Київські контури. Вибрані вірші

Могильний Аттила

2. «В той час, як у горах червоних…»

В той час, як у горах червоних, де сивий цупкий чагарник обступає прозорі джерела, нам починають снитися слов’янські зорі, ми заливаємо зі шкіряних відер наші багаття, які блищать між скелями, наче діаманти в скриньці, і морди наших коней починають дивитись на захід. І коли нарешті ми сходимо з сідел, жінки білими паруючими животами притискаються до наших потемнілих облич і своє голе і жадібне тіло кидають нам в руки.

3.

«Жінки — білі, м’які і мокрі…»

Жінки — білі, м’які і мокрі — поруч з чорним камінням битих доріг рожевими і теплими грудьми та міцними вологими стегнами труться об наші плечі, животи і коліна. І ще довго-довго по тому, як затихає луна наших гордих пісень край спадаючої куряви на шляху, жінки з розкинутими ногами зберігають на собі наші втиснені обриси.

ДАЛЕКЕ

Цикл

1. «Корови ідуть крізь сонце…»

Корови ідуть крізь сонце, і від золотого лева у них — золотаві очі і молоко золоте: Вої в гострих шоломах слухають пісню меду луки тугі на плечах — як вигнуті роги биків Летить джміль наче змій — покотилося теля, мов котигорошок А мальви цвітуть мальовано

2. «Були дерева тужаві…»

Були дерева тужаві а ночі — імлаві була тихою зоря надвечірня: ішли волхви — стали ішли князі — стали і варяги ішли — стали: а сурма сурмить заливається

3. «Садом ідеш струнка…»

Садом ідеш струнка Голоси відпливають і вже тільки човни гострі носи свої спрямували в багрянець неба і сині отари хвиль Ще куряться руїни Трої: радій вродлива — пливе твій князь весь у вогні золотому Ясні дими вдалині

4. «Літо, тепло і літепло…»

Літо, тепло і літепло — скільки вже часу витекло, скільки в зорі, на світанні стято з плеча, на льоту Липень і липам — ліпо, а ліпо ж чи буде, браття, нам на мечах стояти пліч-о-пліч на Дону Скачуть мої куряни — курява, кров і рани — плачуть курви на вежах — скаче мій курський полк Волиться — не зневолиться: там, де туркоче горлиця, через тисячоліття скаче мій курський полк

5. «Яблуні — білі-білі…»

Яблуні — білі-білі білий світ — білий-білий — як ти ідеш полельом, білою ланею, в білім Поволі-полельом павою, ланею — лелія, лелія снігова

6.

«Це буде містика і дим…»

Це буде містика і дим важкий і сизий, що над нами пливе тягучими ключами і вічним змієм молодим А далі буде яв і сон який усіх їх заколише за вежі ввійде тихше й тихше і переріже гарнізон А потім буде тінь і сад і сонця золото і слава і в дів — прозорі покривала, і жодного шляху назад

ПРИГОДА

Цикл

1. «Пішли отари попасом…»

Пішли отари попасом, вже й не отари, а курява, а де була курява — там сніг нині Пішли коники ступою — перса твої разкрилися — два пуп’янки, два човники, дві лакоминки, а все ж — сніг нині Пішли яструби перевальцем стала мене туга переймати, стріли мене твої очі — два ягнятка голубенькі, кажуть: — Сніг нині

2. «Королева-королівна…»

Королева-королівна — то ласкава, а то — грізна Ой, Див Ладо — сніг іде Королева очки мружить — її неї груди — наче мури Ой, Див Ладо — сніг іде Хлопці — наче вірні леви коло тої королеви Ой, Див Ладо — сніг іде А від тої королівни тільки снігу по коліна Ой, Див Ладо — кров піде

3. «Вийду я на гору походжати…»

Вийду я на гору походжати, вийду собі свистати, вийду ватагу скликати: — Тра’ мури високі брати, тра’ грізне військо розганяти, тра’ одежі зривати, щоб солодке яблуко куштувати, бо пішли вже отари попасом і пішли коники ступою, та й пішли яструби перевальцем.

СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

Цикл

1. «Третій стан…»

Третій стан — в дрободан. Дощ гуляє, як гетьман. Білі вежі й чорні вежі все патьоками мережить. Тьмаві склянки на столах — світ хитається в очах. Мокне оксамит мечів, арбалети й поготів, а він дзвонить, мов кришталь, коло малинових мальв.

2. Шибайголови

Над нами — небо, під нами — брук, наші кроки — швидкі і ніжні. І від дотику наших рук палає залізо. Наші губи — суцільна спрага, наші серця — голод, і анітрохи не важить, хто — друг, а хто — ворог. Гей, навколо! Келихи — вгору за наші голови.