Лоліта
Шрифт:
Зміна пішла їй на користь. Її усмішка, що раніше була напускною, відтоді засяяла абсолютним обожнюванням і чимось таким м’яким та вологим, що я здивовано впізнавав схожість із милим, безглуздим, розгубленим поглядом Лоліти, коли вона тішилася новому сиропові в автоматі з газованою водою або безмовно захоплювалася моїм дорогим, завжди новеньким, наче щойно від кравця, одягом. Глибоко зворушений, я спостерігав за Шарлоттою, коли вона, обмінюючись материнськими турботами з якоюсь іншою дамою, прибрала той національний вираз жіночої покірності (очі закотилися, а рот звисає набік), дитячим варіантом якого, як я бачив, часто користувалася Ло. Перш ніж лягти, ми завжди випивали якийсь коктейль, і з його допомогою я уявляв доньку, пестячи матір. Ось білий живіт, у якому моя німфетка лежала в 1934 році, скрутившись рибкою. Це ретельно пофарбоване волосся, таке стерильне, як на мій нюх і дотик, іноді під світлом лампи в ліжку зі стовпчиками хоча б відтінком, якщо не м’якістю, нагадувало кучері Ло. Я невпинно повторював собі, що моя щойно виготовлена в натуральну величину дружина біологічно має найближчий доступний мені зв’язок із Лолітою: що в Лолітиному віці Лотта була такою ж бажаною, як її донька
Так я зазирав, мов допитливий Том 123 , крізь живопліт років у темні віконця. А коли за допомогою жалюгідно-палких, наївно-хтивих пестощів вона, ця жінка з королівськими сосками й важкими стегнами, готувала мене до нічного виконання обов’язків, я досі намагався знайти запашний слід німфетки, з розпачливим гавкотом гасаючи підліском темної трухлявої пущі.
Я просто не в змозі переказати вам, якою слухняною, якою зворушливою була моя бідолашна дружина! Щоранку в гнітюче яскравій кухні з хромованим блиском, календарем компанії «Хардвер і Ко» й милим сніданковим кутком (копією кафетерію, де Шарлотта з Гумбертом воркували вдвох у студентські часи) вона сиділа в червоному халаті, спершись ліктями на пластмасову стільницю й підпираючи щоку кулаком, і з нестерпною ніжністю пильно дивилася, як я поглинаю шинку та яйця. Нехай Гумбертове обличчя посмикувалося від невралгії, в її очах воно змагалося красою та жвавістю з сонячним сяйвом і тінями від листя на холодильнику. Моє похмуре роздратування вона вважала мовчазною любов’ю. Мій невеликий щорічний дохід разом із її ще меншими заощадженнями здавався їй блискучим статком, але не тому, що отриманої суми вистачало для задоволення більшості потреб середнього класу, а тому, що навіть мої гроші сяяли для неї чарами моєї мужності, і вона уявляла собі наш спільний капітал в образі одного з південних бульварів опівдні, з густим затінком на одному хіднику та гладеньким сонцем на другому, що тягнеться аж до кінця перспективи, туди, де майорять рожеві гори.
123
Згідно з легендою, коли леді Ґодіва їхала оголеною на коні, вимагаючи, щоб її чоловік зменшив податки, всі мешканці Ковентрі позачиняли вікна й лише допитливий Том підглядав.
