Лоліта
Шрифт:
17
Панове присяжні! Я не можу поклястися, що деякі дії, котрі стосувалися синиці в руці, якщо так можна висловитися, не спадали мені на думку раніше. Мій мозок не зберіг їх у якомусь логічному вигляді й не пригадує їхнього зв’язку з якимись відомими йому нагодами, однак, дозвольте повторити, я не можу заприсягтися, що не забавлявся ними (якщо можна скористатися ще й таким висловом) у тумані думок, у темряві пристрастей. Траплялися миті, мусили траплятися, якщо я хоч трохи знаю свого Гумберта, коли я обмірковував можливість побратися з підстаркуватою вдовицею (скажімо, Шарлоттою Гейз) – котра б не мала на цілому широкому сірому світі більше родичів – суто заради того, аби дати собі волю з її донечкою (Ло, Лолою, Лолітою). Я готовий навіть зізнатися своїм мучителям, що кілька разів, можливо, кидав холодний оцінювальний погляд на коралові вуста Шарлотти, її бронзове волосся та небезпечно глибоке декольте, туманно намагаючись втиснути її в правдоподібну фантазію. Я зізнаюся в цьому під тортурами, можливо уявними, але через те ще жахливішими. Мені хотілося б відволіктись і розповісти вам детальніше про pavor nocturnus 110 , котрий безжально катує мене вночі, коли в мізках застрягає випадковий термін із мого безладного юнацького читання, наприклад peine forte et dure 111 (що за Геній Знущань вигадав таке?!), або жахливі, таємничі, вкрадливі слова «травма», «травматична подія», «фрамуга». Утім, моя оповідь вже й так достатньо кульгава.
110
Нічний
111
Кара жорстока та сильна (фр.). Вид тортур у англо-саксонській системі права, які присуджувалися підозрюваним, що відмовлялися виступати перед судом.
Незабаром я знищив лист, повернувся до своєї кімнати, і розмірковував, і куйовдив волосся, і дефілював у своєму фіолетовому халаті, і стогнав, зціпивши зуби, аж раптом… Раптом, панове присяжні, я відчув, як крізь гримасу, що спотворила мій рот, зоріє достоєвська посмішка, мов далеке страхітливе сонце. За нових умов стовідсоткової видимості я уявляв, як щедро зможе материн чоловік пестити свою Лоліту. Я притискався би до неї тричі на день, щодня. Усі мої турботи зникли б, я став би здоровою людиною. «Тебе гойдати стиха на лоні в себе, і на лиці печатать цілунок батьківський…» 112 Начитаний Гумберт!
112
Цитата з поеми Д. Байрона «Мандрівка Чайльд Гарольда». Переклад П. Куліша.
А потім, якомога обачніше, так би мовити, морально рухаючись навшпиньках, я уявив Шарлотту супутницею свого життя. Бачить Господь, я й сам зміг би принести їй цей заощадливо розрізаний навпіл грейпфрут, цей сніданок без цукру.
Гумберт Гумберт, пітніючи в різкому білому світлі в супроводі спітнілих поліціянтів та їхніх завивань, готовий зробити нове зізнання (quel mot! 113 ), вивертаючи навиворіт свою совість та видираючи з неї найпотаємніший спід. Я не мав на меті одруження з бідолашною Шарлоттою заради того, щоб позбутись її якимось вульгарним, жахливим та небезпечним чином, наприклад підсипавши їй до передобіднього хересу п’ять таблеток сулеми 114 чи щось таке; проте в моїх лунких та затьмарених мізках справді калатала тонко пов’язана з фармацевтикою думка. Навіщо обмежуватися тим сором’язливим замаскованим задоволенням, яке я вже якось спробував? Мені являлись інші хтиві образи, похитуючись і вишкіряючись. Я бачив, як даю матері й доньці потужне снодійне, аби абсолютно безкарно пестити молодшу цілу ніч. Будинок повнився Шарлоттиним хропінням, а Лоліта майже не дихала уві сні, нерухома, наче намальоване дитя. «Мамо, присягаюся, Кенні ніколи не торкався мене». «Ти брешеш, Долорес Гейз, або це був інкуб 115 ». Ні, так далеко я б не зайшов. Так Гумберт Перевертень марив та завбачував, і багряне сонце бажання й рішучості (дві рушійні сили створення живого світу) линуло у височінь, а тим часом на послідовних балконах послідовні розпусники підіймали келихи з шампанським за минулі й майбутні ночі. А потім, метафорично кажучи, я розбив келих на друзки і сміливо уявив (адже тоді вже сп’янів від своїх видінь і недооцінював власну м’якість), як поступово візьмуся за шантаж – ні, це слово занадто гучне, я візьмуся за легенький шантажик – старої Гейзихи і змушу дозволити мені забавлятися з малою, тонко натякнувши бідолашній закоханій у мене до нестями Голубочці, що покину її, якщо вона заборонить мені бавитися з моєю законною пасербицею. Одним словом, перед такою Приголомшливою Пропозицією, перед таким різноманіттям і широтою перспектив я був беззахисним, немов Адам перед анонсом ранньої історії Сходу, що фата-морганою виринула в яблуневому саду.
