Маха гола
Шрифт:
Це її справа, і ніхто перечити їй не збирається. Весілля, так весілля, — хоч і завтра! Він до цього не має. ніякого діла, і з ним зовсім не обов’язково радитися. І годі про це, в нього клопоту досить й без того.
Зрештою Хосефіна пішла зі студії, щоб спокійно виплакатися десь-інде, а він з полегкістю зітхнув, радий, що тяжка розмова позаду.
Лопес де Coca йому подобається. Чудовий хлопець!.. Зрештою це справа Міліти — обрати собі нареченого. Йому нема коли надто заглиблюватися в такі справи. У нього інші турботи.
Переговоривши з майбутнім зятем, Реновалес став
Одного вечора у вітальні пролунало ім’я графині де Альберка. Міліта з дитячою жадібністю перебирала в пам’яті світських дам — друзів їхнього дому, — які неодмінно відзначать її скоре весілля коштовним дарунком.
— Конча не приходить до нас, — мовила дівчина. — Давненько ми її тут не бачили.
Запала важка мовчанка, ніби ім’я графині війнуло на всіх холодом. Котонер щось замугикав крізь зуби, вдаючи, мовби нічого не чув; Лопес де Coca заходився шукати на кришці фортепіано якісь ноти і заговорив про них, намагаючись звернути розмову на іншу тему. Відчувалося, що він теж про все знав.
— Вона не приходить, бо не мав в цьому потреби, — озвалася зі свого кутка Хосефіна. — Твій батько щодня бігає до неї, щоб вона нас не забувала.
Реновалес обурено підняв голову, наче йому перебили приємний сон. Хосефіна дивилася прямо на нього, але без гніву. Як і тієї ночі, коли між ними відбулася тяжка сцена, в очах дружини світилася безжальна зневага. Вона не сказала більше нічого — але в її погляді маестро прочитав:
«Дарма стараєшся, чоловіче. Ти геть схибнувся через ту жінку, ходиш за нею, мов тінь, але вона не для тебе — для інших. Я добре знаю її… І знаю, як тобі там доводиться. Ти зробився посміховиськом для людей! Та й для мене… Як я тебе зневажаю!..»
IV
Весілля Реновалесової дочки з елегантним Лопесом де Coca відбулося на початку літа. Газети присвятили цій події не одну шпальту, оглядачі світського життя розводилися про те, що «слава та блиск мистецтва поєдналися з престижем аристократизму й багатства». Ніхто вже не згадував про прізвисько «Красунчик у маринаді».
Маестро Реновалес не поскупився на витрати. Міліта — його єдина донька, і він видасть її заміж із королівською пишнотою. Щоб увесь Мадрид, уся Іспанія знали про цю подію, щоб і на Міліту впав промінь з ореолу батькової слави.
Список весільних подарунків був довгий. У ньому фігурували всі знайомі маестро: світські дами, високі політичні діячі, славетні митці і навіть особи з королівської родини — кожне зі своїм приношенням. Дарами можна було заповнити велику крамницю. Обидві студії для почесних гостей перетворилися на ярмаркові павільйони з безліччю столів, завалених усякими речами — справжня виставка тканин та коштовностей, яку відвідали всі, навіть
Графиня де Альберка також прислала подарунок — коштовний і яскравий. Мабуть, вона не хотіла лишитись непоміченою поміж друзями дому. Навіть доктор Монтеверде подарував якусь дрібничку, хоча ніколи не бачив ні молодого, ні молодої, і ніщо не поєднувало його з цією родиною, крім дружби з маестро.
Вінчання мало відбутися вдома — для цього в одній студії обладнали щось подібне до каплиці. Усі справи, пов’язані зі шлюбною церемонією, взявся залагодити Котонер, щасливий показати, який вплив він має серед духовних осіб.
Реновалес заходився коло вівтаря — він хотів, щоб навіть у дрібницях тут було видно руку художника. На тлі старовинних гобеленів повісив давній триптих і поставив середньовічний хрест; витерті від пороху та павутиння предмети культу, що досі правили за декоративні прикраси студії, мали тепер на короткий час сповнитися своєї релігійної значущості.
Весь дім славетного маестро барвистими хвилями затопило море квітів. Реновалес хотів, щоб квіти були всюди, і замовив їх із Валенсії та Мурсії в необмеженій кількості; квітами були прикрашені всі одвірки й карнизи, на столах та по кутках студій громадилися величезні букети, перед фасадом будинку тяглися від колони до колони різнобарвні гірлянди, збуджуючи цікавість натовпу, що юрмився потойбіч штахетної огорожі: жінки в шалях та хлопчаки з великими кошиками на головах, пороззявлявши роти, витріщалися на це диво, стежили, як виходять і заходять слуги, заносячи в будинок пюпітри для нот та контрабаси у лакованих футлярах, і чекали, що ж відбудеться далі на цьому незвичайному весіллі.
Реновалес ходив по дому з раннього ранку, за всім наглядаючи. На його маніжці красувалися дві орденські стрічки, а на грудях сяяло сузір’я мерехтливих золотих світил. І Котонер почепив на себе кілька відзнак — орденів папського двору. Маестро задоволено видивлявся на себе в усі дзеркала, милувався і своїм другом. Їм треба бути чепурними: таке свято, як сьогодні, буває раз у житті. Він не давав товаришеві спокою, знов і знов розпитуючи, як ідуть приготування до церемонії — чи не забули вони чогось. Оркестром диригуватиме маестро Педраса, великий друг Реновалеса. Гратимуть усі найкращі музиканти Мадрида — здебільшого оркестранти Королівської опери. Хор буде непоганий, але з відомих співаків пощастило залучити лише тих, хто постійно живе в столиці. На жаль, театральний сезон уже закінчився…
Котонер дав господареві звіт у своїй діяльності. Точно о десятій прибуде нунцій його святості монсеньйор Орланді, Котонерів великий друг: ще молодий красень-прелат, з яким художник заприязнився в Римі. Досить було Котонерові сказати йому два слова, щоб він погодився виявити маестро Реновалесові високу честь — власноручно обвінчати молодят. На те й друзі, щоб при нагоді до них звертатись. Радіючи, що зумів піднятися над власною незначущістю, портретист найсвятіших отців повів друга від салону до салону, показуючи, як ведуться приготування; маестро схвалював усі його розпорядження.