Козак Мамарига
Шрифт:
— Де ж ті чоботи?
— Розбійники в лісі напали й відняли.
— Ну, ходімо з нами, будеш нам за брата.
Пішли вони вчотирьох. Де хліба випросять,
де на роботу за харчі стануть — так і йдуть. Дійшли якось до роздоріжжя, де чотири дороги розходяться. Подивився козак Мамарига й каже:
— Тут, брати мої, треба нам різнитися. Є в мене три мідні гроші, беріть собі кожен по грошу, та хто на яку сторону хоче, туди й ідіть. А мені яка дорога зостанеться, така й буде.
Дав він їм кожному по мідному грошу,
Коли дивиться — чотири чоловіки один з одним б'ються.
Він до них:
— Добридень, — каже, — люди добрі, за що це ви б'єтесь?
А вони відповідають:
— Та ось є в нас торбинка-волосянка, що сама дає їсти й пити, та торбинка-дротянка, що будь-яку роботу сама робить, та чоботи, що поверх води ходять. А ще є в нас кінь Гивер. Так отой каже, що я візьму те, а отой каже, що і я візьму те, ніяк не поділимось та й б'ємося.
«Еге, — думає козак Мамарига, — це, значить, ті самі розбійники. Ну, заждіть же, я вас помирю!» А сам говорить:
— Чи згодні ви послухати мене, козака Мамаригу? Ніхто краще не поділить вас, як я.
— Згодні, — кажуть розбійники, — діли нас, козаче Мамариго!
— Отак зробіть, — каже він. — Покладіть отут біля мене торбинку-волосянку, торбинку-дротянку й чоботи і коня Гивера поставте, а самі йдіть на той кінець галяви. Тоді я махну рукою, а ви й біжіть усі разом: хто перший прибіжить, той бери, що найбільш до вподоби, потім другий і собі візьме, далі й третій, а вже четвертому те, що зостанеться.
Побігли вони на той кінець галяви, а він не став часу гаяти, вмить торбинки закинув на плечі, чоботи взув і на коня Гивера скочив.
— Гей, козаче, — каже кінь Гивер, — як тебе нести — чи поверх дерева, чи поверх комишу?
— Неси поверх дерева! — говорить козак Мамарига.
Як звився кінь понад деревами! Розбійники побачили, біжать назад, та де вже їм коня Гивера здогнати!
А козак Мамарига від'їхав далеко тим конем та й думає: «Треба мені моїх побратимів шукати та їм їхнє майно повернути, що колись в них розбійники відняли. Віддам їм торбинки, волосяну й дротяну, і чоботи, а вже кінь Гивер мені зостанеться». І поїхав по світу їх шукати.
Довго там чи хутко, а приїжджає він якось до багатого двору. Просить води напитися, коли це виходить з хати господар і питає:
— А хто ти є та куди їдеш?
— Я, — каже, — козак Мамарига, їду шукати моїх побратимів.
Зрадів той чоловік, кинувся до нього:
— Та я ж і є твій побратим, що колись торбинку-волосянку знайшов і від пана втік!
— Отож я й привіз тобі твою торбинку-волосянку! — каже козак Мамарига.
Тут
пити. Козак Мамарига дістає торбинку-волосянку та й дає йому.
— Ні, — побратим каже, — не візьму я в тебе торбинку, нехай вона твоя буде. Мені ж отой твій мідний гріш щастя приніс, я тепер забагатів і живу в повному достатку.
Погостював Мамарига в свого побратима днів зо три, а тоді попрощався з ним і далі поїхав — тих двох шукати.
Чи довго, чи хутко, а приїздить він до ще багатшого двору. Виходить господар — а то другий побратим, що колись торбинку-дротянку знайшов та від пана втік! Ну, й цей козака Мамаригу з пошаною зустрів, а від торбинки-дротянки відмовився:
— Я, — каже, — з твого мідного гроша тоді забагатів і живу тепер у повному достатку. Нехай торбинка твоя буде.
Погостював козак Мамарига і в цього, поїхав третього шукати. Їздив, їздив по світу та й приїхав до багатого двору, ще багатшого за ті двори. Вийшов назустріч господар — а то третій побратим! Прийняв і він козака Мамаригу з пошаною, а від чобіт відмовився.
— В мене, — каже, — від твого мідного гроша достаток пішов, то мені тепер ті чоботи не потрібні — нащо мені поверх води ходити? А тобі вони, може, в пригоді стануть.
Попрощався козак Мамарига із цим побратимом та й поїхав собі далі по світу мандрувати, щастя-долі шукати. їздить та й їздить, поки втомиться, а тоді спиниться десь при дорозі і торбинку дротяну дістає:
— Торбиночко-дротяночко, став мені шатро!
Виходять тут з торбинки слуги, вмить шатро поставлять, а самі знов у торбинку сховаються. Козак Мамарига тоді торбинку-волосянку розшморгує:
— Торбочко-волосяночко, дай мені їсти й пити!
Враз де не візьметься стіл, на столі наїдки, напитки різні, — їж, пий донесхочу. А тоді тільки скаже:
— Торбочко, уберись!
Все й прибереться знову в торбу, як і не було.
Отак мандрував козак Мамарига та, мандруючи, й приїхав у чужу землю. І почув тут від людей, що є в цій землі король, а в короля проти палацу стоїть столітній дуб, а під тим дубом лежить скарб незліченний.
І оголосив король: хто того дуба зрубає, коріння викорчує і скарб дістане, то він тому півкоролівства відпише і дочку свою заміж оддасть. Та тільки хто не брався — ніхто не може того дуба зрубати.
Почув про те козак Мамарига й каже:
— Що ж, спробуємо зрубати!
Поїхав він до королівського палацу та й оповістився, що приїхав, мовляв, дуба рубати. Вийшов до нього король.
— Хто такий? — питає.
— Я, — каже, — козак Мамарига, можу тобі скарб з-під дуба дістати.
— Ну, — король каже, — як дуба зрубаєш і скарб дістанеш, то я тобі півкоролівства відпишу і дочку мою за тебе віддам. Та як не зробиш за ніч — твоя голова з пліч!