Капітан Зірвиголова
Шрифт:
А в садибі, біля самого муру, Зірвиголова побачив спотворені тіла старої матері і її дочок.
Жан зняв капелюх і знаком покликав своїх товаришів, не в силі сказати й слова.
Ті підійшли з непокритими головами і, впавши на коліна, заридали, побачивши ці невпізнанні тіла.
Але час минав. Треба було поспішати з виконанням сумного обов'язку. Ворог був зовсім, поряд. Щохвилини він міг повернутися і відібрати в Молокососів так дорого куплену ними свободу.
Зірвиголова витер сльози
— Годі сліз, друзі. Викопаємо могилу… А ти, Фанфан, стань на варту за муром.
Відшукавши на фермі лопати і кирки, Молокососи з якоюсь несамовитою люттю почали копати пухку землю. Здавалось, вона була вся просякнута людською кров'ю.
Незабаром могила була готова. Зірвиголова і Поль заслали її сніжнобілим простиралом, взятим із масивної шафи, де стара мати зберігала свої скарби.
Потім з безмежними заходами обережності і зворушливою шанобливістю Молокососи підняли одне за одним тіла героїнь, опустили їх у могилу і прикрили другим простиралом.
Жан, зірвавши із свого фетрового капелюха кокарду кольорів національного трансваальського прапора, кинув її на простирало і тремтячим від хвилювання голосом сказав:
— Прощавайте, благородні й любі нашому серцю жертви нелюдської війни! Прощавайте! Спіть спокійно…
Усі Молокососи наслідували приклад свого командира і, зірвавши кокарди, покидали їх на саван, що заблискотів яскравим сузір'ям червоного, білого і зеленого кольорів — символів змученої, скривавленої, але все ще не скореної батьківщини бурів.
Потім вони знову взялися за лопати і, бліді, задихаючись від ридань, що підступали під горло, мовчки засипали могилу.
Зірвиголова хотів уже дати наказ про відхід, та Поль Поттер, зрізавши з акації довгу гілку, зупинив його.
— Зачекай! — гукнув він командирові, а сам побіг на сінник, схопив там оберемок сіна, накрутив його на палицю, зробивши щось подібне до факела, і кинувся в будинок, усе підпалюючи на своєму шляху: завіски, постелі, одяг по шафах, — словом, все, здатне швидко спалахнути. Потім він побіг у стайню, де підпалив сіно під стійлами, далі в сарай і, нарешті, повернувшись до сінника, з розмаху кинув туди палаючий факел.
— Тепер можна йти! — сказав він, покінчивши з цією руйнівною справою.
Незабаром усе навколо запалало: почувся тріск дерева, полетіли іскри. З-під даху, з дверей і вікон будов вирвалися густі клуби темного диму. За кілька хвилин пожежа охопила всю величезну ферму.
Не звертаючи уваги на те, що до них з усіх боків підходило полум'я, Молокососи вишикувались перед свіжою могилою. Пролунала команда їх капітана:
— На караул!..
Це була остання шана, яку юні бійці віддали мужнім патріоткам, що полягли смертю хоробрих
Виконавши останній обов'язок, Молокососи церемоніальним кроком рушили крізь пролом до своїх стривожених пожежею коней, які вже почали нервово рити копитами землю.
Пройшовши пролом, Поль обернувся і, ще біліший, ніж раніше, сказав своїм хрипкуватим, тремтячим від гніву і болю голосом:
— Нехай ці руїни будуть їм гробницею. Хай не осквернить нога завойовника землю, в якій вони спочивають!
У цю мить розлігся пронизливий вигук Фанфана:
— Тривога!.. Ворог!..
Серед високих трав дрібною риссю рухався загін з десятка уланів.
— По конях! — скомандував Зірвиголова. — Відступати!
Він поспішав доповісти генералу Бота про виконання покладеного на нього завдання. Тільки ця обставина і примусила його повторити свій наказ, коли Молокососи скочили в сідла.
— Відступати! — гукнув він.
Але чого це йому коштувало! Поскакати, не давши бою цим жорстоким грабіжникам, яких він так давно і так люто ненавидів…
— Невже кожен з нас не знищить хоч по одному з них? — пробурмотів Зірвиголова.
— А чому б і не спробувати? — вкрадливо сказав доктор Тромп, почувши його слова.
— Але ж генерал чекає…
— Чи ба! На чверть години раніше чи пізніше, яка різниця! Зате невеличка сутичка дасть прекрасну розрядку нашим нервам.
— Та мене й самого це диявольськи спокушає. Я й суперечу більше для проформи.
Поки точився цей короткий діалог, Молокососи від'їхали вже метрів на триста.
Уланам, які вважали їх відступ за боягузливу втечу, спало на думку напасти на них самим.
Тимчасом Молокососи, їдучи далі, опинилися перед двома широкими, наче від вибуху міни, ямами, навколо яких були навалені купи каміння й землі, а на дні. було видно шматки подертого м’яса і уламки кісток.
— Динаміт, — півголосом зауважив лікар.
— Так, він самий. Мабуть, тут було знищено динамітними патронами, прикріпленими до їх рогів, дві оскаженілі корови, — підтвердив Зірвиголова.
— Прекрасна засідка для стрільців, — сказав Татусь.
— Ідея! — скрикнув Зірвиголова.
Одним стрибком він скочив з поні і скомандував:
— Спішитися! Покласти коней!
Молокососи навдивовижу швидко виконали наказ свого командира.
Прекрасно вимуштрувані бурські коники, почувши знайомий свист, повалились у траву, притиснулися один до одного, наче зайці в норі, і завмерли. Нерухома маса їх тіл нагадувала величезні кротові насипи.
Знаючи, що тепер вони не ворухнуться, хоч би що, а тому не дбаючи більше про них, Молокососи стрибнули в ями ї стали спокійно чекати наближення уланів.