Капелан Армії УНР
Шрифт:
архімандрита Полікарпа в єпископи відбулася.
Отець Пащевський супроводжував нового владику
у кількох перших візитаціях в сільські парафії. Єпископ
Полікарп мав проти себе в духовній консисторії в Кременці
ворожу опозицію, ворожу українській ідеї та розмосковленню
церкви в Польщі, тож насамперед владика
хотів з людом зустрітися. Ті зустрічі пам’ятатимуться
отцю Пащевському і через роки…
в козацьких одностроях виїжджали стрічати владику
– розвівалися на вітрі гриви баских коней, що землі під
собою не чули, вітали чемно жаданого гостя, той ескорт
почесний незмінним був при в’їзді і виїзді з кожнісінького
села, мов знову дивом вернулася Запорізька
Січ, а дівчатка у вінках вже чекали з квітами при ограді
церковній. І звучала під древніми куполами так не чута
давно Служба Божа архієрейська рідною мовою…
Чималенько парафій об’їхав владика, та зла душа донос
настрочила. Мовляв, як стрічали його край села коло
збудованої в честь єпископа зеленої брами, то спитав
владика, показуючи на польський герб, орла білого:
– А то що за півник?
Так воно чи не так було, в управі Юзефського не дали
цій справі судового ходу, але попросив воєводський уряд
75
правлячого архієрея не дозволяти більш візитацій єпископові
Полікарпу.
Насувалася інша подія і в Товаристві імені Петра Могили
мали ретельно до неї готуватися: відзначення двадцятилітнього
ювілею єпископства митрополита Діонисія
противники розмосковлення церкви хочуть використати
в своїх цілях, показати, хто в домі, себто в Почаївській лаврі,
господар. А ще б мали зрозуміти українські «смутьяни»,
що народ тутешній за «истинно русское православие».
– Хресні ходи і прощі до Почаївської лаври, – говорив
Пащевський на засіданні Товариства, шукаючи серед
своїх паперів зараз потрібний, – будуть московітами
використані сповна. Ось які віршики друкував їхній
«Почаївський Листок»:
Мазепинець раз упився
І в калюжу поточився,
Там, де свині хребти мили,
А жиди сміття носили.
Отець Павло передав видрукуваних під копірку кілька
примірників того вірша:
– Хай уже українських політиків мулом обкидають,
але ж так само вони чинять з митцями, славою нашого
У Києві на риночку
Вже Петрицький ходить,
Позолочену булаву
В руках своїх носить.
Кость Левицький дає розказ,
Старух все те пише,
А Колесса знов під тином
Тяжко-важко дише.
Покликали вони раду,
Почали гадати,
Як би з неньки-України
Кацапів прогнати.
Іван КОРСАК76
– Росіяни хай собі живуть, а кацапа-шовініста,
непрошеного приблуду на цю землю, справді гнати у
шию, – засміявся Степан Скрипник, не стримавшись
і перебивши монотонне декламування отця Пащевського.
– З цією вельми художньою творчістю все зрозуміло,
– Іван Власовський відразу перейшов на діловий тон.
– Незрозуміло тільки, яку лінію нам зайняти: бойкотувати
наміри шовіністів, що й під польською владою не
облишають свого, чи навпаки, використати для нашої
справи?
– Треба скористатися, – як відрубав кожне слово, не
загаявся Скрипник.
– А ще добре було б через «Просвіту», – зашелестів
паперами, згортаючи їх, Пащевський, – через наші товариства,
кооперативні спілки закликати прийти українську
молодь…
Людське море 10 вересня 1933 року заполонило Почаївську
лавру, те море все поповнювали ріки прочан з
міст і сіл всенького краю – в день преподобного Іова тут
зібралося тисяч двадцять народу помолитися і послухати
Слово Боже, а ще нагадати про своє право на церкву,
на молитву на рідній землі рідною мовою, незалежно
від того, якого пришельця сьогодні тут тимчасова влада,
пришельця зі сходу чи з заходу. По завершенні богослужб,
урочистої академії в честь ювілею митрополита,
сам митрополит з єпископами, в супроводі духовенства
направилися з Успенського собору вниз, до архієрейського
дому.
І раптом на дзвіниці усі вгледіли кількаметровий
жовто-блакитний прапор – в ту ж мить трусонуло повітря
кількаразове і потужне «Слава!» «Слава!» Молодь,
що стояла вздовж алеї, якою рухалося духовенство,
77
здійняла над головами приховані транспаранти і прапори.
Роззиралися насторожено владики, кому ця земля
не стала рідною, з втіхою вчитувалися у гасла ті, чиї
прагнення однозвучні з думками отих хлопців і дівчат,
що тримали плакати і транспаранти: «За українську
богослужбову мову!» «Геть русифікаторів в Церкві!»