113
Оце так слово! (фр.)
114
Хлорид ртуті (II) – безбарвні кристали ромбічної сингонії. Застосовують для отримання інших солей ртуті, як дезінфекційний засіб у медицині (частіше розведеним 1:1000), для протравлення насіння, у фармацевтичній промисловості, для просочення деревини тощо. Смертельна доза в разі прийому всередину 0,5 г.
115
Інкуб – у середньовічних легендах розпусний демон, котрий шукає сексуальні зв’язки з жінками.
А зараз запишіть важливе зауваження: митець у мені переміг джентльмена. Мені знадобилося неабияк напружити волю, щоб спромогтися налаштуватися в цих мемуарах на лад того щоденника з часів, коли пані Гейз була для мене лише перепоною; утім, я вважаю своїм мистецьким обов’язком передати ті інтонації, хай якими фальшивими і брутальними вони здаються мені тепер. На щастя, моя оповідь дісталася тієї миті, коли я можу припинити ображати бідолашну Шарлотту заради ретроспективної правди.
Бажаючи позбавити бідолашну Шарлотту двох- трьох годин занепокоєння на звивистій дорозі (та запобігти, можливо, автомобільному зіткненню, котре зруйнувало би наші такі різні мрії), я передбачливо, але даремно спробував зв’язатися з нею, зателефонувавши до табору. Виявилося, що вона поїхала тридцять хвилин тому, і натомість мені дали Ло. Звиваючись та переповнюючись по вінця, я повідомив, що хочу побратися з її матір’ю. Довелося повторити двічі, бо щось відволікало від мене її увагу. «Ого, оце круто, – засміялася вона. – Коли весілля? Постривайте секунду, тут цуценя… Цуценя взялося за мою шкарпетку. Слухаю…» Вона додала, що, схоже, непогано там розважиться… Поклавши слухавку, я збагнув, що кількох годин у тому таборі вистачить, аби витіснити новими враженнями образ привабливого Гумберта Гумберта з Лолітиної голівоньки. Та хіба тепер це мало значення? Після весільної церемонії спливе пристойна кількість часу, і я поверну її собі. «Букет вінчальний на могилі не встиг би навіть пожовтіть» 116 , як сказав би поет. Але я не поет. Я лише надзвичайно сумлінний літописець.
116
Дослідники вважають цю фразу пародією на тогочасну поетичну моду.
Коли Луїза пішла, я оглянув уміст холодильника й, оцінивши його як надміру аскетичний, вирушив до міста, де купив найкалорійніших продуктів. На додачу я придбав дорогий алкоголь та кілька видів вітамінів. Я був переконаний, що за допомогою цих збудників і власних природних ресурсів зможу подолати спричинену браком почуттів зніяковілість, коли настане час продемонструвати нестримну й нетерплячу жагу. Раз по раз винахідливий Гумберт викликав у пам’яті Шарлотту, за якою підглядав у шпарину чоловічої уяви. Тіло її було добре доглянутим і струнким, тут не посперечаєшся; і, напевно, я міг урятуватися думкою, наче вона Лолітина старша сестра, якщо тільки не уявлятиму занадто детально її важкі стегна, округлі коліна, пишні груди, грубу рожеву шкіру («грубу» в порівнянні з шовком та медом) та решту рис жалюгідного й нудного створіння, яке називають вродливою жінкою.
Сонце звично обійшло будинок, і день похилився до вечора. Я зробив собі коктейль. І ще один. І ще. Мій улюблений напій джинанас – суміш джину з ананасовим соком – завжди подвоював мою енергію. Вирішив зайнятися нашим занедбаним моріжком. Une petite attention 117 . Він вкрився кульбабами, а чийсь клятий пес – ненавиджу псів – спорожнився на кам’яні плити,
117
Невеличка уважність (фр.).
