Корабельна катастрофа
Шрифт:
— Врешті, свого ми не загубимо! — заявив Гедден. — Купи собі два-три костюми. Саме з цього й треба починати. А потім візьмемо екіпаж і подамося в «Багату наречену».
— Я обійдусь тим костюмом, що на мені, — сказав Норріс.
— Та невже?! — вигукнув Гедден. — Чесно кажучи, я захоплений. Ти — справжній мудрець, ти філософ… піфагорієць, чи не так? Я ще наче не забув філософії…
— Це швидше стосується економіки, — відповів Картью. — Якщо ми вирішили братися за цю справу, мені потрібні будуть усі мої гроші, до останнього пенса.
— Ще й як візьмемось! — Очі Томмі спалахнули, він звівся на рівні ноги. — Лише одна умова, Картью: всі контракти укладатимемо на твоє ім'я. Адже
— Мені здавалося, ми щойно впевнились, що прогоріти не можемо, — зауважив Картью.
— Ну, прогоріти можна в будь-якому ділі, — відповів мудрий Томмі. — Навіть букмекери не застраховані від невдач.
Шинок із садом, який називався «Багата наречена», був куплений його власником, капітаном Бостоком, за гроші, надбані в часи його бурхливої та тривалої, а почасти й історичної діяльності на островах. Скрізь, від архіпелагу Тонга до островів Адміралтейства, він був своєю людиною і вмів брехати на будь-якому місцевому діалекті. Він пам'ятав часи, коли торгували сандаловим деревом та пальмовою олією, коли почали торгувати копрою; та він і сам став піонером комерції — першим торговцем, що привіз людські зуби на острів Гільберта. В часи сера Артура Гордона його ледь не засудили до смерті на Фіджі, і якщо він коли-небудь молився, то, безперечно, не забував згадати й ім'я сера Артура. На Новій Ірландії його сім разів поранили списом (а його помічника вбили) під час відомої різанини на бригові «Веселий Роджер», однак підступні дикуни нічого не домоглися своєю зрадою, і Босток узяв-таки на своє судно сімдесят п'ять робітників-добровольців, з яких від роботи померло не більше десяти чоловіків. Крім того, він був учасником милого жарту, який коштував життя єпископові Паттереону. Він нарядив єпископом свого товариша, і той, сходячи на берег, молився і благословляв тубільців, а сам Босток, убравшися в жіночу нічну сорочку (ті сорочки були серед товарів), стояв праворуч від нього і в потрібний момент басом проголошував: «Амінь»! В своєму товаристві він любив переповідати саме цю історію, яку назвав «Двісті пар робочих рук за жменю «амінів», а її наслідок — смерть справжнього єпископа — видавався йому вкрай смішним.
Усі ці подробиці здивований Картью почув від Томмі, поки вони їхали в екіпажі.
— А чому ми маємо їхати саме до цього старого негідника? — здивувався Картью.
— Як познайомишся з ним, сам зрозумієш, — відповів Томмі. — Цей чоловік знає геть-чисто все.
Коли вони вийшли з екіпажу біля входу до «Багатої нареченої», Гедден раптом зацікавлено втупився в свого візника — плечистого, рум'яного, блакитноокого товстуна, що чимось скидався на морського вовка.
— Де я вас бачив? — спитав він. — Я вже колись їздив із вами?
— І не раз, містере Гедден, — відповів візник. — Коли ви востаннє повернулися з островів, я возив вас на іподром, сер.
— То й гаразд! Злазь та ходімо вип'ємо, — сказав Томмі й попрямував до входу в сад.
Гостей зустрів сам капітан Босток. Це був млявий старий чоловік з кислим обличчям та риб'ячими очицями. Він недбало привітався з Томмі, забувши подати руку, і (як потім пригадалось) перезирнувся з візником.
— Пляшку пива для візника на той стіл, — розпорядився Томмі. — А на цей — що завгодно, від імбирного пива до шампанського, і сідайте з нами. Дозвольте познайомити вас із моїм другом, містером Картью. Я прийшов у справах, Біллі. Хочу порадитись з вами, як із другом. Я вирішив самостійно торгувати на островах.
