Імена твої, Україно
Шрифт:
что язык этих книг он пытался приблизить к собственной речи, в нем видны многие
особенности старобелорусского языка. А в дальнейшем Франциск Скорина открыл
свою книгоиздательскую деятельность в Вильно, и там в 20-е годы выпустил
несколько книг. Приблизительно та же тенденция просматривается в это время в
России. Архиепископ Геннадий Новгородский в конце ХV века делает попытку
завести типографию в Новгороде. Из Любека в Новгород прибыл знаменитый
немецкий книгоиздатель,
Свидетельства о судьбе Бартоломея Готана на Руси противоречивы. Он какое-то
время входил в кружок архиепископа Геннадия Новгородского и, по свидетельству
поздней немецкой хроники, Бартоломея Готана сначала приняли в Новгороде
с распростертыми объятиями, а потом, якобы, утопили. Это очень позднее
свидетельство и, видимо, оно все-таки недостоверно. Но то, что Готан сотрудничал
с Геннадием Новгородским и то, что мысль о создании типографии зародилась в
Московской Руси в конце ХV века – это очевидно».
[51] Точка зору білорусів:
«Что касается языка, то Московией он заимствован от русинов = жителей
ВКЛ, читай: предков белорусов и украинцев. И книгопечатание заимствовано
оттуда же. Первый московский книгопечатник – Иван Федорович (именно так он
себя называл, сморите тут: «Шранява») был из древнего шляхетского рода герба
Шранява, прославленного когда-то под Грюнвальдом. Скорее всего, этот польский
герб достался этому роду после Городельской унии 1413 г., когда шляхта Польского
королевства и ВКЛ менялась гербами. Литеры, которыми Иван Федорович печатал
свои книги, были привезены им из Вильно. Разумеется, книги он печатал на своем
языке – «руском». Родом Иван Федорович был из Петковичей, что на границе
современной Минской и Брестской области»
Ігор Литвин. «Участвовали ли литовцы в Грюндвальдской битве, или
Почему Витовт писал «по-руски»?
[52] М. Грушевський:
«Мабуть, празьке підприємство Скорини мало за собою якусь більшу і сильнішу
групу чи організацію, – можливо, ту саму, яка висунула попереднє видавництво
Фіоля. Може бути, що під час студій у Кракові Скорина мав нагоду зв’язатися з
ініціаторами Фіолевого підприємства, з тими людьми, які фактично вели цю справу.
Були це, мабуть, скоріше українці, ніж білоруси, бо із Західною Україною Краків
був тісніш зв’язаний ніж з Білоруссю, та й приписки й пояснення Фіолевих видань
скоріше вказують на українські руки […] На певні зв’язкі Скорининого видавництва
з Фіолевим вказують і різні технічні подробиці (в друкарськім письмі і подібному), і
текстуальні запозичення, і весь
[53] Іван Огієнко. Історія українського друкарства:
«Першими книжками, які видрукував Фіоль, були Октоїх та Часословець, обидві
1491 р.; котра вийшла раніше, тобто котру з них вважати первенцем українського
230230
друку – не відомо, але традиція вважає Октоїха 1491 р. за найпершу слов’янську
книжку, друковану кирилицею. Крім цього, надрукував Фіоль ще дві книжки –
Тріодь пісну та Тріодь цвітну, але вже без зазначення місця та часу друку. Збереглася
звістка, що Фіоль видрукував ще й п’яту книжку – Псалтир, але самої книжки до
нашого часу не дійшло.
Для кого друкував Фіоль свої книжки? Тому, що книжки ці – то найперші
друковані книжки серед цілого слов’янського світу, честь їх належності нам,
українцям, різні вчені не раз намагалися відняти від нас. Але рішає тут мова цих
друків: там, де Фіоль не був зв’язаний традиційним церковнослов’янським текстом,
там мова його видань має дуже багато відзнак живої української мови».
231
ГОРДА КНЯЗІВНА РОЗАНДА
Годі малювати шлюб Тимоша Хмельницького з Розандою Лупул в рожевих
тонах. Тиміш, попри молодість, жорсткий і талановитий полководець, був гарячим на
вдачу, неймовірно ревнував Розанду до турецького візира, міг часом і відлупцювати
дружину. Любила чи ні Розанда Тимоша – ніхто, звісно, не знає. Але в неї ніхто не
має права відібрати істинно князівської гордості, мужності й гідності. Коли помер
від смертельної рани Тиміш, вона не покидає вже мертвого чоловіка, вертається у
жалобному поході в чужу для неї країну. То ж і під занесеною шаблею польського
жовніра, запеклого на той час молдавського ворога, Розанда, ймовірно, не зреклася
власного достоїнства.
Водночас можна звернути увагу на політичне хитросплетиво навколо лише
одного заміжжя (інколи думається, що тільки сучасна політика така плутанапереплутана).
І вже зовсім неможливо обійти звинувачення українців в антисемітизмі
й спекуляції на цьому – від часів походів Хмельницького і мало не до наших днів.
Аргументована таки відповідь Мирона Куропаса – 0,03 % населення не можуть
представляти 99,97 відсотка українського народу.
[54] http://www.search.com/reference/Vasile_Lupu
«Vasile built a strong alliance with Bohdan Khmelnytsky, marrying his daughter