вогні.
Жорстокість кожного із цих рішень, мабуть, дуже втішала солдатів.
Та куди ж подівся Зірвиголова?
Він щойно
Садиба мала близько гектара землі. Вона була оточена високим і міцним муром, який перетворював цю частину ферми на справжню фортецю.
Досягши муру, Зірвиголова покопався в кобурі і вийняв з неї останній динамітний патрон. Досі Жан зберігав його на крайній випадок. Рискуючи загинути від вибуху, він з учорашнього дня носив із собою цей патрон, на якому до того ж був бікфордів шнур і гніт для запалювання.
Командир Молокососів спішився, спокійно уклав патрон біля самого фундаменту муру, з опаленими віями і ледве дихаючи скочив на поні і повернувся до своїх товаришів.
— Увага! — сказав він хрипким голосом.
Іскри і гарячі головешки раз у раз летіли на них звідусіль. Поні, обпечені цим вогненним вихором, починали скаженіти. Молокососи насилу справлялися з ними.
Та й самі вони, бідолашні чортенята, зазнали сильних опіків. На їхніх задимлених сорочках з'явилися дірки, крізь які видно було здуту пухирями шкіру.
Молокососи гасили вогонь сильними ляпасами по своїх боках і грудях і стоїчно, без нарікань і стогонів, чекали смерті або порятунку.
Минуло ще півхвилини. Тридцять секунд пекельних страждань!
Несподівано розлігся вибух, який заглушив і рев вогненної бурі і вигуки англійців. Під ногами затрусилась земля, і впала частина розпеченого до білого муру.
— За мною! — вигукнув Зірвиголова.
З потрісканих губ Молокососів вирвався зойк — то був крик надії і полегшення.
Зірвиголова дав шпори своєму поні і перший ринув у палаюче горно.
Коні, ошалівши від жару тліючих мундирів, якими були обв'язані їхні голови, несамовито понеслися серед палаючих колод, розпеченого каміння і вогненних снопів.
Ця скачка тривала кілька секунд.
— Сюди! Сюди! — гукав безстрашний капітан своїй команді, що мчала слідом за ним.
Ура! Ура! Утворився новий прохід. Останній патрон зруйнував десять квадратних метрів муру. Молокососи вихором вилетіли з ферми і кар'єром помчали в степ.
Їхні коні скакали, немов антилопи.
Молокососи швидко поздирали з коней палаюче шмаття.
Втікачі промчали вже чотириста метрів, перш ніж улани встигли помітити їх чудесну втечу. А помітивши, вони також пустили коней у галоп.
І почалася погоня!
Великі англійські коні, під вигуки і удари шпор, мчали навдивовижу
Поні, здавна звиклі рухатися серед велетенських рослин Африки, примудрялися, немов щури, прослизати між високими стеблами, в яких плуталися ноги англійських скакунів. Кінець кінцем, Молокососи набагато випередили своїх переслідувачів.
Менше ніж за чотири хвилини втікачі пройшли відстань у два кілометри.
При всій своїй сміливості улани все-таки були змушені припинити переслідування. Вони занадто відірвалися від головних сил англійців і були тепер у непідкореній зоні.
Побоюючись, щоб їх не атакувала ворожа кавалерія, улани повернули назад і стали повільно відходити до ліній англійських військ.
Шалений біг заспокоїв, нарешті, бурських конячок, і вони помітно уповільнили рух.
— Хакі забираються геть… слово честі, забираються! — вигукнув, озирнувшись, Фанфан.
— Можна б і спочити зараз, га, хазяїне?
— Стоп! — скомандував Зірвиголова.
Усі одинадцять поні одразу ж зупинились, і Молокососи опинилися обличчям до ворога. Самі того не усвідомлюючи, Молокососи зробили повний поворот. Хоробрі юнаки, не змовляючись, відстебнули карабіни. Боротьба так увійшла в їх життя, а наступальна тактика так відповідала їх темпераментові, що вони уже знову були готові відкрити вогонь.
Ще трошки, і вони б кинулися в атаку. Ех, коли б у розпорядженні їхнього командира було хоч чоловік з тридцять!
Від англійців їх відокремлювало тепер не більше як шістсот метрів.
— Чи не послати їм вогника навздогін, га, хазяїне? — спитав Фанфан з фамільярністю, що не мала нічого спільного з воїнською субординацією.
— Спробуємо! — відповів юний командир.
Молокососи навели рушниці на взвод уланів, стомлені коні яких перейшли тепер на крок.
— Вогонь!
І вони відкрили швидкий вогонь. Кілька секунд постріли гриміли безперестанно. У ворожому загоні почалося замішання: люди судорожно піднімали руки і сторч валились із коней; тварини ставали дибки і падали; миготіли піки; лави уланів швидко танули.
Застигнуті на такій відстані влучним огнем, англійці вважали за краще покинути поле бою і скоро зникли з очей.
— На жаль, — сказав ніби на закінчення Зірвиголова, — більше нам тут нема чого робити. Вирушаємо на північ і спробуємо добратися до Вінбурга.
Незабаром Молокососи доїхали до повноводної річки. То був Верхній Вет, одна з лівих приток річки Ваалю.
Зовсім стомлені, вмираючи від спраги, вкриті опіками, вони з насолодою кинулися в червонуваті води і, фиркаючи від задоволення, плескалися, плавали, поринали і жадібно ковтали свіжу річкову воду, — словом, повністю винагородили себе за всі недавні злигодні.