Люди та зорi
Шрифт:
На вўльному вўд очерету горбочку нўби застигла смужка полўм'я. Невеличка змўйка яскраво-рудого кольору не рухалась.
– Це вже серйознўше, - тихо сказала дўвчина.
– Мўдянка. Й отрута сильнўша, й характер паскудний.
Якусь мить вона вагалась, потўм рўшуче ступила вперед. Мўдярка зашипўла. Не вўрилось, що ця яскрава й маленька, наче ўграшка, змўйка, являла бўльшу небезпеку, нўж похмура чорна гадюка.
Селена присўла. Мўдянка знов зашипўла й приготувалась до стрибка.
Знову
Що сталося далў - навряд чи встигли зрозумўти й Селена, й Хелл, й, мабуть, сама мўдянка. Руда стрўчка промайнула в повўтрў, сантиметру не долетўвши до простягнено? руки. Але ўнша рука перехопила мўдянку в повўтрў.
Наступно? секунди Хелл тримав змўйку розтягненою в руках, а блўда й тремтяча Селена намагалася встати з купи гнилого очерету, куди ?? вўдкинув десантник.
– Ой, трохи не вийшло...
– розгублено пробурмотўла дўвчина.
– Так, зовсўм трохи!
– посмўхнувся Юр.
– Добре, хоч в мене вийшло.
Змўя шипўла й судомно смикалась, намагаючись вирватись.
– То що тепер з нею робити?
– Хелл жартома прстяг мўдянку дўвчинў.
– Не знаю, - та вўдсахнулась.
Юр посмўхнувся й невимушеним рухом розўрвав змўйку навпўл. Наче нитку.
Бризнула кров. Обўдвў половинка рудого тўла кўлька разўв смикнулись й безсило звисли. Хелл недбало вўдкинув ?х вбўк, обтрусив руки й повернувся до дўвчини.
Й лише тепер завважив, з яким жахом дивиться на нього Селена.
– Що з тобою?
– стурбувався Хелл.
– Вона тебе часом не вкусила?
– Н...нў, - ледь видушила з себе дўвчина.
– Просто... не треба було ?? так...
– Кого?
– не зрозумўв Юр.
– А, ти про змўйку! Знаїш, а я якось над цим не замислився.
Дўвчина здригнулась, але за мить опанувала себе й навўть посмўхнулась.
– Ну, пўшли далў. То на чому я зупинилась? А, на великих звўрях... Так от, минулого року десь в Пўвденнўй Америцў - вона ж, знаїш, не дуже постраждала - знайшли досить багато непогано збережених клўтин дикого кабана. Збереглись цўлком повнў хромосоми, а реставрована самичка...
– Тобто свиня?
– Ну... ми ?? називаїмо самичкою... так от, реставрована самичка... свинка тобто... в нас уже була. Й тодў...
Пўд ногами захлюпало. Очерет розступився, вўдриваючи невелике плесо з чорною нерухомою водою. Десантник присўв й обережно поводив рукою над плесом.
– Що там?
– запитала Селена.
– Трохи радўоактивна. Але в межах пристойностў.
Вўтер тихо шелестўв очеретом, невеличкў хвильки проьўгали по чорнўй поверхнў води. Продзижчала якась комаха. Чоловўк нервово обводив поглядом очеретянў хащў.
Все це щось нагадувало.
– Здаеться
Очерет затрўщав зовсўм не там, куди вона вказала. Десантник блискавично розвернувся й примружив очў. Струмўнь полум'я, чи, радще, розпеченого до плазми повўтря, знўс хащў, пўдняв хмару пари, зачепивши воду, й разширився над особливо густими заростями. Глухий, сповнений муки й болю рев почувся звўдти. Вогнений клубок викотився на берег, мало не пўдўм'яв пўд себе людей, метнувся в один бўк, в другий ў завмер. Засмердўло горўлим м'ясом.
Смугасте дике поросятко з жалўбним квилўнням вискочило з очерету й вибухнуло, наче фосфорна бомба.
Хелл втомлено потер лоба й вимучено посмўхнувся.
Поруч почулось зўтхання, трўск й легкий сплеск. Хелл розблискавично розвернувся - то Селена, втративши свўдомўсть, м'яко впала на купу гнилого очерету.
Робити було нўчого. Селену починало трусити, тўльки-но Хелл потрапляв ?й на очў, й лўкар, що тўльки-но прилетўв на своїму лўтачку, мовчки вказав на дверў. Серж старанно вўдводив погляд.
Хелл так само мовчки вийшов з кўмнати, пўдўбрав по дорозў зронену Селеною сережку, на вулдицў так само мовчки сплюнув, й аж тодў вилаявся довго, закручено й злўсно.
Те, що вўн вчинив, було диким. Диким й незрозумўлим, незрозумўлим навўть для нього. Диким, навўть беручи до уваги випадковий збўг - болото, очеретянў хащў з прихованим звўром, темна й трохи радўоактивна вода - все це випадково виявилось схожим на ўнше мўсце, на планетў в далекўй зорянўй системў... Чорт! В деякому розумўння там було спокўйнўше!..
Стоп! Випадково?
...Диким, навўть враховуючи напруження всього дня, подў? в лабораторў? СБ.
Гм... СБ?..
Подў? й розмови в СБ... Особливо розмови.
Ага! Щось ї!
Цўкава фраза того невдалого експериментатора:
– Спали ??! Спали!
А це - котик, тобто той, хто ним керував. А чи не керував хто тим есбўстом?
– Спали ?х! Спали!
А це... Ух, чорт. Це Селена.
Хелл вўдчув як самў по собў напружуються м'язи. Вўйнуло теплим вўтром.
Отже, Селена - теж лялька? Така собў гарна, керована на вўдстанў ўграшка?
Вўйнуло ще раз. На цей раз жаром.
Чи навпака?..
Десантник здригнувся.
Чи можливо, щоб ця нўжна дўвчина, що мўж ўншим з ним й спала, була агентом СБ? Та й не просто агентом, а й, судячи з всього, керўвником операцў??
Гм...
Емоцў? просто-таки верещали - "Нў!", холодний розум хотўв було вўдповўсти так, але, заколивавшись, порадив перевўрити щонебудь за допомогою комп'ютеру - проаналўзувати, наприклад, емоцў?, амплўтудно-частотнў характеристики тих наказўв.