У п’ятдесят днів нашого спільного життя Шарлотті вдалося запхати багаторічну діяльність. Бідолашка займалася різноманітними справами, від яких давно відмовилась або якими ніколи не цікавилася, так, наче (аби продовжити цю низку прустівських інтонацій), побравшись із матір’ю коханої мною дитини, я допоміг дружині за дорученням повернути собі юність із надлишком. Із запалом пересічної молодої господині вона взялася «звеличувати домашнє вогнище». Я знав кожну щілину цього «домашнього вогнища» напам’ять із тих пір, коли, сидячи за столом, подумки прокладав на карті Лолітин маршрут будинком; нас уже давно пов’язали почуття, і я зріднився з його потворністю та брудом і майже відчував, як нещасний дім зіщулюється в передчутті ванни з екрю 124 та охри й жовтувато-тютюнної замазки, яку Шарлотта для нього приготувала. Так далеко вона, дякувати Богу, не зайшла, але витратила чимало часу, перучи завіси й навощуючи жалюзі, купуючи нові завіси та жалюзі, повертаючи їх до крамниці, замінюючи новими і так далі в постійній грі світла й тіні, усмішок і насупленості, сумнівів та закопилених губ. Вона борсалася в кретонах 125 і коленкорах; змінила колір канапи – тієї священної канапи, на якій у мені колись вибухнула бульбашка райського задоволення. Вона переставляла меблі й задоволено дізналася з трактату про домогосподарство, що «дозволяється роз’єднувати пару тумбочок від канапи та відповідні їм лампи». Наслідуючи авторку книжки «Твій дім – це ти», вона зненавиділа маленькі стрункі стільчики й довгоногі столики. Вона вірила, що приміщення з щедрим розмахом скла й безліччю розкішних дерев’яних панелей – зразок чоловічого типу кімнати, а жіноча кімната відрізняється легшими вікнами й витонченішими дерев’яними прикрасами. Романи, за читанням яких я застав її, переїхавши сюди, витіснились ілюстрованими каталогами й порадниками з облаштування будинку. У фірмі за адресою: бульвар Рузвельта, 4640, Філадельфія, – вона замовила для нашого двоспального ліжка «обшитий дамаською тканиною пружинний матрас 312-ї моделі», хоча, як на мене, старий був достатньо пружним і міцним для всього, що йому слід було витримувати.
124
Блідий сіро-жовтий колір, відтінок невідбіленого шовку чи льону.
125
Щільна жорстка бавовняна тканина з пофарбованих у різні кольори ниток, що дають геометричний орнамент.
Донька Середнього Заходу, як і її покійний чоловік, у затишному Ремсделі, перлині одного зі східних штатів, Шарлотта прожила недостатньо довго, щоб потоваришувати з усіма гідними людьми. Вона познайомилася з товариським дантистом, що жив у чомусь схожому на занепале дерев’яне шато позаду нашого моріжка. За чаєм у церковному клубі вона запізналася з «пихатою» дружиною місцевого лахмітника, власника білого монстра в «колоніальному» стилі на розі проспекту. Час від часу вона «візитувалася» з літньою пані Візаві; однак аристократичніші матрони, до котрих вона навідувалася, з якими зустрічалася на садових вечірках чи базікала по телефону, – такі вишукані дами, як пані Шерідан, пані Маккристал чи пані Найт, – були нечастими гостями моєї забутої товариством Шарлотти. Правду кажучи, єдиною
126
Роздумів (фр.).
– Безумовно, серед наших крамарів забагато італійців, – озвався Джон, – утім, з іншого боку, тут досі немає…
– Мені хотілося б, – зі сміхом увірвала його Джин, – аби Доллі й Розаліна провели літо разом!
Несподівано я уявив, як Лоліта повертається з табору – засмагла, тепленька, млява, сп’яніла, – і мало не заридав від пристрасті й нетерпіння.
