Матильда

Даль Роальд

Увечері Лаванда пішла в садочок з рішучим наміром зловити тритона. Ці тваринки швидко рухаються і їх нелегко впіймати. Дівчинка довго лежала на березі, терпляче чекаючи, аж поки побачила величезну почвару. Тоді, використавши свій шкільний капелюшок як сачок, кинулась і вловила тритона. Лаванда заздалегідь вимостила пенал водоростями зі ставка, але виявила, що витягти тритона з капелюшка, щоб перекласти в пенал, досить непросто. Той звивався й вигинався, наче живе срібло, до того

ж ледве влазив у пенал. Коли вона його нарешті запхнула, треба було ще простежити, щоб ненароком не прищемити йому накривкою хвоста. Сусідський хлопець Руперт Ентвістл казав їй, що відірваний тритонів хвіст залишається живим, і з нього виростає новий тритон, до того ж удесятеро більший за свого попередника. Він може вирости завбільшки як алігатор. Лаванда не зовсім у це повірила, та все ж таки вирішила за краще не ризикувати.

Врешті-решт вона засунула накривку пенала на місце — і тепер тритон належав їй. Трохи подумавши, дівчинка ледь-ледь відсунула накривку, щоб істота мала чим дихати.

На другий день Лаванда у своєму ранці пронесла цю секретну зброю в школу. Тремтіла від хвилювання. Їй хотілось поділитися з Матильдою планом битви. Хотілося розповісти про це всьому класові. Та врешті-решт вона вирішила нікому не казати. Так було ліпше, бо тоді ніхто, навіть під тортурами, не назве її зловмисницею.

Настала обідня перерва. Сьогодні обід складався з ковбасок та вареного горошку, улюбленої Лавандиної страви, але вона не могла нічого їсти.

— З тобою все гаразд, Лавандо? — запитала міс Гані зі свого місця за столом.

— Я дуже добре поснідала, — відповіла Лаванда, — і просто не можу їсти.

Відразу ж по обіді вона метнулася на кухню й взяла один із знаменитих глечиків пані Транчбул. Це була велика пузата посудина з синьої глазурованої кераміки. Лаванда наповнила її до половини водою, віднесла разом зі склянкою в клас і поставила на вчительський стіл. Клас ще й досі був порожній. Лаванда блискавично вийняла з ранця пенал і трошки відсунула накривку. Тритон лежав і не ворушився. Дуже обережно дівчинка піднесла пенал до горла глечика, відсунула накривку зовсім і вкинула тритона. Той шубовснув у воду, кілька секунд люто там крутився, а тоді вгамувався. Щоб тритон почувався як удома, Лаванда підкинула йому з пенала рештки ставкових водоростей.

Справу зроблено. Усе готове. Лаванда поклала у вогкий пенал олівці й поставила його на парту. Потім вийшла надвір і приєдналася до інших дітей на майданчику, аж поки задзвонив дзвінок на урок.

Рівно о другій всі були в класі. Міс Гані теж. Вона відзначила, що глечик з водою і склянка стояли на належному місці. Тоді відійшла вглиб класу й сіла там. Усі чекали. І тут у двері ввірвалася велетенська туша директорки у підперезаному балахоні та зелених бриджах і прогупала важкими кроками до стола.

— Добрий день, діти, — гаркнула вона.

— Добрий день, пані Транчбул, — прощебетали діти у відповідь.

Директорка стала перед класом, розставивши ноги, взявши руки в боки й люто зиркаючи на дітей, що перелякано сиділи перед нею за партами.

— Гидко дивитися, — гримнула вона. Поглядала на

них з відвертою відразою, ніби побачила щось, залишене серед підлоги песиком. — Справжнє тобі кодло паскудних бородавок.

Усі відчували, що краще мовчати.

— Мені аж ригати хочеться, — вела вона далі, — як подумаю, що цілих шість років доведеться терпіти в моїй школі таку купу сміття. Краще буде повиганяти звідси якомога більше таких, як ви, покидьків, щоб не збожеволіти самій.

Вона витримала паузу й кілька разів фиркнула носом. Це були чудернацькі звуки. Такі можна почути, якщо зайти в стайню, де годують коней.

— Ваші батьки, — провадила вона, — либонь, вважають вас чудовими дітьми. А я вам скажу цілком протилежне — і можете мені повірити. Усім встати!

Усі миттю зірвалися на ноги.

— А тепер виставте перед собою руки. І коли я вас минатиму, повертайте їх так, щоб я бачила, чи чисті вони з обох боків.

Пані Транчбул поволі пішла між рядами, оглядаючи долоні. Усе було добре, поки вона не наблизилась до хлопчика в другому ряду.

— Як тебе звати? — гаркнула вона.

— Найджел, — пробелькотів хлопчик.

— Найджел і що?

— Найджел Гікс, — додав хлопчик.

— Найджел Гікс і що? — заревіла Транчбул. Заревіла з такою силою, що ледь не здула малого з парти у вікно.

— Це все, — пробурмотів Найджел. — Хіба що ви хочете знати, як мене по-батькові.

Це був хоробрий хлопчик, і було видно, як він намагається не боятися навислої над ним Горгони.

— Я не хочу знати, як тебе по-батькові, малий пухир! — заревіла Горгона. — Як звати мене?

— Пані Транчбул, — промовив Найджел.

— То так і кажи, коли до мене звертаєшся! Ану спробуймо ще раз. Як тебе звати?

— Найджел Гікс, пані Транчбул, — відповів Найджел.

— Отак краще, — буркнула Транчбул. — Найджеле, руки в тебе брудні! Коли ти востаннє їх мив?

— Зараз подумаю, — замислився Найджел. — Важко точно пригадати. Могло бути вчора, а могло й позавчора.

Тіло й лице в директорки роздулися, ніби її накачали велосипедною помпою.

— Я так і знала! — заревіла вона. — Щойно тебе побачила і вже знала, що ти просто шмат бруду! Твій батько ким працює, асенізатором?

— Він лікар, — відповів Найджел. — Причому дуже добрий. Він каже, що ми й так носимо на собі повно мікробів, тому трохи зайвого бруду нікому не зашкодить.

— Я рада, що мене він не лікує, — скривилася Транчбул. — А ще я хотіла б запитати, що в тебе на сорочці робить варений горошок?

— Це нам давали на обід, пані Транчбул.

— То ти завжди, Найджеле, вимащуєш собі обідом сорочку? Може, й цього тебе навчив твій знаменитий батечко-лікар?

— Варений горошок важко їсти, пані Транчбул. Він постійно падає з виделки.

— Ти просто огидний! — заревіла Транчбул. — Ходячий рознощик бактерій! Не хочу тебе більше бачити! Іди в куток і стань там на одній нозі лицем до стіни!

— Пані Транчбул...

— Не сперечайся зі мною, бо примушу стояти на голові! Роби, що наказано!

Найджел почимчикував у куток.

— І стій там, поки не перевірю твої знання й побачу, чи ти хоч чогось навчився за увесь цей тиждень. І не озирайся, коли зі мною говориш. Відверни свою огидну мармизу до стіни. А тепер скажи по буквах слово «грати».