Імена твої, Україно

Корсак Иван Феодосеевич

Sarai on the Volga River and was forced to accept Mongol overlordship. According to the

Ukrainian historian Orest Subtelny, Danylo was handed a cup of fermented mare’s milk by

the Mongol khan Batu and told to get used to it, as «you are one of ours now».

218218

[38] «Однак успіхи Данила і його невдала оборона Києва постійно привертала

увагу монголів. У 1246 році його викликали в столицю Золотої Орди Сарай на Волзі

і він змушений був визнати свою підлеглість монголам. За свідченням українського

історика Ореста Субтельного, монгольським ханом Батиєм, Данилові була піднесена

чаша з кумисом, який сказав йому звикати до цього напою, позаяк «ти тепер один

із нас».

[39] «While formally accepting the Mongols as overlords, and supplying them with

soldiers as required, Danylo built a foreign policy around opposition to the Golden Horde.

He established cordial relations with the rulers of Poland and Hungary, and requested

aid from Pope Innocent IV in the form of a crusade. In return for papal assistance,

Danylo offered to place his lands under the ecclesiastical authority of Rome, a pledge

never realized. Wooed by the prospect of extending his authority, the pope encouraged

Danylo’s resistance to the Mongols and his Western orientation, and in 1253, had a papal

representative crown Danylo at Dorohochyn on the Bug River. The following year,

Danylo repelled Mongol assaults on Ponyzia and Volhynia and dispatched an expedition

with the aim of taking Kyiv. Despite initial successes, in 1259, a Mongol force under

Burundai entered Galicia and Volhynia and offered an ultimatum: Danylo was to destroy

his fortifications or Burundai would assault the towns. Danylo complied and pulled down

the city walls».

[39] «Формально сприймаючи монголів як повелителів та, як було домовлено,

постачаючи їх солдатами, Данило побудував зовнішню політику на опозиції Золотій

Орді. Він налагодив теплі відносини з правителями Польщі та Угорщини, він просив

про допомогу в формі хрестового походу у Папи Невинного IV. У відповідь на

допомогу Папи він запропонував дати власні землі під церковне володіння Риму,

хоча це так і не стало реальністю. Добиваючись можливостей розширення влади,

папа заохотив протистояння Данила монголам та його західну орієнтацію, і вже 1253

року представник папи коронував Данила в Дорогочині на річці Буг. Наступного

року Данило відбив напади монголів на території Пониззя та Волині й пішов у похід

з метою взяти Київ. Незважаючи на початковий успіх, 1259 року монгольські війська

Бурундая увійшли в Галичину та Волинь і запропонували ультиматум: Данило був

змушений знищити власні укріплення, інакше Бурундай напав би на міста. Данило

погодився та зруйнував мури міста».

[40] «In the last years of his reign, Danylo engaged in dynastic politics, marrying a

son and a daughter to the offspring of Mindaugas of Lithuania and acquiring territorial

concessions in Poland from the latter. He also arranged for the marriage of his son Roman

to Gertrude, the Babenberg heiress, but was unsuccessful in his bid to have him placed on

the ducal throne of Austria. By his death in 1264, Danylo had reconstructed and expanded

the territories held by his father, held off the expansionist threats of Poland and Hungary,

minimized Mongol influence on Western Ukraine, and raised the economic and social

standards of his domains».

[40] «В останні роки свого правління Данило взявся за власну династичну

політику, одруживши сина та дочку із нащадками Міндаугаса Литовського та маючи

за те від останнього територіальні уступки в Польщі. Він також організував весілля

219

свого сина Романа із Гертрудою, Брагденберзькою спадкоємицею… До своєї смерті

1264 року Данило перебудував та розширив території, здобуті його батьком, запобіг

загрозам експансії Польщі та Угорщини, мінімалізував вплив монголів на Західну

Україну, підняв економічні та соціальні стандарти своїх володінь».

220220

НАШИХ ПРАДІДІВ ВЕЛИКИХ…

На превеликий сум, урядування королів України Юрія І та Юрія ІІ зовсім мало

досліджене і в нас, і за рубежем. З цитованого нижче уривка Пола Магочі може

випливати думка, що то при них почала занепадати Волинсько-Галицька держава.

Насправді, попри необхідність боронитися від численних зовнішніх загроз, ці королі

вміло дбали про добробут люду. Інакше звідки в літописах з’явилися б записи «за

його влади тішилася українська земля миром і славилася багатством». Обом королям

вдавалося відновлювати митрополію, а Юрій ІІ ще й з успіхом запроваджував

європейське самоуправління – магдебурзьке право. На жаль, обставини інколи

дужчі за людські зусилля, нехай то і зусилля королівські. (Делікатно кажучи, з

некоректного твердження про заселення західноукраїнських земель русичами лише

в другій половині ХІІІ століття можна хіба всміхнутися…).

Болить інше: а як же ми ставимося до пам’яті цих славних предків? Препогані