19
Ще кілька слів про пані Гумберт, поки справи йдуть добре (страшний нещасний випадок уже насувається). Я завжди усвідомлював, що в її характері є щось владне, але ніколи не знав, що ця жінка так жахливо ревнуватиме до всього в моєму житті, що не мало жодного стосунку до неї. Шарлотта шалено й жадібно цікавилася моїм минулим. Вона вимагала воскресити всіх, кого я колись кохав, аби змусити мене ображати їх, витирати об них ноги, відступницьки та цілковито відректися від них і так знищити своє минуле. Вона розпитувала мене про шлюб із Валерією, котра, звичайно, була справжнім посміховиськом, утім, на додачу для її хворобливого задоволення мені довелося вигадати або нещадно прикрасити цілу низку коханок. Їй на догоду я продемонстрував цілий ілюстрований каталог жінок, ретельно наділених відмінностями згідно з традиціями американської реклами, де цілий клас школярів зображують у тонкій расовій пропорції і завжди один, зате такий милий (як вони вміють це зробити) шоколадний круглоокий малюк сидить майже посередині першого ряду. Так само я знайомив її з жінками, змушуючи їх усміхатися та похитуватися, і всі вони – млосна білявка, нестямна шатенка й мідноволоса розпусниця – вишикувалися, мов на параді в борделі. Що банальнішими й стереотипнішими вони виходили, то більше подобалася пані Гейз моя вистава.
Ще ніколи в житті я не робив і не чув стільки зізнань. Щирість та простодушність, із якою вона описувала своє так зване «любовне життя» від перших поцілунків до подружньої вільної боротьби, у моральному сенсі різко контрастували з моєю нахабною брехнею, однак із технічного погляду обидві конструкції були однорідними, адже піддавалися впливу одного й того ж матеріалу (мильних опер, психоаналізу та дешевих романчиків), з якого я брав своїх героїнь, а вона – свій стиль розмови. Мене неабияк розважили деякі сексуальні звички добродія Гарольда Гейза, про які мені повідомила Шарлотта, однак вона вважала мій регіт недоречним; загалом, розкривати її душу було так само нецікаво, як розтинати тіло. Я ніколи не бачив здоровішої за неї жінки, і це попри всі виснажливі дієти.
Про мою Лоліту вона розмовляла рідко, правду кажучи, рідше, ніж про те немовля чоловічої статі з вицвілої фотографії, що була єдиною прикрасою нашої суворої спальні. У своїх позбавлених смаку фантазіях вона передбачала, що душа померлого малюка повернеться на землю в образі дитини, яку вона носитиме в цьому шлюбі. Попри те, що я не відчував особливого бажання продовжувати рід Гумбертів копією Гарольдового плода (Лоліту з солодким захватом кровозмішання я звик вважати своєю дитиною), мені спало на думку, що тривалі пологи з порядним кесаревим розтином та різноманітними ускладненнями десь у безпечному пологовому будинку наступної весни, можливо, дадуть мені нагоду побути наодинці з Лолітою впродовж кількох тижнів і годувати сп’янілу німфетку снодійними пігулками.
Ох, як вона ненавиділа власну доньку! Найжорстокішим мені здалося те, що вона зі шкіри пнулася, щоб ретельно відповісти на дурнуваті запитання в книжці («Як зрозуміти свою дитину»), виданій у Чикаго. Дурниці тягнулися рік за роком, і Матуся мусила заповнювати щось на зразок інвентаризаційної анкети на кожен дитячий день народження. На дванадцятиріччя Лоліти Шарлотта Гейз, до заміжжя Беккер, підкреслила десять із сорока епітетів у розділі «Дитячий характер»: агресивний, вимогливий, галасливий, допитливий, дратівливий, млявий, негативістичний (двічі підкреслено), недовірливий, нетерплячий, упертий. Вона проігнорувала тридцять інших прикметників, серед яких були «веселий», «схильний до співпраці», «енергійний» і так далі. Це було просто нестерпно! Із жорстокістю, якої я ніколи раніше не помічав у лагідному характері моєї люблячої дружини, вона атакувала й розбивала наголову різноманітні Лолітині дрібнички, тож вони тинялися найвіддаленішими кутками будинку, ціпеніючи там, як загіпнотизовані кролики. Моїй добродійці й наснитися не могло, що якось уранці, коли розлад шлунка (унаслідок моїх спроб покращити її соуси) завадив мені супроводжувати її до церкви, я зрадив її з білою Лолітиною шкарпеточкою. А що за ставлення до листів мого запашного серденька!
Конец ознакомительного фрагмента.