Безперечно, капітан був невичерпним джерелом корисних відомостей, проте йому не вдалося викласти їх. Не встиг він розкрити рота, як Гедден напустився на нього з силою-силенною заперечень
— Вибачте мені, — пояснив він, — я джентльмен, і містер Картью — теж джентльмен, і ми не маємо наміру встрявати в такі справи. Хіба ви не бачите, з ким розмовляєте? Хіба ви не можете порадити нам вигідний товар для торгівлі?
— Ні, не можу, — відповів капітан. — Яка там порада, коли ви не даєте мені слова сказати. Я торгував джином і рушницями.
— Ідіть ви к бісу зі своїм джином та рушницями! — не витримав Гедден. — За ваших часів це, звісно, було непогано, але тепер, коли ви постаріли, все змінилося. Зараз я вам скажу, Білле Бостоку, чим вигідно торгувати нині, — і він торохтів іще хвилин десять.
Картью не міг стримати усмішки. Він уже не думав серйозно про майбутній рейс, бо Гедден виявився ненадійним порадником. Та водночас завзяття Геддена йому подобалось, чого не можна було сказати про капітана Бостока.
— То ви самі все знаєте… — саркастично зауважив старий капітан, коли Томмі замовк.
— Та, врешті, більше, ніж знаєте ви, — зневажливо мовив Том. — А як же інакше? Ви зовсім неосвічена людина, ви все своє життя згаяли десь на островах або в морі — що ж ви можете порадити такій особі, як я?
— За ваше здоров'я, Томмі, — підняв келих Босток. — З вас вийде гарна смаженина десь на Нових Гебрідах.
— От тепер ви кажете діло! — зраділо мовив Том, не зрозумівши, очевидно, сумнівної суті компліменту. — Ну, слухайте ж уважно. У нас є гроші й ділова хватка, а я маю ще й досвід. Тепер нам потрібна добра дешева шхуна, справжній капітан і рекомендація якій-небудь фірмі, що могла б відкрити нам кредит.
— Ось що я вам скажу, — відповів капітан Босток. — Таких, як ви — не раз я бачив, — смажили і поїдали, а потім відпльовувались. Дехто був жорсткуватий, а дехто і взагалі несмачний, — докинув він похмуро.
— Що ви маєте на гадці? — обурено вигукнув Том.
— А те, що я не бажаю з вами зв'язуватись, — відповів Босток. — Мені це нічого не дасть, і, їй-богу, мені жаль того людоїда, котрий зжере ваш мозок! Раджу вам замовити гарну дешеву труну й найняти доброго могильника. А може, якась фірма відпустить вам труну в кредит. Краще погляньте уважніше на свого приятеля. Він наче має голову на в'язах, бо ледве стримується, щоб не зареготати.
Можливо, містер Босток казав усе це без зла; можливо, усі ці його поради здавались йому милими жартами. Та хай там як, а Гедденові вони не сподобалися. Він навіть зірвався з місця і, можливо, нарада провалилася б, якби тієї миті не пролунав ще один голос.
Візник увесь час сидів спиною до них, посмоктуючи пінкову люльку. Він, либонь, не пустив повз вуха жодного слова з розумувань Томмі, бо раптом озирнувся й несподівано мовив:
— Пробачте, панове, якщо ви купите ту шхуну, що я пораджу вам, то буде вам і кредит.
Запала тривала мовчанка.
— Тобто як? — озвався нарешті Томмі.
— Ану, Біллі, скажи їм, хто я такий, — звернувся візник до капітана.
— А ти не боїшся, Джо? — спитав містер Босток.
— Ну, це вже моє діло, — заперечив візник.
— Панове, — мовив Босток, урочисто підводячись, — дозвольте відрекомендувати вас містерові Віксу, капітанові шхуни «Мила Грейс».
— Так-так, панове, ось хто я, — підтвердив візник. — Ви знаєте, що я вскочив у халепу. Я не заперечую, що завдав удару, але де мені було взяти свідків того, що мене змусили так учинити? Тому я змінив прізвище і став візником.