Кров і пісок
Шрифт:
Кармен оглядала брудне подвір’я. Десь удалині, за товстими кам’яними мурами, грала музика, і відчувалося дихання тисячного натовпу, що уривалося криками захвату й вигуками подиву. Квадрильї проходили перед ложею президента.
— Де він? — запитала Кармен з тривогою в голосі.
— Де ж йому бути, жінко? — сердито відказав шуряк. — На арені, звичайно, виконує свій обов’язок… Справжнє божевілля — притарабанитися сюди. Який же я слабохарактерний!
Кармен усе озиралась навколо, але якось безпорадно, наче вже каялась у своєму вчинку. Що вона тут робитиме?..
Потиск руки Антоніо і те, що ці двоє — родичі знаменитого
На цю пропозицію Кармен аж здригнулася. Дивитися бій биків?.. Ні, ні. Їй і так нелегко було змусити себе приїхати до цирку, і вона вже кається в цьому. А бачити, як Хуан виходить проти бика, їй і зовсім несила. Ніколи вона не ходила на його виступи. Чекатиме краще тут, поки зможе витримати.
— О господи! — покірно зітхнув лимар. — Гаразд, ми залишимось тут, хоч я й не знаю, що нам робити біля цих стаєнь.
Чоловік Енкарнасйон супроводжував своячку ще з учорашнього дня, терпляче заспокоюючи охоплену страхом Жінку, яка майже весь час плакала.
У суботу опівдні Кармен покликала шуряка в чоловіків кабінет і сказала йому, що твердо вирішила їхати до Мадрида. У Севільї вона далі не здатна витримати. Ось уже тиждень, як її мучить безсоння, в уяві постають жахливі картини. Жіноче чуття підказує їй, що чоловікові загрожує страшна небезпека. Вона повинна бути поруч із Хуаном. Кармен не знала, ні з якою метою їде в Мадрид, ні чого доб’ється своєю поїздкою, але прагнула будь-що побачити Хуана, перейнявшись палкою вірою, що її присутність відверне біду від коханого чоловіка.
Це було не життя, а мука. З газет Кармін довідалась, якої великої невдачі зазнав Хуан минулої неділі на мадридській арені. Знаючи, який він гордий, як цінує свою професійну честь, дружина розуміла, що чоловік не змириться з поразкою. Він зважиться на будь-яке безумство, аби знову завоювати прихильність публіки. Цей намір угадувався між рядками його останнього листа.
— Не відмовляй мене, — рішуче заявила Кармен шурякові. — Сьогодні ж увечері я їду до Мадрида. Якщо хочеш — їдьмо разом; як не хочеш — добудусь туди й сама. Але ні слова донові Хосе; він перешкодить моїй поїздці. Про це знає тільки мати.
Лимар погодився. І справді, чом не поїхати задарма до Мадрида, хоча й у товаристві, яке не обіцяє нічого веселого. Дорогою Кармен ділилася своїми планами. Вона рішуче поговорить із чоловіком. Навіщо йому виступати далі? Чи ж у них не вистачить на життя грошей?.. Він має покинути арену, і то негайно — інакше вона загине. Нехай ця корида буде для нього останньою… А ще краще — не виступати й на ній. Вона прибуде до Мадрида вчасно і ще встигне умовити Хуана не виходити сьогодні на бій з биками. Серце підказує Кармен, що її присутність допоможе відвернути від чоловіка страшне нещастя.
Шуряк обурився:
— Яка нісенітниця! Ох уже ці жінки! Коли забере собі щось у голову — як стій, щоб було. Для тебе не існує ні влади, ні законів, ні порядку на арені. Гадаєш, досить якійсь полохливій жінці учепитися за чоловіка, і кориду скасують, а публіці покажуть дулю?.. Гаразд, кажи Хуанові все, що хочеш, але тільки після кориди. Інакше нас усіх посадять до в’язниці. З владою жарти погані.
І
Коли приїхали до Мадрида, лимареві насилу пощастило відмовити Кармен спинитись у тому самому готелі, що й чоловік. Ну, чого вона цим доб’ється?
— Ти тільки розтривожиш його; він вийде на арену в поганому настрої, роздратований, і коли станеться лихо — провина буде твоя.
Це міркування вплинуло на Кармен, і вона зрештою звірилась на шуряка. Дозволивши відвести себе до готелю, який вія вибрав, вона цілий ранок пролежала в своєму номері на канапі, плачучи, ніби лихо вже сталося. Антоніо, задоволений, що приїхав до столиці й добре влаштувався, лаяв Кармен за ці сльози, вважаючи її розпач безглуздим.
— Годі тобі, перестань! Просто біда з вами, жінками. Можна подумати, ти уже вдова, а тим часом твій чоловік зараз готується до кориди, відважний і гарний, як сам Роже де Флор. До чого ж ви всі дурні!..
За сніданком Кармен майже нічого не їла, вона ніби й не чула, як шуряк вихваляє готельного кухаря. Пополудні її знов охопив неспокій.
Їхній готель був неподалік від Пуерта дель Соль, і Кармен чула глухий гомін натовпу, що квапився на бій биків. Ні, вона не може лишатися в цій чужій для неї кімнаті, тим часом як її чоловік важить життям. Вона мусить бути коло нього. У неї не стане мужності дивитися кориду, але вона хоче почувати, що Хуан десь поруч. Вона піде в цирк. Де він, той цирк? Кармен ніколи ще там не була. Як не пустять досередини, вона ходитиме поблизу. Головне — почувати себе поруч із чоловіком; якщо вона буде близько, біда обмине Хуана.
Лимар став її відмовляти. А хай йому!.. Він хотів подивитись кориду; уже був зібрався вийти, щоб купити собі квиток, а тепер Кармен порушує всі його плани.
— Ну що ти там робитимеш, жінко? Чого доб’єшся, пішовши туди? А як Хуанільйо тебе побачить?
Вони довго сперечалися, але на всі доводи Антоніо Кармен уперто відповідала:
— Можеш не проводжати мене. Я піду сама.
Кінець кінцем шуряк здався. Взявши візника, вони доїхали до цирку й зайшли туди через Конюшенну браму. Лимар добре знав цирк та всі його будівлі, бо якось навесні супроводжував Гальярдо до Мадрида на перші кориди сезону.
І він, і служитель, охоплені досадою, розгублено стояли перед жінкою з почервонілими очима й запалими щоками, яка нерішуче озиралася на всі боки… Обох чоловіків нестримно вабив гомін та музика, що долинали від арени. Що ж їм, стовбичити тут до вечора, так і не побачивши кориду?
Та ось служителю спала рятівна думка.
— Може, сеньйора хоче піти в каплицю?..
Парад квадрилей уже закінчився. Крізь ворота, що виходили на арену, клусом поверталися на подвір’я вершники. То були пікадори, які виступали не в першу чергу; вони покидали арену, щоб потім, у разі потреби, замінити товаришів. Прив’язані до вмурованих у стіну кілець, стояли в ряд шість осідланих шкап, які мали поповнити перші втрати на арені. Щоб згаяти час, вершники стали робити пробіжку своїм коням. Один із конюхів пустив учвал гарячу й лякливу кобилу, щоб виморити її і вже потім передати пікадорам.