Краса і сила
Шрифт:
– Пару пива!
– І больше нічево?
– Нічого.
Через хвилину холодне пиво стояло перед Ільком. Випивши жадібно підряд три склянки, Ілько утерся, сумно схилив голову на руку і задумався.
– «За-а-аблістє-є-е-ела зорька-а-а-а…» - почув він коло себе і повернув голову до дядька.
– Семене! Та побійся ж бога!
– благаючи, заговорила жінка.- Підем додому… Коні ж морені стоять… Куме! Хоч ви вже згляньтеся!…
Кум тільки гикнув, замовк і безсило схилив голову на стіл.
– Жінко!
–
– Та бог з тобою! Не хочу… Підем… Коні ж морені.
– Коні? І ко-о-ні постоять. «За-а-блістє-е-е-ла зо-о-рька-а-а».
– За-а…- гикнув кум і підняв голову.
– Ну, що ти в світі божому будеш робити?
– трохи не плачучи, здвигнула плечима жінка.
Ілько одвернувся й налив у шклянку пива.
– Господін!
– торкнув його Семен.- Как… З недєльою вас!
– І вас,- знехотя всміхаючись, відповів Ілько.
– Спасибі, спасибі… От спасибі, так спасибі!… Куме, дай пляшку, вип'ю… от з господіном.
Кум мацнув рукою по пляшці, ледве не звалив її, та так і застиг.
– Семене!
– благала жінка, підхоплюючи пляшку.
– Дай сюди пиво!
– безсило простягнув руку Семен.
– Підем додому.
– Дай сюди пиво…
– От наказаніє господнє!
– зітхнула жінка і подала пиво.
Семен узяв, поважно налив у шклянки, підніс, розхлюпуючи, одну Ількові, другу взяв сам і промовив:
– Доброго здоровля…
Ілько випив. Семен поставив свою шклянку, взяв Ілька за руку, довго дивився йому в очі, обняв, поцілував і зараз же випив своє пиво.
– Бо… люблю!
– повернувся він до жінки.- І не мішайсь… Уторгував, продав воли і буду гулять… Так, рсоподін?
– Так, так!
– усміхнувся Ілько.- А за багато продали?
– За сто та ще й двадцять!… О!…- вийняв він червону хустку, помахав якимсь вузлом на ній і став пильно запихать знов у кишеню з того боку, де сидів Ілько. Ілько подививсь, одвернувсь і почав покволом пить пиво. Через десять хвилин вони були вже щирими приятелями, обнімались, випивали, цілувались і сміялись із благання жінки.
– Мошку, пива!
– гукнув Ілько.
– Мошку!… Жиде!… Пива!
– стукнув кулаком Семен і поліз у кишеню за хусткою.
– Та не треба, не треба!
– затурбувався Ілько.- Я сам заплатю, я сам… Нехай… нехай…
– Ні!… Ого! Семен Торба не може пива купить… Фю-фю! Ого!… Де ж се гроші?… Ого! Я не можу… Де ж се?…
– Та ти ж у ту кишеню поклав,- промовила жінка. Семен став шукать і в другій кишені, але й там не було нічого.
– Чи не випали?
– поблідши, встала жінка і почала дивитися під стіл, під лави. Встав і Семен, мацаючи по кишенях, встав і Ілько, зазираючи теж і під стіл, і під лаву; сидів тільки кум, навіть крізь сон погикуючи.
– Нема! Ой господи!
– скрикнула жінка. Дехто
– Та я ж у сю кишеню поклав,- розумніше трохи промовив Семен і глянув на Ілька, що пильно заглядав під стіл, піднімав пляшки на столі і озиравсь навкруги.
– Се ж от сей витягнув у його!
– обмацавши, обшукавши всього Семена, крикнула жінка й показала на Ілька. Ілько блиснув очима, встав і взяв зі стола картуз.
– Ні, господін, підождіть трохи,- схопив його за руку Семен,- я той…
– Іди під три чорти, мурло! Не бачив я твоїх грошей. В пивній стихло, і коло Семена поставало вже декілька дядьків.
– Люди добрі!
– скрикнула жінка.- Ви ж бачили, що вони пили вдвох. Там же всі гроші… Тепер і за пиво нема чим заплатити.
– Ви, Ілько, послушайте, - затурбувався Мошко,- може, єжелі ви взялі… Мінє какоє дєло, нехай мінє за пиво… Я в паліция…
– Та якого вам чорта!
– повертаючись іти, крикнув Ілько.- Не бачив я ніяких грошей. У його їх і не було.
– Брешеш, собачий сину, брешеш! Були! Ти сам бачив їх, сей йолоп тобі ж і показував!
– закричала жінка.
– Такі гроші!
– тихо, але виразно промовив Семен.
Ілько здвигнув плечима, всміхнувся, глянув на дядьків, що мовчки і суворо дивились на се, і повернувся.
– Нєт, позвольте,- викрикнув Мошко і ухвативсь за Ілька,- так нідзя… Дай мінє за пиво… Хає, бігай за паліцейським!
– Оддай гроші!
– зробивши кілька ступнів до Ілька, процідив Семен і зціпив зуби.
– Авжеж, оддай… Що ж се!
– почулось між дядьками. Ілько сіпнув руку, крутнув Мошком й ступив до дверей.
– Оддай гроші!!
– заревів Семен і кинувся на Ілька з піднятим кулаком. Ілько повернувсь, одхиливсь, як дикий звір, наскочив на Семена й повалив його на стіл, зі страшною силою опускаючи кулаки на голову, живіт, груди. Жінка крикнула й кинулась до них, але зараз же одлетіла і впала під стіл, обливаючись кров'ю; посунулись, було, дехто з гурту, але теж деякі полетіли на лави, а деякі самі поховались од страху, глянувши тільки на червоного, страшного, з піною на губах Ілька.
– Повбиваю!!
– хрипло крикнув він, блискаючи очима й хапаючи рукою зі стола пляшку. Але не встиг він й вимовить, як захитався, махнув рукою й гепнув додолу лицем.
– Тепер бийте його!!
– крикнув Мошко, вискакуючи з-за Ілька й держачи його за ноги. З криком кинулись усі на Ілька, насіли і… піднялись разом з ним.
– Держіте, держіте! Я одберу у його дєньгі!… Вот, вот оні!
– вискакуючи з гурту, крикнув Мошко і помахав червоною хусткою. Жінка з обмазаним кров'ю лицем і синій, побитий Семен зараз же кинулись до його. Ілько скажено заревів, крутнувсь, когось вкусив, когось пацнув, рвонувся й, тягнучи за собою всю валку, вискочив на вулицю.