Кров і пісок
Шрифт:
Приголомшений невдачею, Гальярдо низько похилив голову під зливою лайки й погроз. «Будь проклята моя доля!..» Сьогодні він кинувся на бика, як за кращих своїх часів, спромігшись подолати нервовий страх, що змушував його відвертатися, ніби він не міг бачити, як насувається на нього грізний звір. Але гостре відчуття небезпеки й бажання якомога раніше вискочити з-під рогів і цього разу призвело до того, що він закінчив свій випад таким невправним і ганебним ударом.
В рядах кипіли палкі суперечки. «Таж він нічого не вміє. Відвертає обличчя. Ні, він уже нікуди не годиться».
Кульгаючи й хитаючись від болю, бик пробіг кілька кроків під обурений рев публіки і став, щоб не роз’ятрювати свої муки.
Гальярдо взяв іншу шпагу й підійшов до тварини.
Публіка вгадала намір матадора. Він збирається добити бика ударом у голову: це єдине, що лишається після його підлого злочину. Вістрям шпаги матадор став намацувати між рогами чутливе місце, водночас махаючи мулетою, щоб роздражнена червоним клаптем тварина пригнула голову до землі. Але тільки-но Гальярдо натиснув на руків’я, як бик труснув головою від болю і шпага відлетіла вбік.
— Раз! — насмішкуватим хором вигукнула юрба.
Матадор підібрав зброю і повторив спробу. Бик знов здригнувся всім тілом.
— Два! — глузливо проспівали в рядах.
Матадор натиснув на шпагу втретє і знову марно. Бик лише заревів від болю.
— Три!..
Але тепер до глузувань додалися обурені вигуки та свистки. Чи збирається він кінчати, цей горе-матадор?
Нарешті Гальярдо пощастило намацати кінчиком шпаги те місце, де починається спинний мозок. Вражений у життєвий центр, бик упав як підкошений, задерши ноги.
Матадор обтер з обличчя піт і, важко дихаючи, повільно рушив до президентської ложі. Нарешті він спекався клятущої скотини. Йому вже стало здаватись, що цьому кінця не буде. Публіка проводжала його тюканням або зневажливою мовчанкою. Ніхто не аплодував. Гальярдо привітав президента серед байдужої тиші і квапливо сховався за бар’єром, наче присоромлений школяр. Поки Гарабато подавав йому склянку води, матадор поглянув на ложі й зустрівся поглядом з очима доньї Соль. Що подумає про нього ця жінка! Як вона, мабуть, сміялася разом зі своїм другом, коли публіка обкладала його лайкою!.. І чого тій дамі заманулося прийти на цю клятущу кориду!..
Він залишився стояти між бар’єрами, намагаючись хоч трохи перепочити, перш ніж випустять другого призначеного для нього бика. Після біганини по арені боліла нога. Так, він уже не той, тепер це ясно. Ні до чого його вихваляння та твердий намір підходити до бика ближче. Ноги втратили колишню легкість і силу, ослабла права рука, що раніше не знала страху й поривалася вперед, влучно вгороджуючи шпагу в загривок звіра. Тепер він весь мимоволі зіщулювався, скоряючись тупому інстинкту, як ті полохливі тварини, що сподіваються уникнути небезпеки, скулюючись і заплющуючи очі.
Давній забобонний страх — грізний і неподоланний — знову пойняв усе його єство.
«Мені не щастить, — думав Гальярдо. — Серцем чую, що п’ятий бик настромить мене на роги… Настромить і нікуди від цього не дінешся!»
Одначе
Та, незважаючи на страх, Гальярдо наступав на бика з плащем і відманював його від пікадорів, що опинялися в небезпеці. Спочатку всі його прийоми публіка зустрічала мовчанкою. Потім трохи змилосердилась і почулися ріденькі оплески.
Проте коли настав час убити бика і Гальярдо вийшов зі шпагою та мулетою, усі, напевне, здогадалися, що з ним коїться. Рухи його були безладні; тільки-но бик мотав головою, як матадор злякано відстрибував на кілька кроків назад, а публіка кожну таку спробу до втечі вітала градом глузувань:
— Тікай!.. Тікай!.. А то вдарить!
Та ось ніби охоплений бажанням якомога скоріше з усім покінчити, Гальярдо кинувся на бика зі шпагою, але вдарив криво, бо надто поквапно ухилився від рогів. Вибухнув оглушливий рев і свист. Шпага встромилася лише на кілька сантиметрів, задрижала і відлетіла далеко вбік.
Гальярдо підібрав шпагу і знову рушив на бика. Став у позицію для удару, але бик напав перший. Матадор хотів утекти, та в ногах уже не було колишньої спритності. Бик наздогнав його, підняв на роги й жбурнув на арену. Товариші кинулись йому на допомогу. Гальярдо підвівся весь вимазаний землею, без одного черевика; з роздертих іззаду штанів вилізала спідня білизна, стрічка, вплетена в колету, розв’язалася.
І той самий гордий красень, чиєю елегантністю так захоплювалася колись публіка, стояв тепер нікчемний і жалюгідний, в роздертих штанях, з розпатланим чубом та розтріпаною колетою, що сумно звисала, мов шолудивий хвостик.
Навколо нього замелькало кілька плащів. Усі тореро об’єдналися в милосердному пориві допомогти Гальярдо. Навіть інші матадори з почуття товариської солідарності стали готувати для нього бика, щоб він міг покінчити з ним одним ударом. Але Гальярдо ніби осліп і оглух: при найменшому порусі бика кидався навтіки. Здавалося, після падіння він геть очманів від страху. Навіть не розумів, що кажуть йому товариші. Блідий як смерть, він супив чоло, ніби силкувався зібратись на думці, і белькотів, сам не усвідомлюючи, що говорить:
— Всі з арени! Залиште мене самого!
А тим часом страх усе нашіптував йому на вухо: «Сьогодні тобі кінець. Сьогодні бик настромить тебе на роги».
По нервових рухах матадора публіка вгадала його думки.
— Та він боїться бика! Помирає від страху!..
І навіть найпалкіші прихильники Гальярдо засоромлено мовчали, не можучи збагнути, що ж діється. Такого вони ще ніколи не бачили.
З непохитною мужністю людей, які сидять у безпечному місці, глядачі відверто тішилися з жаху, що охопив Гальярдо. Інші, згадуючи про марно витрачені гроші, кляли матадора, який піддався інстинкту самозбереження і позбавляє їх оплаченої втіхи. Це ж грабунок!