Ліна Костенко. Поезія
Шрифт:
щоб кому прочитать напуття.
Де ж пак,
маєш великий досвід,
у міжбрів’ї сувору складку.
А якщо і цього недосить, —
виручає тебе догадка.
Ти дорослий уже, нівроку,
з цим погодилась навіть мати
А поглянеш на себе збоку —
чи хочеш себе впізнати?
І чи будеш собі до вподоби,
коли раптом зумієш збагнути
ти всього лиш слаба подоба
того, чим ти хочеш бути.
«Вітрила», 1958 р.
Вона була красуня з Катеринівки.
Було у неї п'ятеро вже вас.
Купляла вам гостинчика за гривеник,
топила піч і поралась гаразд.
Ходила в церкву, звісно, як годиться.
Гладущики сушила на тину.
Така була хороша молодиця
І мала мрію гарну і чудну.
У ті часи, страшні, аж волохаті,
коли в степах там хто не воював, -
от їй хотілось, щоб у неї в хаті
на стелі небо хтось намалював.
Вона не чула зроду про Растреллі.
Вона ходила в степ на буряки.
А от якби не сволок, а на стелі —
щоб тільки небо, небо і зірки.
Уранці глянеш —
хочеться літати.
Вночі заснеш у мужа на плечі.
Де б маляра такого напитати?
Навколо ж орачі та сіячі.
Уваживши ту мрію дивовижну,
приходив небо малювать шуряк.
Вона сказала:
— Перестань, бо вижену.
У тебе, — каже, — небо, як сіряк.
Якийсь художник у роки голодні
зробити небо взявся за харчі.
Були у нього пензлі боговгодні,
став на ослін, одсунув рогачі.
У нього й хмари вигинались зміями,
уже почав і сонце пломінке.
Вона сказала: — Ні, ви не зумієте.
Злізайте, — каже. — Небо не таке.
Вона тим небом у тій хаті марила!
Вона така була ще молода!
Та якось так — то не знайшлося маляра.
Все якось так — то горе, то біда.
І вицвітали писані тарелі,
і плакав батько, і пливли роки, —
коли над нею не було вже стелі,
а тільки небо, небо і зірки...
"Машини, шини, стрес, експрес"
* * *
Машини, шини, стрес, експрес,
кермо, гальмо, впритул, з-за рогу!
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляючи дорогу.
Таксі, автобуси, авто,
і мотоцикли, і кибитки.
Всі всім на світі є ніхто —
ні хто
Маршрути горя і безчесть.
Світ на століття постарішав.
Стоїть Мадонна Перехресть,
чи вже Мадонна Бездоріжжя!
І мчать, і мчать, числа їм несть.
Дорога дальня й невідома.
Стоїть Мадонна Перехресть,
благословляюча Мадонна.
7.11.2005
«Мадонна перехресть», 2011
"Мене дивує, що в дитинстві "
* * *
Мене дивує, що в дитинстві
мене нічого не дивувало.
Ходив гарбуз по городу.
На яблуні сиділа Жар-птиця.
Під вікном у нас на травичці
жабка, мишка і півник жили в рукавичці.
А тепер — якийсь листочок осінній,
і вже стоїш в потрясінні.
"Мене ізмалку люблять всі дерева…"
* * *
Мене ізмалку люблять всі дерева,
і розуміє бузиновий Пан,
чому верба, від крапель кришталева,
мені сказала: "Здрастуй!" - крізь туман.
Чому ліси чекають мене знову,
на щит піднявши сонце і зорю.
Я їх люблю, я знаю їхню мову.
Я з ними теж мовчанням говорю.
"Мені відкрилась істина печальна…"
* * *
Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.
Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.
І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній, а не в Дніпрі
"Мені завжди здавалося, що у Греції "
* * *
Мені завжди здавалося, що у Греції
навіть статуї теплі.
А сьогодні передавали, що у Греції випав сніг.