Капелан Армії УНР
Шрифт:
би, чулося йому, витерпіти як Іоан, якого варили в котлі,
де кипіло масло, і не просив би помилування, коли
розпинали б його, як Петра у Римі. І зміг би, як Андрій
Першопокликаний, до півсмерті побитий сімома солдатами,
по тому до хреста вірьовками прив’язаний,
аби мучився довше; знайшов би сили повторити слова
Апостола. Як уже вели до розп’яття, то вітав його з
радістю Андрій:
– Я давно вже чекав
як Тіло Христове на ньому висіло.
Смарагд був переконаний, що то не просто його
чванькувата самовпевненість, йому трапилося у Кременці,
у липні дев’ятнадцятого, перевірити себе.
Раптово, як град серед жнивного дня, впала на місто
червона лавина, хапали усіх підряд, хто служив бодай
сторожем при українській владі, не обминула облава і
духовенства. Смарагд ще встиг разом з іншими священиками
переховати тяжко хворого, геть уже немічного
владику Діонисія, невдячного владику, що трощить тепер
на друзки моноліт православ’я; він таки встиг переховати,
але підозра впала на нього. Разом з іншими священиками
вивозять Смарагда в Дубно і двічі підводять
до викопаної вже могили.
– Готуйсь! – І, як голодні вівчарки зубами клацають,
заляскали замки гвинтівок.
Але хтось там, у червоних верхах, в останню мить
похопився, мовляв, розстріл духовенства відверне людей
від нової, справжньої пролетарської та селянської
влади, тож після другої вже команди «Готуйсь!» закопали
могилу порожньою. А комісар із чистим папером в
руках до них:
67
– Пишіть, що ви ніколи більше не виступатимете
проти радянської влади.
Священики, на чиїх очах щойно із шурхотом осипалася
у могилу свіжа земля, без повтору написали заяви.
Смарагд тоді навіть олівця в руки не взяв.
…Уже взимку, як впали сніги, архімандрит, втомившись
читанням, так само виходив у недалечкий ліс, бродив
напівзаметеними стежками. Різні думки набігали на
пам’ять, тільки все частіше спадало на гадку, що лише
сам він, і більше ніхто, має поквитатися з кривдниками.
У тиші незайманій лісовій раптом ворона голосно
крякнула, крякнула якось надтріснуто, як ламається перемерзле
на кріпкій стужі дерево. І життя моє отаке чомусь
надтріснуте, – з гіркотою подумав Смарагд.
11
Отець Павло тримав
конверта, тримав з надією і тривогою, нестримним бажанням
чимдуж швидше розкрити, і так само з холодним
острахом, що в тому конверті таїтися може біда
– отець Пащевський тримав листа від сім’ї. Листи з дому
траплялися рідко, то дивом пробивалися крізь кордони
і колючі дроти, то з нагодою передавали їх, через випадкових
знайомих, з великим запізненням зі зрозумілих
причин. Але сперш, рвонувши краєчок конверта, він не
міг відірватися від фотографії, з якої дивилися, немов з
докором, невеселі очі дружини Анни. Погляд чотирьох
пар дитячих очей, спрямованих просто в об’єктив, був
сповнений звичайної дитячої цікавості, а ще немов тихо
питав: де ж ти, батьку, так забарився?
Отець Павло достеменно знав, що діялося на підрадянській
Україні, де голод зазирав спраглими очима
Іван КОРСАК68
чи не в кожне віконце, тим паче не міг обминути його
сім’ї, родини «нетрудового елемента». Тут же, потрішки
з таборів інтернованих люд розсмоктувався по світах.
Молодь настирно рвалася в університетські аудиторії,
чимало колишніх вояків уже сиділи на студентській
лаві в Українській господарчій академії в Подєбрадах,
в Українському вільному університеті у Празі, дякуючи
приязному ставленню до українців чеського президента
Томаша Масарика, ще хтось топтав доріжки в університети
Варшави, Берліна чи інших європейських міст, або
й зовсім шукав хоч тепер незрадливої долі на землях далеких,
за океанськими хвилями. Багато урядовців УНР
ще до української революції вже були знаними вченими
і їм пропонували університетські кафедри в різних європейських
столицях.
Той докірливий погляд дитячих очей з фотографії
підштовхнув отця Павла написати врешті своєму митрополитові
клопотання про призначення на парафію
у Волинській єпархії. Після не вельми довгого листування,
погодження-перепогодження з місцевою владою
Пащевського призначають настоятелем на парафію в
село Бабин Рівненського повіту, потім його переводять в
Жидичин, як вже визволить свою сім’ю з більшовицької
резервації, а згодом стає він настоятелем Чесно-Хресної
церкви в Луцьку.
Ще як вечеряв Пащевський з отцем Смарагдом у
Києві, коли поверталася Холмська духовна семінарія з