Київські контури. Вибрані вірші

Могильний Аттила

4. «Руки сірником освітити…»

Руки сірником освітити в кімнаті мовчазній і раптом побачити дорогу між пагорбами, де рудуватий пил копита коней окутує, коли зелена течія Дніпра забирає повільно найкращих з комонної історії вартових наших веж. І ніжність раптову відчути до жінки, що дивилася повз малий вогник десь дуже далеко, зі спокійною впевненістю всіх, кого люблять.

5. «Перейди крізь вогонь, що спалив…»

Перейди

крізь вогонь, що спалив тих, що поруч з тобою якось ішли по коліна в тумані ранковому. Перейди крізь вогонь, що мовчазними всіх зробив і суворість лишив на всьому. А потім, дивлячись на обличчя милих в далині, намалюй освітлене вночі місто — мармурового хруща на своїй долоні.

ЗАМАЛЬОВКИ

Цикл

1. Далеко-далеко за містом

Розіп’ясти над шляхом старий намет, з дерев'яних ящиків збити стіл. Провінційний солодкий мед, провінційна гіркава сіль. Негамірні шляхи, в імлі — дерево вільха і без. Наші долі — штрихи легкі на шорсткім полотні небес.

2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)

Сніг, що падає на волосся, на руки, кружляє навколо ліхтарів, намітає кучугури біля під’їздів і навколо трамвайних колій… Сніг, що як іскри багаття вночі біля озера з жовтими квітами. І треба мовчати про нашу неймовірну молодість, бо сьогодні — день снігу. День віршів — потім.

3. Чекання (В старому Києві)

Кав’ярня в підвальчику. Якщо захотіти, то можна побачити з її вікон весь світ. (Дівчино, одну каву. Чому ви сьогодні така сумна? Київ треба малювати чистими фарбами, дерева — зелені, будинки — жовті, небо — синє.) Наші печалі і наші радощі хто зрозуміє? В дівчат з кав’ярні не губи, а квіти. Ходи й зірви. (Ваша посмішка для мене — майже нічого. Просто сонце заходить і сонце сходить.) Ця кав’ярня така терпка, як дітвацькі сльози. Я пішов би звідси, та на всіх дорогах — велике, безмежне небо над головами.

4. Світ (Епічний настрій)

Сотні ниток зв’язало нас. Голуби, що туркочуть на площах міста, очі коханої, гіркуваті вишні з Олегової гори. Ти озиваєшся до мене голосом людей нашого кварталу — слюсарів, водіїв, вантажників. Я шукаю тебе в кав’ярнях і бібліотеках, в рядках віршів, у барвах картин. Про тебе я думав, коли мені було важко. І задля тебе заводив мову з кожним, хто

траплявся мені на дорозі. …на світанку земля — в тумані, наче оголена жінка під простирадлом.

5. Увечері на вокзалі

Безповоротність несказаних слів і недописані вірші — як поїзди, що мають зараз вирушати. …і нічого, крім жахливої порожнечі і найпрекрасніших облич на пероні, що відпливає.

6. П'ючи вино

Прозорий келих, кришталевий, з ниточками сонця, золота тінь на столі, як остання згадка про тих моряків, що не вернулися з країни орхідей. Морем пахнуть твої губи.

7. Стрільби

Вдень, під пекучим сонцем, у вигорілому, шорсткому хебе автомат повільно підняти і з приємністю впізнати щокою лаковану прохолоду його прикладу, щоб через мить тільки стукіт його гарячого серця тримати в руках.

8. Каяла

3 холодною люттю кинутий під ноги пожухлий степ з тонкою смужкою води на сході. І почорнілі русичі, що ідуть довгими пружними колонами, схожі на гору, яка шукає Магомета. О земле наша, уже за шоломами єси.

9. Ностальгія

Розгорнуте віяло дощу і старозавітне мовчання дахів образ чорного кота на щоглі витворити в уяві разом з посмішкою на зухвалому обличчі кота і корсарським бригом …і слухати легендарне падіння дощових крапель

10. Музика — дуже складна річ

Прийде фіолетова ящірка вилізе на підвіконня дві бурштинові крапки очей і фіалковий дим з обрисами ящірки

11. Малий, що йде (В старому Києві)

Він іде брукованим провулком, перебираючи в кишені скобки від рогатки, непримиренний ворог цукерок і морозива, іде і насвистує, штурхаючи подертими бігавками бляшанку з-під консервів. Не знаючи, що назавтра йому доведеться дивитись на цей світ і любити його. Він іде до чогось далекого, як легенда.

12. Тиша в червоному (В старому Києві)

Залишиться чорна тонка лінія там, де закінчиться вулиця і захід сонця випливе, червоний і теплий. Грубий, нерівний брук вайлувато хитатиме ваговози, катаючи в кузовах порожні залізні діжки. Залишиться вулиця, декорована синіми кетягами винограду, і важкі ваговози, що повзуть наче закривавлені черепахи.