18
Коли наречена – удовиця, а наречений – вдівець; коли вона прожила в Нашому Чудовому Маленькому Містечку менше двох років, а він – менше місяця; коли мосьє хоче, щоб клята тяганина якомога швидше скінчилася, а мадам із поблажливою усмішкою поступається йому, тоді, мій читачу, весілля зазвичай влаштовують «скромне». Наречена може обійтися без діадеми з помаранчевого цвіту, що триматиме клаптик фати, й без білої орхідеї між сторінок молитовника. Маленька донька нареченої могла б додати церемонії поєднання шлюбними путами Г. та Г. трохи живого рум’янцю; однак я відчував, що не наважуся на ніжності із загнаною в кут Лолітою, тому погодився, що не варто виривати дитину з її улюбленого табору «Ку».
Моя soi-disant 118 пристрасна й самотня Шарлотта в буденному житті виявилася практичною й товариською. На додачу я довідався, що, попри невміння приборкувати власне серце й зойки, вона була принциповою жінкою. Невдовзі після того як Шарлотта більш-менш стала моєю коханкою (попри збуджувачі, її «нервовий, нетерплячий ch'eri, героїчний ch'eri!» спочатку зіштовхнувся з деякими труднощами, однак компенсував це казковим асортиментом старосвітських любощів), добродійка влаштувала мені допит на тему моїх сосунків із Господом. Я міг би сказати, що в цьому сенсі не страждаю жодними упередженнями, але відповів натомість, віддаючи данину набожній банальщині, що вірю в космічний дух. Розглядаючи нігті, вона також поцікавилася, чи не було в моїй родині якихось чужих домішок. Я відповів запитанням на запитання: чи побралася б вона зі мною, якби знала, що дід матері мого батька був, приміром, турком? Вона запевнила, що це її анітрохи не цікавить; але якби раптом довідалася, що я не вірю в Нашого Християнського Бога, вкоротила б собі віку. Шарлотта так урочисто повідомила це, що в мене мороз пішов поза шкірою. Саме тоді я довідався, що вона – принципова жінка.
118
Так звана (фр.).
Ох, її манери були такими благопристойними: Шарлотта завжди казала «перепрошую», варто було лише слабкій відрижці перебити її гладеньку бесіду; вимовляла слова на французький штиб, а в розмові зі своїми колежанками називала мене «пан Гумберт». Я подумав, що їй сподобається, якщо, увійшовши до товариства, я принесу за собою романтичний ореол. У день нашого весілля у світській колонці ремсделського «Джорнал» з’явлося невеличке інтерв’ю зі мною та фотографія Шарлотти: одна брова трохи піднята, а в прізвищі помилка – «Гейзер». Попри цю неприємність, публікація зігріла порцелянові стулки її серця і змусила базікал затремтіти від огидної радості. Долучившись до роботи в церкві та перезнайомившись із найкращими матусями Лолітиних однокласниць, Шарлотта спромоглася за двадцять місяців стати якщо не видатною, то принаймні прийнятною мешканкою містечка, однак ніколи раніше не потрапляла до тієї захопливої rubrique 119 , а тепер опинилася там завдяки мені, панові Едґарові Г. Гумберту («Едґара» я додав, просто щоб повипендрюватися 120 ), «письменнику і досліднику». Журналіст, брат мого Макку, записуючи це, забажав знати, що саме я написав. Не пам’ятаю, як я відповів, але в нього вийшло так: «Кілька книжок про Пікока 121 й Ромба 122 та інших поетів». В інтерв’ю також згадувалося, що ми з Шарлоттою знайомі вже кілька років і що я був далеким родичем її покійного чоловіка. Я натякнув, що крутив із нею роман тринадцять років тому, але в газеті цього не написали. Шарлотті я сказав, що світська колонка мусить мерехтіти блискітками помилок.
119
Рубрики (фр.).
120
Дослідники вбачають тут чергову алюзію на Е. А. По.
121
Англійський письменник-сатирик і поет XIX століття.
122
Журналіст перекручує прізвище Артура Рембо – французького поета XIX століття.
Не припиняймо нашої цікавої оповідки. Чи відчував я, пожинаючи плоди свого підвищення від мешканця до коханця, лише гіркоту й відразу? Ні. Пан Гумберт визнає легеньке збудження власного марнославства, ледь помітну чутливість, навіть певний візерунок витонченого каяття, що рухався сталлю його змовницького кинджала. Я раніше навіть не уявляв, що ця дещо смішна, однак досить приваблива пані Гейз зі своєю сліпою вірою в мудрість церкви, книжковим клубом, її манірною вимовою, її різким, холодним, презирливим ставленням до чарівної дванадцятирічної дитини з укритими пушком рученятами може перетворитися на таке зворушливе, безпомічне створіння, варто мені лише торкнутися її своїми руками (що сталося на порозі Лолітиної спальні, куди Шарлотта боязко відступала, повторюючи: «Ні, ні, ні»).